практиці, поки, нарешті, радянські вчені не розкрили всі багатющі можливості, які були до того часу заховані в цій реакції. Виявилося, що окис будь-якого металу може відновлюватися в якому завгодно приміщенні в звичайному тиглі, без особливого устаткування, лише при наявності відомих, точно визначених термітів (алюмінію, літію, натрію, силіцію).
Особлизої уваги в процесі термітної реакції заслуговують незвичайні температури, що розвиваються під час неї. Вже під час відновлення заліза алюмінієм утворюється температура в 3500°, при якій розплавлялись усі відомі на той час метали.
Реакція ж вольфрам — алюміній розвиває температуру в 7500°, тобто вище сонячної (6000°), і протікає настільки бурхливо, що вольфрам випаровується.
На той час, коли Крєпін конструював свій підводний човен, радянські вчені домоглися вже того, що термітна реакція могла відбуватись навіть під водою так само безвідказно, як застосовується під водою автогенне зварювання й різання металів, але далеко простіше, вільніше й безпечніше.
За допомогою термітної реакції і вирішив Козирєв поставити на місце кільце дюз, виготовлене з такого тугоплавкого сплава, який було б зовсім неможливо розігріти й обробити в підводних умовах іншими засобами.
Коли рано-вранці шостого серпня Ромейко, Скворешня і Матвєєв підготували у вихідній камері труби, троси, металеві листи та інші матеріали для спорудження риштування й підмостків навколо кормової частини підводного човна, Козирєв з капітаном вже закінчили всі розрахунки і план майбутніх робіт по встановленню на місце дюзового кільця. Спустившись вниз, у вихідну камеру, Козирєв застав там водолазів та механіків уже вдягненими в скафандри й готовими до виходу. Швидко одягнувшись і сам, він натиснув кнопку на стіні, сигналізуючи центральному посту, що можна впускати в камеру воду. Через кілька хвилин вода наповнила камеру, почувся скрип тросів, що почали відпускати площадку. Але ледве відділившись верхнім краєм на півметра від корпусу підводного човна, площадка зупинилась, скрип припинився.
— А який там бісів син жартує? — розгнівався Скворешня, переступаючи занепокоєно з ноги на ногу і поглядаючи на відкриту вгорі вузьку щілину. — Ну й братухи-електрики! Робили, робили — і не доробили. Добрі працівнички!
— Площадка не відкривається! — повідомив центральний пост Козирєв. — У чому справа, товаришу командир?
— Не розумію, — здивовано відповів голос капітана. — Адже ми вчора виходили, і вона була справна. І в мене тут, на щиті управління, червоний сигнал. Зараз накажу електрикам перевірити всі приводи. Зачекайте трохи.
— Поки там Марат повзатиме по перебірках і перевірятиме сітку, давайте-но тут подивимося, — запропонував Скворешня, — може, заїло відпускні троси.
— Єсть оглянути троси, товаришу старшина, — промовив Матвєєв, відкриваючи патронташ і збираючись наповнити повітрям заспиннй мішок.
— Та не варто возитися з мішком, — сказав Скворешня. — Вилазь краще мені на плечі. Зручніше буде працювати.
— Єсть на плечі.
На могутніх плечах Скворешні Матвєєв почував себе вільно і впевнено, як на площадці розсувної драбини. Під стелею камери він швидко оглянув блок з правильно намотаними витками троса, перевірив в обшивці корпусу вихідний отвір троса, потім, висунувши голову в щілину між верхнім краєм площадки та корпусом, перевірив зовнішнє кріплення троса з площадкою.
— Тут усе в порядку, Андрію Васильовичу, — доповів він Скворешні, повернувшись на його плечах. — Стій! Стій!.. — закричав він раптом. — Ану, Андрію Васильовичу, піднімай вище! За ноги! Ще вище!.. Еге! Що ж це таке?! Ось так штука!
Звичайно спокійний, урівноважений і небагатослівний, Матвєєв зараз трохи захвилювався. Висунувшись до половини над площадкою й перехилившись через неї назовні, він водив там на всі боки ліхтарем, з усієї сили витягався, намагаючись щось дістати руками.
— Та в чому там справа, нарешті? — не витримавши, закричав Скворешня.
— Нібито земля, Андрію Васильовичу, — відповів Матвєєв, легко зіскакуючи з плечей Скворешні. — Можу навіть сказати напевно, що земля. Скеля… справжнісінька скеля! Вона підпирає площадку і не дає їй опуститися. Підводний човен боком притиснувся до неї.
