Всі Грані Світу

подружжя з вашими прикметами. А коли ми прибули до Шато-Бокеру і герцоґ коротко розповів нам про ваші пригоди, у Сідха виник новий план, як виконати наше завдання. Його пропозицію було схвалено, і це, мабуть, урятувало мене — бо за попереднім планом я мала лише переконати Ґарена де Бресі, що Сідх є тим, за кого себе видає. Оскільки герцоґ добре знав мене, то в нього не виникло жодних сумнівів у тому, що Сідха надіслав за вами мій батько, і його впевненість передалася вам. На цьому моя роль закінчувалась, але додому я повернутися вже не могла. Найпевніше, мене відрядили б до іншого архіпелаґу, в розпорядження якогось чорного чаклуна, щоб під його керівництвом я готувалася до Причастя… Маю на увазі Чорне Причастя — посвячення Нижньому Світові. Тоді б я стала справжньою лихою відьмою.

Штепан здригнувся і поспіхом перехрестився.

— І тому, — запитала Інна, — ти так зраділа, коли Сідх сказав, що бере тебе з нами?

— Ще б пак! Адже це означало відстрочення мого вироку. Я сподівалася… ну, на якесь диво. І воно таки сталося. Завдяки вам. — Сандра вчергове торкнулася пальцями персня Бодуена. — Зараз я не відчуваю своїх чаклунських здібностей, але не шкодую про їхню втрату… хіба трохи. Головне, що я вільна, а решта — дрібниці. Проживу й без маґії.

— То це назавжди? — спитав я.

Вона силувано посміхнулася й кивнула:

— На жаль, так. Без варіантів. Про чари мені доведеться забути. Втім, це не означає, що я муситиму все життя носити перстень. Якщо… коли ми виплутаємося з цієї історії, наді мною проведуть процедуру екзорцизму, яка звільнить мене від одержимості, а заразом знищить мій чаклунський дар.

— Це обов’язково?

— Так, Владиславе, обов’язково. Внаслідок екзорцизму неодмінно втрачається чаклунський дар. А іншого способу розірвати зв’язок з Нижнім Світом поки не вигадали. — Дівчина зітхнула. — І давайте не будемо про це.

— Добре, не будемо, — погодилась Інна. — Розповідай далі. В чому полягало ваше завдання?

— Ми його майже виконали. Завели вас углиб ненаселеного району, потім Сідх зник за підозрілих обставин, що наводило на думку про підступи ворогів. Це мусило тримати вас у постійній напрузі.

— І таки тримало, — підтвердив я. — Ми з Інною місця собі не знаходили від підозр та сумнівів. Це було просто нестерпно… А що мало статися завтра, після прибуття… гм, так званих інквізиторів?

— Вони приєдналися б до Сідха. А мій так званий батько сказав би вам, що все гаразд, загін трохи затримався і буде наступного ранку. Проте вранці ви дочекалися б не підмоги, а глобального Прориву. Якраз його підготовкою займався Сідх.

— Тут? — здивувалась Інна. — На цій дикій Грані?

— Атож, на ній. У XV — XVII сторіччях тут, лише на іншому континенті, знаходилося лігво чорних чаклунів-відлюдників. За час свого перебування на цій Грані вони добряче розхитали її, але через відсутність людей, головної поживи для нечисті, влаштовувати тут Прорив не мало сенсу. Сідх знав про існування цієї вразливої Грані й запропонував використати її, як пастку для вас. Взагалі, за його початковим задумом, він мав самостійно влаштувати Прорив, а загін, що нібито йшов вам на допомогу, існував би лише у вашій уяві. Та вже на місці Сідх переконався, що сам-один він не впорається, тому викликав помічників.

Ми з Інною перезирнулися.

— Нічого не розумію, — сказала вона. — Ви ж могли просто вбити нас. Навіщо знадобився Прорив?

— Аби змусити вас зробити те, що ви вже зробили на Аґрісі, — пояснила Сандра. — Пам’ятаєте, що було з вами після того, як ви зупинили Прорив?

— Ми три дні провели в нестямі.

— І були цілковито знесилені. Безпорадні, як немовлята. Ваш виснажений чаклунський дар не зміг би захистити вас від потойбічного впливу. Тепер розумієте?

Я відчув, як волосся на моїй голові стає сторчма, а вздовж хребта ніби пробіг цілий мурашник. Іннине лице посіріло, її ясно-сині очі стали тьмяними, а зіниці розширилися від жаху. Штепан знову перехрестився.

