повислими стропами, пропливали фізалії, пульсували медузи з яскра-вожовтими пасмами щупальців, маленькі кармінно-червоні медузи, зграї велел чудового ультрамаринового кольору.
— Певно, підводний човен проходить біля коралової обмілини, — сказав зоолог, ледве встигаючи називати окремих учасників цього строкатого хороводу. — Тільки біля коралових хащ можна зустріти цих риб, так щедро, навіть надміру забарвлених природою.
Раптом весь цей хаос фарб і форм зник, немов віднесений вітром. Перед вікном з'явилася зграя чорних дельфінів. Вони оточили підводний човен і довго, граючись і перекидаючись, супроводжували його. Павлик безперервно сміявся, дивлячись на їхні кумедні морди й клоунські витівки.
За хвилину поруч з «Піонером» у світлозелених сутінках показалася невелика вертка риба синюватосрібля-стого кольору, оперезана п'ятьма темносиніми смугами. Як тільки вона з'явилася, дельфіни шмигнули вбік і вмить зникли.
— Невже ця маленька рибка так налякала дельфінів? — здивувався Павлик.
— Це — лоцман, — відповів зоолог. — Значить, тут десь поблизу й акула.
Лоцман вертівся біля судна, наче обслідуючи його з усіх боків, потім швидко зник, але скоро повернувся. Слідом за ним з пітьми важко випливла здоровенна, п'ятиметрова акула. Вона поволі наблизилася до вікна і наставила на нього свої маленькі тупі очиці, показуючи велику дугоподібну пащу, всіяну численними зубами.
— Звідси, мабуть, зручніше дивитися на неї, ніж із спини кашалота… Б-р-р! — здригнувся Павлик при цій згадці.
Акула перевернулася на бік й показала своє брудно-біле черево.
Лоцман, що весь час крутився біля морди акули, почав раптом виявляти неспокій. Він кидався в усі боки, зникав, повертався назад до своєї флегматичної повелительки, ледве не хльостаючи хвостом по її рилу. Очевидно, це занепокоєння передалося, нарешті, й акулі: вона раптом метнулася, повернула назад і зникла, хльоснувши величезним хвостом по вікну, так що від несподіванки люди, які знаходилися за ним, злякано відсахнулися.
Хоча ця хижачка, яка наводила жах на всіх, і звільнила місце перед вікном, простір поблизу підводного човна лишався пустинним, і ніхто з мешканців моря не з'являвся в ньому.
— Дивно, невже акула розполошила все живе так далеко навколо нас? — здивувався Сідлер.
— Справді, дивно. Ви не помічаєте, що вода стала темніша… якась сіріша? — відповів зоолог, наблизивши обличчя до прозорого металу вікна. — Гм… У воді плаває сила найдрібніших часток… Звідки б їм взятися тут?
Раптом Цой застережливо підняв палець.
— Тихше, Арсене Давидовичу. Прислухайтесь!
Всі застигли, напружено вслухаючись у тишу, що настала.
Крізь звичне, ледве помітне в лабораторії гудіння машин доносилися звідкись здалеку глухі, неясні удари, супроводжувані рівним гулом.
«Піонер» ішов на чотирьох десятих ходу, і щодалі він просувався вперед, то темніші ставали навколо підводні сутінки, то виразніше доносились удари і віддалений рокочучий гул.
— Ще це може бути? — стривоженим шепотом спитав Сідлер.
Ніхто не відповів йому. Всі продовжували вслухатися в ці таємничі звуки, що виходили з надр океану. В густих сутінках вод повз вікно проносилися невиразні тіні дивно нерухомих риб з безживно обвислими плавцями, черепах, голови яких безпомічно звішувалися вииз на довгих шиях.
— Трупи! — сказав зоолог, знову наблизившись до вікна і придивляючись до якихось чорних грудочок, що швидко злітали з глибин до поверхні. — Пемза і попіл! — раптом вигукнув він. — Вибух підводного вулкана.
Підводний човен тимчасом уповільнив хід, обережно пробираючись уперед.
— У центральному посту, певно, давно помітили це, — промовив Цой. — Дуже шкода буде, якщо капітан захоче шти звідси, і ми не зможемо спостерігати таке рідкісне явище!
— Не думаю, — усміхнувся зоолог. — Певно, Іван Степанович уже в центральному посту і не пропустить нагоди.
