було ні повік, ні вій, і, лягаючи спати, вони затуляли очі язиком.
Гаяти час на їжу місячним мешканцям ніколи не доводиться. Ліворуч на животі є в них особливі дверчата: вони відчиняють їх і кладуть туди їжу. Потім зачиняють дверчата до наступного обіду, а він у них буває раз на місяць. Вони обідають лише дванадцять разів на рік!
Це дуже зручно, але навряд чи земні ненажери й ласуни згодилися б обідати так рідко.
Місячні мешканці виростають просто на деревах. Ці дерева дуже гарні, у них яскраво-червоне гілля. На гіллі ростуть величезні горіхи з незвичайно міцною шкаралущею.
Коли горіхи достигнуть, їх обережно знімають з дерев і складають у льох.
Як тільки цареві Місяця треба нових людей, він наказує кинути ці горіхи в окріп. Через годину горіхи лускаються, і з них вискакують готові-готовісінькі місячні люди. Цим людям не треба вчитися. Вони зразу народжуються дорослими і вже знають своє ремесло. З одного горіха вискакує сажотрус, з другого — шарманщик, з третього — морозивник, з четвертого — солдат, з п'ятого — кухар, з шостого — кравець.
І кожний одразу ж береться до свого діла: сажотрус лізе на дах, шарманщик грає, морозивник вигукує: “Гаряче морозиво!” (бо на Місяці лід гарячіший від вогню), кухар біжить на кухню, а солдат стріляє у ворога. Постарівши, місячні люди не вмирають, а тануть у повітрі, як дим або пара.
На кожній руці у них один-однісінький палець, але працюють вони так спритно, як ми п'ятірнею.
Голову свою вони носять під пахвою і, вирушаючи мандрувати, залишають її вдома, щоб вона не зіпсувалася в дорозі.
Вони можуть радитися зі своєю головою, навіть коли перебувають далеко від неї! Це дуже зручно.
Якщо цар забажає дізнатися, що думає про нього його народ, він залишається вдома і лежить на дивані, а його голова непомітно проникає в чужі домівки і підслуховує всі розмови.
Виноград на Місяці нічим не відрізняється від нашого.
Для мене немає ніякісінького сумніву, що град, який падає інколи на Землю, і є отой місячний виноград, зірваний бурею на місячних полях.
Якщо ви хочете покуштувати місячного вина, зберіть кілька градин і дайте їм гарненько розтанути.
Місячним мешканцям живіт править за чемодан. Вони можуть зачиняти і відчиняти його, коли їм заманеться, і класти в нього усе що завгодно. У них немає ні шлунка, ні печінки, ні серця, отож усередині вони геть порожні.
Очі свої вони можуть виймати і вставляти. Тримаючи око в руці, вони бачать ним так добре, наче воно в них у голові. Якщо око зіпсується чи загубиться, вони йдуть на базар і купують собі нове. Тому на Місяці дуже багато людей, які торгують очима. Там раз по раз читаєш на вивісках: “Дешево продаються очі. Великий вибір оранжевих, червоних, лілових і синіх”.
Щороку в місячних мешканців нова мода на колір очей.
Того року, що я був на Місяці, в моді були зелені й жовті очі.
Але чому ви смієтесь? Невже ви гадаєте, що я кажу вам неправду? Ні, кожне моє слово — чистісінька правда, а якщо ви не вірите мені, нуте самі на Місяць. Там ви побачите, що я нічого не вигадую і розказую вам саму лише правду.
СИРНИЙ ОСТРІВ
Не моя в тім вина, що зі мною трапляються такі дива, яких не траплялося ні з ким.
Це тому, що я люблю мандрувати і завжди шукаю пригод, а ви сидите вдома і нічого не бачите, хіба що чотири стіни своєї кімнати. Якось, скажімо, я вирушив у далеке плавання на великому голландському кораблі. Раптом у відкритому океані на нас налетів ураган, який умить позривав у нас усі вітрила і поламав усі щогли.
Одна щогла впала на компас і розбила його вщент.
Усім відомо, як важко керувати кораблем без компаса. Ми збилися з дороги і не знали, куди ми пливемо.
Три місяці нас кидало по хвилях океану то в той, то в той бік, а потім занесло хтозна й куди, і ось одного чудового ранку ми помітили незвичайну переміну в усьому. Море з зеленого зробилося біле. Вітерець приносив якісь ніжні, любі пахощі. Нам стало дуже приємно й весело.
Невдовзі ми побачили пристань, і через годину ввійшли у простору гавань. Замість води в ній було молоко!
Ми швиденько висадилися на берег і почали жадібно пити з молочного моря.
Поміж нас був один матрос, який не зносив запаху сиру. Коли йому показували сир, його починало нудити. І ось як тільки ми вийшли на берег, йому одразу стало погано.
— Заберіть у мене з-під ніг оцей сир! — кричав він.—Я не хочу, я не можу ходити по сирові!
Я нахилився до землі і все зрозумів.
Острів, до якого пристав наш корабель, було зроблено з чудового голландського сиру.
Так, так, не смійтеся, я кажу вам найщирішу правду: замість глини у нас під ногами був сир.
Не диво, що мешканці цього острова споживали самий тільки сир! Але сиру цього не меншало, бо за ніч його виростало рівно стільки, скільки з'їдалося протягом дня.
Весь острів був у виноградниках, але виноград там незвичайний: стиснеш його в кулаці — з нього замість соку тече молоко.
Мешканці острова—високі, гарні люди. У кожного з них по три ноги. Завдяки трьом ногам вони вільнісінько тримаються на поверхні молочного моря.
Хліб тут росте печений, просто вже готовий, тож мешканцям острова не доводиться ні сіяти, ні орати. Я бачив багато дерев, що рясніли солодкими медяниками.
Прогулюючись Сирним островом, ми відкрили сім річок, що текли молоком, і дві річки, що текли густим і смачним пивом.
Сказати правду, ці пивні річки сподобалися мені дужче, ніж молочні.
Взагалі, гуляючи островом, ми бачили багато див.
Найдужче вразили нас пташині гнізда. Вони були прездоровенні. Одно орлине гніздо, приміром, було вище від найвищого будинку. Воно все було звите з велетенських дубових стовбурів. У ньому ми знайшли п'ять сотень яєць, кожне завбільшки з добрячу діжку.
Ми розбили одне яйце, і з нього вилізло пташеня, разів у двадцять більше від нашого дорослого орла.
Пташеня запищало. До нього на допомогу прилетіла орлиця. Вона вхопила нашого капітана, підняла його до найближчої хмари і звідти кинула в море.
На щастя, він був дуже добрий плавець і за кілька годин дістався до Сирного острова уплав.
В одному лісі я був свідком кари.
Острів'яни повісили на дереві трьох чоловіків догори ногами. Небораки стогнали і плакали. Я спитав, за що їх так тяжко карають. Мені відповіли, що вони — мандрівники, які щойно повернулися з далекої подорожі й нахабно брешуть про свої пригоди.
Я похвалив острів'ян за таку мудру кару брехунам, бо я просто не зношу брехні і сам завжди розповідаю найщирішу правду.
Та ви, певно, й самі помітили, що в усіх моїх оповіданнях немає й слова брехні, і я щасливий, що всі близькі мені люди завжди мали мене за найправдивішу людину.
Повернувшись на корабель, ми одразу ж підняли якір і відпливли від чудесного острова.
Усі дерева, що росли на березі, ніби за чиїмось знаком, двічі вклонилися нам у пояс і знову випростались, ніби й не вони.
Зворушений їхньою незвичайною люб'язністю, я зняв капелюх і послав їм прощальний привіт.