Це відкриття викликало загальну сенсацію. Капітан наказав Матвєєву вибратися через щілину назовні й обслідувати скелю. Матвєєв швидко повернувся й доповів, що скеля, до якої течією притиснуло «Піонера», становить частину великого схилу підводної гори, що простягається далеко на всі боки й піднімається, певно, до поверхні, а можливо, і над поверхнею. Занадто високо спливати Матвєєв не наважувався, дотримуючись наказу капітана. За розпорядженням капітана, Скворешня та десять чоловік команди, всі в скафандрах, вибралися з підводного човна тим же шляхом, що й Матвєєв. Вони винесли з собою кілька мотків тонкого, гнучкого троса і, зробивши з нього три величезні зашморги, наділи їх на носову частину корабля, а четвертим намертво закріпили корму до скелі. Потім, схопивши кінці носових зашморгів і повернувшись обличчям до вільного океану, люди разом, за командою Скворешні, запустили свої гвинти на десять десятих ходу. П'ятсот кінських сил через п'ятнадцять хвилин відтягнули підводний човен від скелі й поставили його носом в океан, кормою до підводної гори. Щоб течія знову не знесла корабель і не притиснула його до гори, кінці одного з носових зашморгів спустили до грунту й закріпили їх там за великий уламок скелі. «Піонер» стояв тепер на надійних мертвих якорях.
«Дюзова бригада» в наміченому складі негайно взялася до роботи біля кормової частини корабля.
Тимчасом капітан викликав до себе в центральний пост Шелавіна й запропонував йому якнайдокладніше ознайомитися з підводною горою.
— Ми ще не можемо визначити свої координати, — сказав при цьому капітан. — Жоден із наших інфрачервоних розвідників поки що не працює. Але, можливо, найближчий огляд гори допоможе саме вам, досвідченому океанографу, встановити, що це за гора, де вона знаходиться, чи не є вона підніжжям банки, великої обмілини, коралових рифів або коралових атолів. Атоли ж можуть бути населені, і в нашому становищі це була б дуже велика неприємність. Обережність не завадить… Коли настане ніч, підніміться на поверхню, роздивіться, чи не помітно вогнів, руху суден, туземних каное. Візьміть, якщо вважаєте за потрібне, кого-небудь із команди, щоб супроводили вас…
— Ну, навіщо ж, Миколо Борисовичу, відривати зараз людей від роботи! Я чудово й сам справлюсь, хоча, якщо дозволите, я взяв би з собою Павлика. Він не так уже тут потрібний, та й для нього було б цікаво й корисно…
Капітан згодився. Павлик невимовно радів цій вилазці: він давно не блукав під водою, а нові місця обіцяли нові враження, нові відкриття, нові радощі.
З повною зарядкою рідкого кисню в патронах, електроенергії в акумуляторах, харчування та води в термосах і в повній амуніції геологорозвідників і підводних мисливців, Шелавін і Павлик рівно о п'ятнадцятій годині зійшли з площадки на схил гори й пішли по грунту на південь. Іти було нелегко. Схил був досить стрімкий, густо вкритий уламками скель, ноги загрузали в мулі, плутаючись у водоростях. Можна було б просто пливти над схилами гори за допомогою гвинтів на найменшій швидкості, але Шелавін свідомо відмовився від цього, пояснивши Павликові, що необхідно дослідити геологічну будову гори; геологія ж розкриває свої таємниці тільки пішоходам, а не пілотам, хоча б і підводним.
Багато риб зустрічалося на шляху. Павлик безпомилково називав їх, викликаючи схвальне бурмотіння океанографа.
Через чверть години ходьби Павлик раптом спіткнувся, нахилився й витягнув щось із мулу.
— А ось це що таке? — спитав він, простягаючи Шелавіну свою знахідку.
В його руках був грубої, примітивної роботи, але цілком чітко оформлений кривий ніж з якимсь обрубком замість держака й тьмяно поблискуючим чорним лезом. Ледве глянувши на нього, Шелавін здивовано вигукнув:
— Обсидіановий ніж. Ніж із чистого вулканічного скла! А справа стає надзвичайно цікавою! Абсолютно! Давай, Павлику, ще покопаємось тут.
Через хвилину Шелавін з торжеством витягнув із мулу ще одну знахідку.
— Так і є! — радісно сказав він, роздивляючись її. — Обсидіановий наконечник списа… Чудово!
