— Благослови, влади-ико-о! — насмішкувато прогудів він густим дияконським басом, наближаючись до ліжка зоолога. — Прийшов за вашим напученням, Арсене Дави-довичу. Як не як, перший самостійний виліт вашого пташеняти!
Зоолог повернувся до нього, радісно засміявшись.
— Благословляю! Благословляю! Бажаю успіху! Вам Цой все передав? — він простяг Горєлову руку для потиску.
Тут тільки Горєлов помітив капітана, який сидів осторонь. Він вклонився йому.
— Пробачте, Миколо Борисовичу! Одразу не помітив вас.
Капітан привітно посміхнувся.
— Нічого, нічого, Федоре Михайловичу. Приєднуюсь до побажань Арсена Давидовича.
— Ідіть, ідіть, Федоре Михайловичу! — збуджено промовив зоолог. — Ех, заздрю вам! Ну, нічого! Скоро разом будемо працювати на тривалій глибоководній станції.
Капітан здригнувся і підвів очі. Він пильно глянув на зоолога і Горєлова, потім знову опустив повіки, швидко перебираючи пальцями свою золотисту борідку.
Ще раз попрощавшись і одержавши від зоолога багато додаткових настанов, Горєлов вийшов із відсіку, нещільно причинив за собою двері і застиг на місці біля них, немовби задумавшись.
До його вух приглушено, але досить розбірливо долетіло:
— Арсене Давидовичу, надіюсь, ви нікому не говорили про майбутні тривалі зупинки підводного човна?
Коротка мовчанка немов свідчила, що це запитання застало зоолога зненацька. У Горєлова завмерло серце.
— Що ви, що ви, капітане… — почулося, нарешті, квапливе бурмотіння зоолога. — Для чого я став би говорити? Адже я знаю… Ви ж мене попереджували…
Горєлов полегшено зітхнув і жорстко посміхнувся. Капітан помовчав. Потім долинув його спокійний голос:
— Ну і гаразд! Не забувайте і надалі про це.
Горєлов відділився від дверей і все з тією ж жорсткою посмішкою твердими, упевненими кроками швидко попрямував до вихідної камери.
— Хто-небудь з команди є зараз за бортом? — запитав еін Матвєєва, який швидко і спритно, незважаючи на перев'язану руку, допомагав йому одягати скафандр.
— Так точно, товаришу військінженер! Шелавін і біля нього Марат з Павликом.
— Давно вийшли?
— З півгодини, не більше.
— Куди вони направились?
— Точно не знаю, товаришу військінженер… Кудись на зюйд.
— Ага! Ну гаразд. Дякую.
Опинившись за бортом, Горєлов запустив гвинт на п'ять десятих ходу і взяв курс просто на північ. Відпливши кілометрів з двадцять від підводного човна, він якийсь час наполегливо полював на дні і на різній висоті над ним. Він хапав усе, що здавалося йому незнайомим, наповнюючи мішок рибами, морськими їжаками, голотуріями, гідрополіпами, глибоководними раками, придонними молюсками. Через годину він, мабуть, вирішив, що попрацював достатньо. Щільно замкнувши мішок, Горєлов зв'язався по радіо з центральним постом на кораблі, визначив з допомогою лейтенанта своє місцеперебування і повідомив йому, що збирається попрацювати ще трохи, годинку-другу, після чого знову зв'яжеться з підводним човном і тоді повернеться додому.
Відключившись, Горєлов натягнув на руки електричні рукавиці, перевірив готовність ультразвукового пістолета і, запустивши гвинт на десять десятих ходу, понісся на схід, піднімаючись все вище і вище над дном. Попереду перед ним тягся з півдня на північ великий підводний хребет. Десь тут, високо здіймаючись над його рівним гребенем, була вершина, відкрита Шелавіним. Горєлов довго і марно шукав її. Нарешті, знайшов і, пустивши кисень у повітряний мішок, піднявся на неї. За глибиноміром вона знаходилась лише на тисячу сто метрів від поверхні океану.