— Ми могли вас убити, — вела далі Сандра. — Мені вдавалося насилати на тебе, Інно, міцний сон, а тобі, Владиславе, навіювати… відомі вам речі. Але здолати ваш могутній чаклунський дар, підкорити його, було понад нашу з Сідхом силу. Спершу його слід було гранично послабити, виснажити. От для чого Сідх і задумав улаштувати новий Прорив.

— Авжеж, — сказав я, відчуваючи нездоланне бажання закутатись у щось тепле; мені зненацька стало зимно. — Наше щастя, що після Прориву на Аґрісі поблизу не виявилося Женесового колеґи. Він би миттю нас обробив.

— Вам справді пощастило, — підтвердила Сандра. — З усіх чорних чаклунів належної кваліфікації саме Сідх міг найшвидше потрапити на Аґріс. Він прибув з якогось іншого архіпелаґу Інфернальним Тунелем, що має вихід у таємному лігві Женеса, десь неподалік Брохвіну… До речі, тут вам навіть двічі пощастило. Сідх між іншим обмовився, що Наглядач Інфернального Тунелю з протилежного боку був якраз відсутній, бо виконував інше доручення. Якби не це, то замість Сідха надіслали б того наглядача — відразу ж після Прориву. А так, коли ми з’явилися в Шато-Бокері, ви вже більш-менш оклигали й зміцніли, і Сідх зрозумів, що не зможе підкорити ваш дар. Тому він запропонував новий план.

— Я бачу в ньому одне слабке місце, — зауважила Інна. — На цій Грані немає людей, яких треба захищати. Ніщо не заважало нам за перших ознак Прориву втекти звідси по Колодязю.

— Ви б не змогли. Прорив мав розпочатися на іншому континенті, ви б не відразу відчули його. А потім стало б уже пізно — коли глобальний Прорив набирає силу, всі інфернальні канали на Грані розширюються і намертво блокують доступ до Колодязя. А для зайвої певності я мала наказ убити Леопольда — без його допомоги ви ще не вмієте відкривати „колодязь“. Тож вам волею-неволею довелося б зупиняти Прорив, бо інакше всю цю Грань, разом з вами та вашими супутниками, поглинув би Нижній Світ. Гадаю, саме тому Сідх вчинив цей самовбивчий напад на мене. Якби я загинула, не розповівши вам правди, ви б ще зберігали надію на прибуття допомоги і залишалися тут щонайменше до післязавтра.

— Що правда, то правда, — кивнула Інна. — Хоча мені важко зрозуміти мотиви, якими керувався Сідх, коли напав на тебе. Так чи інакше, він не мав жодних шансів вижити. Невже він так просто пішов на смерть?

— Не думаю, що так просто. Але чорні чаклуни не сперечаються зі своїми господарем. Вони, дарма що називаються слугами Нижнього Світу, насправді такі ж раби, як і одержимі. А для Сідхового повелителя ви надзвичайно цінна здобич. Нижній Світ давно не мав слуг-людей з таким могутнім даром. Існує чимало леґенд про вищих маґів, що стали лихими чаклунами, але точно відомо лише про п’ятьох таких — чотирьох чоловіків і одну жінку. Кажуть, що після смерті всі вони також стали господарями — Князями Нижнього Світу.

На хвилю запала мовчанка. Штепан розкурив свою люльку і трохи відсунувся, щоб легкий вітерець не відносив тютюновий дим прямо на дівчат. Я щиро шкодував, що в цій колотнечі забув прихопити нову сигару — зараз вона б мені дуже знадобилася. Сандра так завзято крутила ґудзика на халаті, що той от-от мав відірватися. Інна повільно обводила поглядом чагарі довкола нас.

— Ну, що ж, — нарешті мовила вона. — Тепер, Сандро, повернімося до нашої подорожі. І зосередимо увагу на ночівлях. Ти більше нічого не хочеш розповісти?

Дівчина збентежено потупилась і густо почервоніла.

— Повір, Інно, я… я б ніколи не пішла на таке свинство з власної волі. Але не могла опиратися наказові.

— Наказові?! — не втримавшись, вигукнув я. — То ти робила це за наказом?!

„Вгамуйся, Владе!“ — подумки осмикнула мене Інна; відчувалося, що вона сердита. — „У твоєму голосі я чую аж надто щире обурення. І навіть розчарування…“

Сандра підвела голову й сумно подивилася на мене.

— Так, Владиславе, я робила це за наказом. Згодом Сідхів план було доповнено ще одним пунктом.

— Цим самим?

— Цим самим. Мені наказали звабити тебе.