Гаррі Поттер і в'язень Азкабану

Усі, крім Гаррі, були захоплені тим, що останні вихідні цього семестру можна буде провести в Гоґсміді.

— О, ми запасемося там різдвяними дарунками! — зраділа Герміона. — Мамі з татом страшенно сподобаються ті льодяники-зубочистки з 'Медових руць'!

Змирившись із тим, що він знову буде єдиним третьокласником, що залишиться в замку, Гаррі позичив у Вуда журнал 'Вибери мітлу'. Тепер він тренувався на допотопній шкільній 'Падучій зорі', повільній і тряській, і йому вкрай була потрібна нова мітла.

Суботнього ранку, в день подорожі до Гоґсміда, Гаррі попрощався з закутаними в плащі Роном та Герміоною і самотньо піднявся до ґрифіндорської вежі. За вікнами почав падати сніг, а в замку панували тиша і спокій.

— Тсс... Гаррі!

Він озирнувся, проходячи коридором на четвертому поверсі, і побачив Фреда й Джорджа, що визирали з-поза статуї горбатої одноокої відьми.

— Ви чого тут? — здивувався Гаррі. — Чому не поїхали в Гоґсмід?

— Перш ніж їхати, ми вирішили тебе трошки розважити, — загадково підморгнув йому Фред. — Ідино сюди...

Він указав на порожній клас ліворуч від статуї. Гаррі увійшов туди за Фредом і Джорджем. Джордж обережно зачинив двері, усміхнено глянув на Гаррі і врочисто промовив:

— Перший різдвяний дарунок тобі, Гаррі!

Фред ефектним жестом витяг щось зі своєї мантії і поклав на парту. То був великий, квадратний і неймовірно пошарпаний чистий аркуш пергаменту.

Гаррі вирішив, що це просто черговий жарт Фреда і Джорджа.

— І що ж воно таке?

— Це, Гаррі, секрет нашого успіху, — сказав Джордж і ніжно погладив пергамент.

— Нам важко з ним розлучатися, — додав Фред, — але вчора ми вирішили, що тобі воно потрібніше.

— До того ж ми й так уже вивчили все напам'ять, — сказав Джордж. — І тепер передаємо тобі. Нам воно вже начебто й не потрібне.

— А що мені робити зі шматком старого пергаменту?

— Шматком старого пергаменту?! — Фред заплющив очі і скривився, ніби Гаррі завдав йому смертельної образи. — Поясни йому, Джордж.

— Ну.. Гаррі, коли ми були ще в першому класі... юні... безтурботні... і безневинні...

Гаррі пирхнув зі сміху. Він дуже сумнівався, що Фред і Джордж хоч колись були такі вже й безневинні.

— ...скажімо, безневинніші, ніж тепер... отож ми тоді встряли в невеличку халепу з Філчем...

— ...ми підірвали в коридорі бомбу з какульками, і це його чомусь засмутило...

— ...він затяг нас до свого кабінету і почав, як завше, погрожувати...

— ...покаранням...

— ...четвертуванням...

— ...а ми не могли не помітити у нього в шафі шухлядку з написом 'Конфісковано, дуже небезпечно'.

— Цікаво, цікаво... — хихикнув Гаррі.

— Ну, і що було нам робити?.. — зітхнув Фред. — Щоб відвернути Філчеву увагу, Джордж кинув ще одну какабомбу, а я хутенько висунув шухлядку і витяг звідти... оце.

— Якщо чесно, то ми не зробили нічого поганого, — сказав Джордж. — Скоріш за все, Філч навіть не знав, що з цим робити. Хоча, якщо він його конфіскував, то, мабуть, таки щось підозрював...

— А ви знаєте, що з цим робити?

— Ну, звісно, — всміхнувся Фред. — Ця красунька навчила нас більше, ніж усі вчителі цієї школи.

— Ви мене розігруєте, — не повірив Гаррі, дивлячись на старий пошарпаний аркуш.

— Ти так гадаєш? — перепитав Джордж.

Він витяг чарівну паличку, легенько торкнувся пергаменту і промовив:

— Урочисто присягаю не затівати нічого доброго.

З того місця, що його торкнулася Джорджева паличка, почали розбігатися, мов павутиння, чорнильні лінії. Вони поєднувалися, перетиналися й розгалужувалися по всьому пергаменті, сягаючи кожного куточка. А тоді вгорі з'явилися великі зелені літери з френзлями, що склалися в такі слова:

Панове Муні, Червохвіст, Гультяй, Золоторіг,
що надають допомогу чарівникам-бешкетникам,
мають честь репрезентувати
КАРТУ МАРОДЕРА

Це була деталізована карта Гоґвортського замку й довколишніх територій. Але, що найдивовижніше, по ній рухалися крихітні чорнильні цяточки, кожна з яких позначалася дрібновиведеним ім'ям. Гаррі ошелешено схилився над картою. Цяточка у верхньому лівому кутку показувала, що професор Дамблдор походжав зараз своїм кабінетом. Кицька сторожа місіс Норіс скрадалася на третьому поверсі, а Півз Полтерґейст підстрибував у кімнаті трофеїв. Блукаючи поглядом уздовж знайомих коридорів, Гаррі раптом помітив ще одну цікаву річ.

На карті було зображено низку переходів, у яких він ще не бував. А деякі з них вели...

— ...просто в Гоґсмід, — Фред провів пальцем уздовж одного з них. — Переходів є сім. До речі, Філч знає про ці чотири... — показав він, — ... але про оці знаємо тільки ми, і все. Не шукай того, що за дзеркалом на п'ятому поверсі. Ми користувалися ним минулої зими, але він обвалився — тепер там не пройти. І осюди краще не ходити: просто над виходом росте Войовнича Верба. Але зате ось цей, наприклад, веде прямісінько до підвалів 'Медових руць'. Ми ним частенько лазимо. Вхід, як ти, мабуть, помітив, починається за цією кімнатою в горбі одноокої карги.

— Муні, Хвіст, Гультяй, Золоторіг, — зітхнув Джордж, погладивши заголовок карти. — Ми їм такі вдячні!

— Шляхетні й невтомні помічники нового покоління гультіпак, — урочисто мовив Фред.

— Ось і все! — жваво додав Джордж, — тільки не забувай щоразу її витирати...

— ... а то ще хтось її побачить, — застеріг Фред.

— Просто легенько вдар по ній і скажи: 'Шкоди заподіяно!', і вона зітреться.

— Ну, що ж, юний Гаррі, — мовив Фред, передражнюючи Персі, — поводься належним чином.

— До зустрічі в 'Медових руцях', — підморгнув йому Джордж.

І, сяючи задоволеними усмішками, вони вийшли.

Гаррі стояв і дивився на дивовижну карту. Він бачив, як крихітна чорнильна місіс Норіс повернула ліворуч і зупинилася, занюхавши щось на підлозі. Якщо Філчеві справді про це невідомо... і якщо зовсім не треба проходити повз дементорів...

Він стояв, переповнений хвилюванням, але тут йому пригадалися почуті колись слова містера Візлі:

'Ніколи не довіряй тому, що думає само по собі, і ти не знаєш, де його мозок'.

Ця карта була однією з тих небезпечних магічних речей, про які попереджав містер Візлі... допомога чарівникам-бешкетникам... Але ж, подумав Гаррі, я хочу тільки потрапити в Гоґсмід і не збираюся щось там красти чи на когось нападати... Фред і Джордж роками нею користувалися, і нічого страшного...

Гаррі провів пальцем уздовж таємного ходу до 'Meдових руць'. Тоді зненацька, ніби за чиїмось