Хоч удари й підводний гул чулися все голосніше, але не було помітно, що підводний човен змінює курс. Незабаром до цього грізного шуму приєдналися нові звуки: почулися дрібні удари по обшивці корабля, які все частішали, нагадуючи стук граду по залізному даху. З-під корабля швидко й густо летіли вгору дрібні та великі грудки, окутані хмаринками пари.
— А це що? — спитав Павлик.
— Це шматки гарячої пемзи, вивергнені вулканом, — сказав зоолог. — Вони легші від води й несуться на поверхню океану. Під час таких вивержень море буває вкрите товстим шаром плаваючої пемзи та вулканічного попелу на багато кілометрів навкруги.
Надводні кораблі звичайно уникають тих місць, де відбуваються підводні виверження. Тому, продовжуючи тихо рухатися вперед, «Піонер» спливав, не побоюючись, очевидно, в цих умовах сторонніх нескромних очей. А втім підводний човен скоро припинив підйом: під самою поверхнею океану він натрапив на шар попелу й пемзи, які зовсім не пропускали денного світла навіть у верхні шари води. За кілька хвилин «Піонер» почав знов опускатися, просуваючись уже в цілковитій темряві. Громові удари, супроводжувані розкотистим гуркотом, здавалося, розлягалися зовсім близько від корабля. Пемзовий град стукав по обшивці все частіше й сильніше.
— Вже будьте певні, — говорив зоолог, задоволено потираючи руки і не зводячи очей з вікна. — Іван Степанович не пропустить такої нагоди. Підводний човен іде на зближення з вулканом. Дуже цікаво! Надзвичайно цікаво!
— А це не загрожує нам? — спитав Сідлер.
— Про це вже подбає капітан. Не турбуйся! У лабораторії було зовсім темно, але зоолог не включав світла.
— Почекайте, — голосно говорив він Сідлеру, намагаючись перекричати шум і гуркіт, — скоро ви побачите фейєричне видовище в цій підводній темряві, якщо тільки капітан не змінить курсу.
Підводний човен наполегливо продовжував по діагоналі свій обережний спуск у глибини. Він уже встиг опуститися не менше ніж на дві тисячі метрів від поверхні, коли раптом різко повернув право на борт.
Далеко в глибинах, осторонь корабля, розлилася величезна кривавочерзона заграва. З центра цієї заграви то поодинці, то струменями вогненного фонтана злітали вгору величезні розпечені плями і, вмить оповившись рожевими хмаринками пари, розривалися, наче ракети, на дрібні червоні осколки й падали вниз роєм темнобагряних метеоритів.
Підводний човен повільно кружляв біля вогнедишного вулкана, обережно наближаючись до нього по гігантській звужуваній спіралі. Багряне світло проникало вже крізь вікно в лабораторію й кидало на обличчя непорушно застиглих людей фантастичні барви, бліки. Світло посилювалося, переходячи з багряного в червоне, потім до нього приєдналось жовтогаряче, потім у центрі заграви, в грозових хмарах пари, виділилася яскрава, жовта пляма з сіткою розкиданих навколо неї коротких жовтих щупаль-ців, що темніли на своїх кінцях багряним кольором.
— Лава вивергається й застигає на схилах вулкана! — кричав крізь гуркіт зоолог Павликові. — Народження острова! На наших очах росте новий вулканічний острів! Чи розумієш ти це? — Зоолог був у нестямі від захоплення.
Покрутившись навколо невгасимого вулкана ще з півгодини, «Піонер» знову взяв курс на північний захід і скоро лишив позаду морські глибини, які в жорстокій боротьбі вогню з водою народжували нову землю.
Незабаром підводний човен повернувся у верхні шари, і Сідлер міг знову взятися за перервану роботу. Однак і Сідлер і всі, хто був у лабораторії, не скоро заспокоїлися і довго й гаряче ділилися один з одним почуттями та думками, збудоражені титанічною картиною, свідками якої їм довелося бути протягом останніх годин.
Очевидно, і всі на кораблі були вкрай схвильовані цим видовищем. У всякому разі такий висновок можна було безпомилково зробити щодо Горєлова, який, насилу стримуючи збудження, ходив по коридору верхньої, жилої частини підводного човна мимо трохи відсунутих дверей центрального поста управління.