— Якась нісенітниця! Тут взагалі немає логічного зв'язку: «Війна робить мир, за ліс кидати каміння, час приборканий не може…»
— Або вони нас погано зрозуміли, або не розуміємо їх ми, — посміхнувся Навратіл. — Спробуйте перекласти наступні фрази.
— Момент! Відновили передачу. Ватсон знову почав записувати.
— Погано їх розумію, передача має багато перешкод. Ось послухайте! — переключив він приймач на репродуктор.
Пролунав шум і тріск, які зовсім заглушили голос диктора.
— Це схоже на грозу, — сказав Фратев.
— На планеті Ікс спостерігаю чудні спалахи! — повідомив Цаген з кабіни управління.
Вчені підбігли до астротелевізора.
— Це не гроза, а скорше вибухи вулканів, — сказав Чан-су.
— Вулканічна діяльність, мабуть, захопила тільки ліспи континент.
Ватсон швидко перестроїв приймач.
— Друга станція мовчить. Мабуть, міститься на континенті, який зазнав стихійного лиха.
Навратіл увімкнув відеофон:
— Товаришко Молодінова, збільшіть швидкість. Є загроза, що прибудемо надто пізно.
— Почалися вибухи вулканів вже й на другому континенті! — вигукнув Вроцлавський.
Всі замовкли. З жахом в очах спостерігали картину на екрані.
— Перша станція також замовкла…
Ватсон витягнув з кишені хусточку і повільно витирав пітне чоло.
— Своїм нещасливим пророцтвом я ніби накликав катастрофу… — сказав він скрушно. — Адже я казав, що тут ми не зустрінемо ніяких людей…
— Не випереджайте події, — заспокоював його Навратіл. — Вулканічна діяльність справді страшне явище, але все життя на планеті вона знищити не може. Особливо коли йдеться про все людство. Мешканці планети все-таки розумні створіння. Знають радіо, а отже, — цілком імовірно, — мають і авіацію. В найгіршому разі, врятуються в повітрі.
«Промінь» уже наблизився до планети настільки, що її поверхню можна було спостерігати простим оком. Вулканічні спалахи досі ще не згасали.
Мадараш вбіг до кабіни управління і похитнувся. На його обличчя впало багряне сяйво червоного сонця, яке сліпучо світило з зоряного неба. В руці він судорожно стискував щойно проявлену, ще мокру, фотографію.
— Товаришко Молодінова, товаришу Навратіл…
На знімку була зображена частина планети з правим континентом. В кількох місцях з її поверхні здіймалися вогненні кулі. На вершині однієї з них, як терновий вінець, химерно клубочився дим. З мороку яскраво-фіолетовим кольором світилося зубчасте гірське пасмо.
— Це не вибухи вулканів, це… — голос Молодінової урвався.
— …вибухи атомних бомб! — прошепотів Навратіл. Мадараш витягнув авіаційні знімки вибухів у Хіросімі та Нагасакі і поклав їх поруч з фотографією.
— Сумніву немає…
— Планета Ікс дуже радіоактивна! — почулося повідомлення з кабіни спостереження.
— Ми прибули надто пізно!.. Безумці, чи для того дала їм природа розум, щоб вони взаємно знищували одне одного? — Молодінова стиснула кулаки. — Вони самі собі проголосили смертний вирок… І яка жахлива смерть! Ті, що не загинуть одразу, будуть довго конати в страшних муках…
«Промінь» наблизився до планети ще більше. І тільки тепер, побачивши згасаючу атомну війну на власні очі, кожен ясно усвідомив, що тут, за мільярди кілометрів від Землі, зараз відбувається трагедія, якої Всесвіт досі не знав.
Всі, хто був вільний, зібралися в клубі й мовчки спостерігали грізну сцену. Ніхто не хотів зараз лишатись на самоті, усіх тягло до колективу.
Ватсон притулився лобом до холодної шибки вікна й прошепотів:
— Ніколи я не думав, що побачу наяву Дантове пекло! «Земля, сліз повна, вихор підганяє, жахлива блискавка в багрянці промайнула…»
Ще кілька вибухів — і на планеті Ікс запала мертва тиша. Тільки то тут, то там хмари диму та пилу проривало багряне сяйво вогню.
«Промінь» спустився ще нижче і обертався навколо планети на мінімальній висоті.
На екрані астротелевізора пробігала жахлива картина суцільної руїни: палаючі міста, села і ліси; спалені на вугіль поля. Де-не-де валялись трупи тих, кого вибухи застали на більшій відстані. Гірські масиви та металеві конструкції світились зеленкувато, як натерті фосфором. Так само сяяла й уся атмосфера не освітленої сонцем півкулі.
А над усім цим палала кривава Проксима. Здавалось, вона також плакала. Довгі язики протуберанців вилітали до чорного неба і повільно відривались від своєї вогненної матері.
— Нагорі атомна енергія, яка дарує життя, а знизу — та, що це життя знищує…
Плакали всі, і ніхто цього не соромився.
— Радіоактивне випромінювання має незвичайні властивості. Воно таке ж потужне, як і космічні промені. За всіма ознаками, проникає на п'ятсот метрів у землю, — почувся голос у репродукторі.
Северсон схопився за голову.
— Товариші! — закричав він. — Я вас зраджував. Тепер бачу, яким злочинцем є Олаф, якими вбивцями є «Браття сильної руки»!
Мадараш від несподіванки впустив кінокамеру, якою саме вів кінозйомку найбільш приголомшливого в історії людства документа. Вчені підбігли до Северсона, гадаючи, що той збожеволів.