Горєлов помітив на ній скелю, що стояла окремо, з поглибленням на зразок просторої ніші. Пустивши в хід внутрішній механізм повітряного мішка, він загнав назад у патрон кисень і сів на невеликий уламок скелі. Коли піднята ним хмара мулу розсіялась і вода навкруги набрала звичайної чистоти і прозорості, Горєлов зняв електрорукавиці, вийняв з мішка металевий ящик, взятий з друкарської машинки, і, вибравши рівне місце на уламку, поставив ящик поруч себе. Потім приладнав до неї довгі тонкі деталі, і ящик став схожий на дивовижного морського їжака з розчепіреними в усі боки незвичайної форми голками. Між цими голками він натяг тонкий провід і один його кінець обкрутив на лівій руці навколо кнопки, до якої звичайно пристібається рукавиця. Після цього Горєлов натиснув на верхній площадці ящика кнопку. Частина його передньої стінки відкинулась, лягла горизонтально, і на ній виявилась мініатюрна клавіатура друкарської машинки. Вгорі, в тій частині стінки, що лишилася, засвітилося довге вузеньке віконце. За віконцем було видно натягнуту паперову стрічку.
Ледве пересуваючи величезними металевими пальцями по крихітних клавішах, Горєлов заходився повільно вистукувати на них.
В безмежні простори водяного і повітряного океанів полетіли незрозумілі сигнали:
«ЕЦІТ… ЕЦІТ… Слухай, ЕЦІТ… Говорить ІНА2… Говорить ІНА2… ЕЦІТ… ЕЦІТ…»
Розділ VIII
СТРАЖДАННЯ ПРОФЕСОРА ЛОРДКІПАНІДЗЕ
Вже четверту добу експедиція працювала на новій глибоководній станції.
Здавалося, двадцяти чотирьох годин, які має доба, Шелавіну невистачає. Ніколи в нього не було іакої кількості завдань, які він поставив перед собою, щоб нарешті розв'язати їх за всяку ціну. Крім звичайних робіт по дослідженню фізичних і хімічних властивостей придонних вод океану, їх температури, солоності, густини, хімічного і газового складу, він зайнявся проблемою, за яку взявся було ще в Саргассовому морі, але не встиг закінчити через «обурливе», як він висловлювався, бомбардування району його робіт. Завдання полягало у вивченні придонних вод, глибини їх проникнення, їх походження, властивостей і складу. Ця робота вимагала великих зусиль, затрати часу, установки складних бурильних машин і глибоких насосів, що діють у прозорих і разом з тим непроникних оболонках, які оберігали ці машини від тиску величезних товщ океану.
У тісному зв'язку з цією проблемою була й інша, за яку також взявся тут Шелавін. Вона полягала у вивченні електричних струмів, що виникають у шарах морського дна, і вперше були відкриті радянськими геологами в Арктиці.
Шелавін прямо-таки розривався. Навіть діяльна допомога Скворешні і Матвєєва, який уже зовсім вилікувався після поранення, були недостатні. Капітан прикомандирував до нього ще двох чоловік з команди, і все ж океанограф працював, забуваючи про відпочинок і їжу. Ледве встигнувши поснідати, він квапив уже своїх помічників, роздратовувався при найменшій затримці і заспокоювався лише тоді, коли опинявся за бортом, біля своїх любимих машин та установок. На обід його доводилось настійливо, по кілька разів викликати з підводного човна, і жодного разу не обходилось при цьому без його роздратованого бурмотіння про «зрив робіт», про «обурливе ставлення до найважливіших наукових проблем».
У зоолога був також намічений широкий план робіт для цієї тривалої глибоководної станції. Крім звичайних шукань нового, невідомого ще матеріалу, зоолог передбачав зосередити тут свою увагу головним чином на вивченні життя і діяльності глибоководних і придонних організмів. Передбачалося протягом тривалого часу стежити за їхньою поведінкою, прийомами полювання, джерелами і способами харчування, вивчити значення і функції світних організмів. Все це давно привертало увагу вченого, і ще задовго до цієї станції він мріяв про такі роботи і готувався до них.
Однак зараз, коли можна було чекати, що звичайна енергія зоолога виявиться тут з особливою силою, всіх вражала апатичність, яка раптом оволоділа ним. Кожного разу він, немов знехотя, готувався до
