раптом розцвітати.
Далі була трансфігурація. Гаррі, що вирішив після уроку запитати в професорки Макґонеґел про Гоґсмід, став у самому хвості черги перед класом, роздумуючи, як аргументувати своє прохання. Та його увагу відвернуло якесь заворушення перед дверима.
Лаванда Браун, здається, плакала. Парваті її обняла й пояснювала щось Шеймусові Фініґану і Дінові Томасу, що мали напрочуд серйозний вигляд.
— Що сталося, Лавандо? — стурбовано запитала Герміона, коли вони разом з Роном і Гаррі підійшли ближче.
— Вона зранку отримала з дому листа, — прошепотіла Парваті. — Лисиця загризла її кролика Бінкі.
— Ох, бідна Лаванда, — зітхнула Герміона.
— Але як я могла забути?! — трагічно промовила Лаванда. — Знаєте, який сьогодні день?
— Е-е...
— Шістнадцяте жовтня! 'Те, чого ти так боїшся, станеться в п'ятницю, шістнадцятого жовтня!' Пам'ятаєте? Вона казала правду, так воно й сталося!
Усі оточили Лаванду. Фініґан скрушно похитував головою. Герміона завагалася, а тоді спитала:
— Ти боялася, що твого Бінкі загризе саме лисиця?
— Ну-у не обов'язково
— О, — вимовила Герміона. Вона знову помовчала, а тоді поцікавилася:
— А Бінкі був старий?
— Н-ні! — заридала Лаванда. — 3-зовсім маленький!
Парваті ще міцніше обняла приятельку.
— Чому ж ти тоді боялася, що він помре? — допитувалася Герміона.
Парваті кинула на неї лютий погляд.
— Подумаймо логічно, — звернулася Герміона до учнів. — Бінкі ж помер не сьогодні, просто сьогодні Лаванда про це дізналася... (Лаванда ридма заридала)... Як же вона могла цього боятися, адже ця звістка стала для неї справжнім шоком...
— Не слухай її, Лавандо, — голосно сказав Рон, — їй начхати на всіх тваринок, окрім своєї.
Рон з Герміоною обмінялися вовчими поглядами, але, на щастя, тієї миті відчинила двері професорка Макґонеґел. Герміона з Роном сіли по обидва боки від Гаррі і не розмовляли до кінця уроку.
Коли пролунав дзвоник, Гаррі й далі вагався, як повести мову з професоркою, але Макґонеґел сама заговорила про Гоґсмід.
— Ще хвилиночку, будь ласка! — гукнула вона. — Ви всі належите до мого гуртожитку, тож прошу до Гелловіну здати мені бланки дозволу на Гоґсмід. Хто не здасть бланк, не поїде в село!
Руку підняв Невіл.
— Пані професорко, будь ласка, я... я, здається, загубив...
— Твоя бабуся, Лонґботоме, прислала мені дозвіл персонально, — мовила професорка Макґонеґел. — Вирішила, що так надійніше. Це все, можете йти.
— Запитай її зараз, — прошипів Рон.
— Ох... але... — почала було Герміона.
— Давай, Гаррі! — вперто наполягав Рон.
Гаррі зачекав, поки всі розійдуться, а тоді нервово попрямував до столу професорки Макґонеґел.
— Слухаю, Поттере?
Гаррі набрав у груди повітря.
— Пані професорко, мої тітка з дядьком... е-е... забули підписати бланк, — почав він.
Професорка Макґонеґел глянула на нього поверх своїх квадратних окулярів, але нічого не сказала.
— Тож... е-е... як ви гадаєте... можна... тобто, чи все буде гаразд, якщо я... якщо я відвідаю Гоґсмід?..
Професорка Макґонеґел схилила голову й почала перекладати папери.
— Боюся, що ні, Поттере, — сказала вона. — Ти ж чув, що я сказала: хто не здасть бланк, не поїде в село. Такі правила.
— Але ж... пані професорко, мої тітка з дядьком... розумієте... вони маґли, вони не розуміються на... на гоґвортських бланках, — не здавався Гаррі, а Рон підбадьорював його енергійними помахами голови. — Якби ви мені дозволили...
— Але я цього не дозволю, — професорка Макґонеґел підвелася й почала акуратно складати папери в шухляду. — У бланку чітко написано, що дозвіл повинні давати батьки чи опікуни. — Вона глянула на Гаррі з дивним виразом, можливо, то був жаль. — Вибач, Гаррі, але це моє остаточне слово. Біжи, бо запізнишся на урок.
*
Що було робити? Рон обзивав професорку Макґонеґел останніми словами, що страшенно дратувало Герміону, яка усім своїм виглядом підкреслювала, що
— До речі! Буде ж бенкет! — намагався підбадьорити Гаррі Рон. — На Гелловін, увечері, пам'ятаєш?
— Так, — понуро озвався Гаррі.
Бенкет на Гелловін був завжди розкішний, але святкові страви були б іще смачніші, якби він перед тим побував у Гоґсміді! Всі намагалися його розрадити, але марно. Дін Томас був готовий підробити підпис дядька Вернона, та оскільки Гаррі вже сказав професорці Макґонеґел, що дядько дозволу не підписав, таке крутійство їм не минулося б. Рон нерішуче запропонував скористатися плащем-невидимкою, але Герміона відразу заперечила Дамблдоровими словами: від дементорів не сховають навіть плащі-невидимки. Персі теж намагався втішити Гаррі, але зробив це на свій особливий лад.
— Стільки галасу довкола того Гоґсміда, але повір — там нема нічого особливого, — поважно сказав він. — Ну, пару класних крамниць із солодощами, магазин жартів 'Зонко', куди, якщо чесно, небезпечно й заходити. Ну, і ще, звичайно, Вересклива Халупа — ось і все, більше там нема за чим жалкувати.
*
Уранці на Гелловін Гаррі прокинувся разом зі всіма й пішов на сніданок. Настрій був препаскудний, але показувати це не хотілося.
— Ми принесемо тобі купу цукерків з 'Медових руць', — пообіцяла Герміона, щиро жаліючи Гаррі.
— Цілісіньку гору! — додав Рон. Їм з Герміоною було так прикро, що вони навіть забули про свою сварку.
— Та добре, все нормально, — невимушено кинув Гаррі. — Побачимося на бенкеті. Щасливо!
Він відпровадив їх до вестибюлю, де у дверях стояв сторож Філч, звіряючи імена учнів з довжелезним списком. Він підозріло вдивлявся в кожне обличчя, щоб ніхто не прослизнув без дозволу.
— Що, Поттер, забарикадуєшся в замку? — крикнув Мелфой, що стояв у черзі з Кребом і Ґойлом. — Злякався дементорів?
Гаррі змовчав і самотньо поплентався мармуровими сходами через порожні коридори до ґрифіндорської вежі.
— Пароль? — стрепенулася з дрімоти Гладка Пані.
— Фортуна Мажор, — мляво озвався Гаррі.
Портрет відхилився. У вітальні було повно першо— і другокласників, а також кілька старших учнів, які походами в Гоґсмід уже давно переситились.
— Гаррі! Гаррі! Привіт, Гаррі!
То був другокласник Колін Кріві. Він благоговів перед Гаррі і ніколи не втрачав нагоди перекинутися з ним бодай словом.