— Що ти кажеш, мій любий?! Опам'ятайся! Не втрачай розуму! Така катастрофа нашій Землі вже не загрожує, ми давно послали атомних авантюристів під три чорти!
— Не бійся, Аленко, я не збожеволів. Тільки я вже більше не можу мовчати. Цей жах унизу одкрив мені очі. Не можу мовчати! — він через силу підвівся. — Я вам усе повинен сказати… З нами летить убивця! Убивця, який за вашою спиною готується влаштувати ось таке! — показав він на планету Ікс. — Це — Дітріхсон; так, мій праплемінник Олаф! А я його приховував!
— Але ж Дітріхсон не може бути вашим праплемінником, я знаю його вже давно, — похитав головою Ватсон. Його пращури переїхали до Америки щось близько тисяча вісімсот шістдесятого року. Заспокойтесь, Северсон, у вас трошки розгулялися нерви, але незабаром все це мине. Катастрофа на планеті Ікс сильно вплинула і на нас… Вроцлавський, та не стійте, ж ви, як соляний стовп! Принесіть якихось ліків, чи що!
— Нічого не треба, дайте мені говорити. «Братство сильної руки» існує, це не моя вигадка. Про це сказав мені сам Дітріхсон, коли ми з ним зустрілись у Празі… Тут, у моєму щоденнику, ви прочитаєте все! — він витяг з кишені блокнот і кинув його на стіл. — Це злочинці, які гадають, що вони вищі за інших людей і що їм судилось володіти світом. Сила і влада — ось їхня мета. Можливо, вони мають і приховану атомну зброю, яку колись скинуть вам на голову. Зараз ми, а після нас — хоч потоп! — показав він тремтячою рукою за вікно.
— Безглуздя! — різко запротестував Грубер. — Хіба може на нашій Землі існувати зараз хоч одне створіння, що називається «гомо сапієнс», «розумна людина», яке б не знало, що атомна війна насамперед знищить агресора?.. Така людина вже давно повинна була б лікуватись у божевільні.
— Облиште, хай говорить! — урвав його Фратев.
— Так, «Братство сильної руки» готує війну! — вперто повторив Северсон. — Дітріхсон сказав мені це ясно й відверто. Він обіцяв мені, що в разі їхньої перемоги я буду таким же володарем, як і вони. Я цього ніколи не прагнув, повірте мені. Я просто не хотів зрадити свого праплемінника і заспокоював себе тим, що, зрештою, переконаю, умовлю його… Але тепер, над домовиною планети Ікс, я з жахом зрозумів, кого приховував. Я зрозумів, що про злочин не можна мовчати, бо замовчувати — значить бути співучасником злочину… Чому я так пізно усвідомив це?
Я чітко розрізняв, — Аленка мені не раз дорікала за це, — «я» і «ви». Ватсона я підозрював у відлюдності, а тим часом ізолювався від вас сам. Правда, я виконував свою роботу чесно, але не зжився з вами — і, по суті, лишився відірваним від колективу. Тепер я вже знаю це, але як дорого я заплатив за таку мудрість!
Алена обняла його і погладила по волоссю:
— Це нічого, любий, все вже минуло…
Навратіл недовірливо похитував головою. Северсон помітив це. Він звільнився з обіймів Алени і вигукнув:
— Ви мені не вірите? Один доказ є у мене в кишені. Не знаю, правда, що це таке, але певен, що тут щось не гаразд. Інакше, навіщо б Дітріхсон просив мене, щоб я знищив дві коробочки таких ампул? Можу вам їх показати, я заховав їх у себе в каюті, в шухляді з білизною…
Навратіл оглянув ампулку під електронним мікроскопом.
— Негайно заарештувати Дітріхсона! Це справді злочинець! — сказав він хрипло. — Наймерзенніший злочинець! Він готував бактеріологічну війну. Погляньте: віруси мозкового грипу…
Він помовчав, щоб перевести дух.
— Яке щастя, друзі, що людство вчасно побачило, в чому криється корінь зла, і зрозуміло, якою небезпекою є для його існування капіталізм та імперіалізм! Яке щастя для людства, що у цих злочинців вирвано з рук атомну зброю, що Радянський Союз вчасно мобілізував народи на бій за мир… З атомною енергією — все одно як з вогнем: вона хороший слуга і страшний господар. Тепер, на щастя, вона тільки хороший слуга, що дав нам силу для багатьох перемог. Який добробут створили ми з цією силою на Землі! Без неї ми сьогодні не були б тут, у сонячній системі, віддаленій від наших домівок більш як на чотири світлових роки… Безумці, які в хворобливому прагненні влади забувають про людяність і чесність і навіть втрачають природний інстинкт самозбереження, повинні пам'ятати, що той, хто сіє вітер, збирає бурю! Та буря змете тільки їх. Людство не допустить, щоб повторився жах минулого. Воно хоче жити спокійно й мирно і тому безжально знищить кожного злочинця…
І ще один повчальний висновок дають нам ці застережні сигнали з Всесвіту: у радісному мирному житті ми перестали бути пильними і обережними. Ми покладались на те, Що пережитки імперіалізму назавжди зникли з свідомості людей… Як бачите, заспокоюватись зарано… Товариші, ми повинні негайно скликати суд і поставити перед ним підступного злочинця!
Однак Дітріхсона не знайшли ні на атомній електростанції, де він мав чергувати, ні в лабораторії, ні в його каюті.
— Хотів би я вам, Алено, сказати кілька одвертих слів, якщо ми вже випадково лишились на самоті… Пам'ятайте: любов не сліпа і не пасивна. Справжня
