— Ну?
— От поглянь: будь-який вектор, спрямований з Внутрішнього Континууму в Зовнішній, перетинає Основу або якусь Грань…
— Певна річ!
— Та це ще не все. Він неодмінно перетне її там, де розміщується центр маси Землі чи її аналоґа на Гранях.
— Оце так-так, — зацікавилась Інна. — Цей вектор ніби виходить з-під землі.
— Отож-то й воно. У словах Шако, що всередині Кристалу — пекло, тобто підземне царство, мабуть, є зерно істини.
— Гм… Схоже на те…
На цьому ми припинили обговорення, і я знову взявся до моноґрафії. Але на завершення наведу ще один факт, який, безумовно, зацікавить читача.
5) Кожна Грань — первинно замкнений світ. Існує, однак, спосіб просторового сполучення прилеглих Граней (за винятком Основи) в місцях їх дотику, тобто Ребрах, без порушення структури Кристалу — трактові шляхи. Уже прокладеним трактовим шляхом між світами може пройти будь-яка людина, незалежно від її здібностей до маґії. А ті люди, яким пощастило народитися з сильним чаклунським даром, могли обходитись і без трактових шляхів. Усього в книзі наводили сімнадцять різних способів переміщення матеріальних об’єктів між Гранями, найпростішим з яких був так званий Колодязь — точніше, Трансцедентний Колодязь, але перше слово вживалося лише в спеціалізованій літературі, та й то не завжди…
Тут я відклав убік „Загальну структуру“ і став гортати багатотомний „Методичний посібник з організації навчального процесу в школах командорств Інквізиції“. У пропонованій програмі Колодязь фігурував як „небажаний спосіб міжсвітового сполучення“ і викладачам рекомендувалося проводити для учнів лише короткі демонстраційні подорожі, а перші практичні заняття з самостійного проникнення на інші Грані значились там аж на п’ятому році навчання. Навіть попри те, що я та Інна — дорослі люди, однаково виходило, що мине якнайменше рік, перш ніж ми достатньою мірою розвинемо свої здібності і зможемо подорожувати між Гранями. А може, й не рік, а значно більше… Адже не виключено, що маґія — так само, як музика, малювання чи іноземні мови, — легше дається дітям, ніж дорослим…
— Якщо на Ланс-Оелі справді немає трактових шляхів, — сказала згодом Інна, — то кепські наші справи. Книжки книжками, проте я вважаю, що ризиковано навчатися без контролю з боку досвідченого фахівця. Та як нам його знайти?
— А міжпросторова телепатія? — запитав я.
— Ну-ну! — пирхнула Інна. — Як ти це уявляєш? — Вона кинула мені на коліна „Посібник з маґічних телекомунікацій“, що його якраз гортала. — Спершу прочитай, що пишуть розумні люди, а потім уже вирішуй, чи варто говорити такі дурниці. Встановлення зв’язку між людьми на різних Гранях — дуже складна процедура навіть для досвідчених чаклунів. До того ж треба особисто знати людину, яку викликаєш, а також знати, на якій саме Грані вона наразі перебуває.
— А хіба ти не знайома з реґентом?
— Знайома, — відповіла вона. — Проте не знаю його ментальних характеристик. А саме це я мала на увазі, кажучи про особисте знайомство.
— Гм… Тоді можна спробувати надсилати виклики навмання. Може, на когось і натрапимо.
Інна похитала головою:
— Імовірність успіху таких пошуків навмання ще менша за ймовірність того, що генератор випадкових чисел видасть тобі зашифрований текст Біблії. Ти ж це чудово розумієш.
Я це розумів, а питав лише з надією, що Інні спаде на думку якийсь оригінальний вихід…
Вже надвечір того дня я знав досить, аби скористатись узагальненим атласом зоряного неба та спеціальними розрахунковими таблицями для визначення координат нашої Грані. У „Реєстрі населених світів“ Грань Ланс-Оелі не згадувалася, але я припускав, що вона фігурує там під іншою назвою або ж просто позначена комбінацією латинських літер та арабських цифр, як багато інших малонаселених Граней.
Настала ніч. Ми з Інною піднялися на верхню терасу будинку. В чистому безхмарному небі ясно сяяли зорі, сплітаючись у знайомі з дитинства рідні земні сузір’я… зимові сузір’я!
З хвилину я мовчки вдивлявся в небо, потім сказав:
— Боюсь, обчислення тут зайві.
— Що це значить? — здивувалась Інна. — Поясни.
— Котра зараз година? — спитав я.
Вона глянула на годинник, що вказував астрономічний час на нашій довготі.
— Близько одинадцятої. Точніше, 22:48. А що?
— А от що! — сказав я і вже подумки продовжив: „Оце варіант узагальненого атласу неба для Землі (
Інна кинула швидкий погляд у небо над нами.
„Гм… Схоже.“
„Не схоже, а цілком сходиться. Придивись уважніше.“
„Точно! Але ж ми не на Землі…“
„Звісно, ні. Цієї миті зоряне небо Землі на нашій широті й на тій довготі, що відповідає нашому астрономічному часу, має такий вигляд…“ (
„Що ми на Контр-Основі,“ — здогадалась Інна.
— Атож, — ствердив я вголос. — На Грані, що разом з Землею розміщена на головній осі симетрії Кристалу…
Майже бігцем ми повернулися до бібліотеки і знайшли в „Реєстрі“ коротеньку статтю про Контр-Основу, яка розвіяла наші останні надії. Декретом Інквізиції від 678 року було заборонено прокладати трактові шляхи на Контр-Основу, всі тодішні тракти негайно знищили, а її мешканців переселили на інші Грані. Такі рішучі заходи умотивовували тим, що порушення первісної непроникненості Ребер Контр-Основи негативно відбивається на стійкості Світового Кристалу. Щоправда, як зазначалося далі, сучасна наука довела безпідставність такого твердження, проте формально вищезгаданий декрет не скасовано й досі.
— Видно, Метр полюбляв анаграми, — зауважив я. — Ми тугодуми, Інночко. „Світ“ у коруальській мові позначається словами „monde“ та „lans“, останнє — у значенні: „край“, „країна“, „земля“; а також суфіксами „–onel“, „–anel“. Ланс-Оелі, країна Оелі, видається якоюсь абракадаброю, проте… — подумки я переставив літери у слові Lans-Oelі так, щоб утворилося „іsolanel“. — Виходить „ізоланел“, тобто ізольований, замкнений світ.
— Отже, — похмуро резюмувала Інна, — ми бранці цього світу. А я все сподівалася, що десь на Ланс-Оелі таки існує трактовий шлях. Тепер бачу, нам і справді доведеться навчатися маґії самостійно. Єдина надія, що найближчим часом у нашу глушину забреде якийсь інквізитор. А інакше ми застрягнемо тут надовго.
Я зажурено зітхнув:
— Бідолашні батьки — вони зіб’ються з ніг, розшукуючи нас.
Інна й собі зітхнула:
— А що ми можемо вдіяти? Ми ж геть безпорадні…
Розділ 5
Вже через два з половиною місяці після нашої появи на Ланс-Оелі ми з Інною їхали по широкій дорозі під небом Грані Аґріс. Окрім запасу харчів, зміни одягу та чистої білизни, у великих шкіряних сумках на крупах наших коней, Леопольда й Лаури, було також кілька книжок з бібліотеки Кер-Маґні, зокрема довідник
