Примітки
[1]
1-й (основний) курінь Холодного Яру мав чорний прапор з гербом України і написом з одного боку – «І повіє новий вогонь з Холодного Яру», з другого – «Воля України-або смерть!» і жовто-блакитний прапор з написом «Полк гайдамаків Холодного Яру».
[2]
Пізніше цю легенду я сам чув декілька разів від селян, з незначними варіянтами.
[3]
В селі Цвітній, з якого походив Пилип Хмара (дійсне прізвище), був сильно розвинений гончарський промисл. Цвітнянські гончарі розвозили кіньми свої вироби на продаж по теренах Київської, Херсонської, Полтавської губернії, заїжджали аж на Поділля, і одноразово виконували ролю далеких розвідчиків, привозючи відомості про своїх і ворогів з дальших околиць. Очевидно, хтось з них привіз був чутку, що до частин Зимового походу прилучилася вся Галицька армія і кубанські козаки, які утекли від Денікіна. Чутка ця незвичайно розповсюднилася і підносила настрої у повстанців.
[4]
Отаман Мамай, дійсне прізвище Щириця, з фаху гімназіяльний професор, старшина військового часу. Після здавлення большевиками повстань на Україні він, заховавши своє повстанське минуле, став професором історії в катеринославському інституті Народної Освіти. Був членом Союза Визволення України і організатором націоналістичної студентської молоді. Був викритий і розстріляний в 1930 році в Черкаському ҐПУ.
[5]
«Боротьбіст» – член партії «українських комуністів-боротьбістів», яку згодом большевики розігнали.
[6]
Згинув в осени 1920 р. в бою під Черкасами.
[7]
Пізніше на тій площі большевики поставили Піркові пам’ятник.
[8]
Помер у в’язниці від тифу.
[9]
Розстріляна в 1921 році.
[10]
Мій Абрек окалічів на ноги після того, як вирятуваний ним від смерти Гриб нагодував його на радощах через міру ячменем, не давши як слід прохолонути.
[11]
Підстаршина артилерії – «капраль».
[12]
Значно пізніше довідалися ми, що то зробив лубенський селянин, що служив кільканадцять років урядником царської поліції. Московський монархіст по переконанням, він ненавидів український національий рух і при першій нагоді «прислужився» своїм односельчанам.
[13]
На цьому місці дякую панові Іванові Лютому за лист із доповняючими інформаціями . Для читачів дозволю собі також навести уривок із приватної частини того листа: «Тепер отут, на Поліссі, гнемо карки, ладуємо дерево, але не тратимо духу і запалу. Живемо спогадами і майбутнім. Виховуємо дітей, навчаємо їх, щоб любили батьківщину й життя для неї при потребі не пожаліли».
