Золоторіг.
— А на якого звіра?.. — почав був Гаррі, та Герміона не дала йому договорити.
— Але ж це так небезпечно! Блукати в пітьмі з вовкулакою! А що, якби ви когось таки покусали?
— Ця думка й досі не дає мені спати, — похмуро зізнався Люпин. — Таке
Звичайно, іноді мене мучило сумління, адже я міг підвести Дамблдора... Він прийняв мене в Гоґвортс, чого не зробив би жоден інший директор, і навіть не підозрював, що я порушую правила, встановлені ним заради моєї ж безпеки та безпеки інших. Він не знав, що через мене троє учнів стали нелегальними анімагами. Але ці докори сумління засинали щоразу, як ми починали планувати наші пригоди на наступний повний місяць. І я не змінився...
Люпинове обличчя спохмурніло, а в голосі відчулася відраза до самого себе. — Я цілий рік збираюся сказати Дамблдорові, що Сіріус — анімаг. Але я й досі не наважився. Чому? Тому, що боюся. Адже це означає зізнатися, що я ще в школі його обманював, та ще й повів за собою інших... а Дамблдорова довіра для мене — то все. Він колись дав мені нагоду вступити до Гоґвортсу, пізніше запропонував посаду вчителя, коли я вже й не сподівався знайти якийсь заробіток. Тож я переконав себе, що Сіріус потрапляє до школи завдяки темним мистецтвам, що їх він навчився у Волдеморта, а те, що він анімаг, не має до цього жодного стосунку.. Отож Снейп до певної міри мав щодо мене рацію...
— Снейп? — Блек чи не вперше відвів погляд від Скеберса і глянув на Люпина. — До чого тут Снейп?
— Снейп, Сіріусе, також тут учителює, — важко відповів Люпин, глянувши на Гаррі, Рона й Герміону. — Професор Снейп навчався разом з нами. Він чинив шалений опір моєму призначенню на посаду вчителя захисту від темних мистецтв. Він цілий рік переконував Дамблдора, що мені не можна довіряти. І в нього були підстави... Розумієте, Сіріус якось утнув з ним таку витівку, що Снейп трохи не загинув, і без мене там теж не обійшлося...
Блек зневажливо пхикнув.
— Так йому було й треба! Він скрізь лазив і винюхував, що ми задумали... домагався, щоб нас вигнали...
— Северуса дуже цікавило, куди я щомісяця зникаю, — повів далі Люпин. — Ми були в одному класі, але... е-е... не надто один одного любили. Особливо він недолюблював Джеймса. Мабуть, заздрив його успіхам у квідичі... І ось одного вечора Снейп побачив, як мадам Помфрі вела мене до Войовничої Верби. Сіріус помітив Снейпа і жартома порадив йому е-е... ткнути патиком у сучок на стовбурі — тоді він, мовляв, відкриє мою таємницю. Снейп, звісно, так і зробив... Якби він дійшов аж сюди, то наткнувся б на здоровенного вовкулаку... Але твій батько, почувши, що придумав Сіріус, кинувся за Снейпом і, ризикуючи життям, витяг його назад... Проте Снейп таки помітив мене в самому кінці тунелю. Дамблдор суворо заборонив йому про це розповідати, але відтоді він знав мою таємницю...
— То он чому Снейп вас не любить, — повільно проказав Гаррі. — Він думає, що ви знали про той жарт.
Саме так, — пролунав за Люпиновою спиною холодний глузливий голос.
Северус Снейп скинув плаща-невидимку і націлився чарівною паличкою на Люпина.
Слуга Лорда Волдеморта
Герміона зойкнула. Блек зірвався на ноги, а Гаррі підстрибнув, ніби його вдарило струмом.
— Я знайшов це біля Войовничої Верби, — сказав Снейп, відкинувши плаща-невидимку і не відводячи палички від Люпинових грудей. — Дуже зручна річ, Поттере, красно тобі дякую... — Снейп трохи захекався, але на його обличчі сяяв ледве стримуваний тріумф.
— Ви, мабуть, здивовані, як я довідався, що ви тут? — запитав він, поблискуючи очима. — Я щойно заходив до твого кабінету, Люпине. Ти забув випити своє зілля, тож я з повним келихом зазирнув до тебе. І там, на щастя — тобто на моє щастя, я побачив на твоєму столі якусь карту. З першого погляду я все зрозумів. Я побачив, як ти біг оцим тунелем.
— Северусе... — озвався Люпин, але Снейп не дав йому договорити.
— Я весь час казав директорові, що це ти помагаєш давньому дружкові Блеку пробиратися в замок. І ось він, доказ. Але навіть я не припускав, що ти скористаєшся цією халупою як схованкою...
— Северусе, ти помиляєшся, — спробував наполягати Люпин. — Ти ж чув далеко не все... я можу пояснити... Сіріус не збирається вбивати Гаррі...
— Сьогодні в Азкабані опиняться двоє, — сказав Снейп, і його очі спалахнули божевільним блиском. — Цікаво, як це сприйме Дамблдор... Він же був переконаний, що ти безпечний, Люпине... наш приборканий вовкулако...
— Який же ти дурень, — спокійно мовив Люпин. — Невже шкільної суперечки достатньо, щоб запроторити до Азкабану невинну людину?
ПУРХ! Тоненькі, мов змійки, мотузки вилетіли з чарівної палички Снейпа і обмотали Люпинові рота, руки і ноги. Він утратив рівновагу і впав на підлогу, не в змозі поворухнутися. Блек розлючено заревів і рушив на Снейпа, але Снейп націлився паличкою прямо Блекові межи очі.
— Ще крок... — прошипів він, — ще один крок, і я це зроблю, клянуся!
Блек завмер на місці. Неможливо було визначити, чиє обличчя випромінювало більше ненависті.
Гаррі заціпенів, немов розбитий паралічем. Він не знав, що робити й кому вірити. Глянув на Рона й Герміону: Рон, що й далі стискав у руках переляканого Скеберса, здавався не менш розгубленим. А от Герміона невпевнено ступила до Снейпа і ледь чутно промовила:
— Пане професоре... х-хіба... хіба вам зашкодять їхні пояснення, га?
— Міс Ґрейнджер, вам і так уже загрожує відрахування зі школи, — пирхнув Снейп. — Ви втрьох опинилися тут без дозволу, в товаристві убивці й вовкулаки. Отож хоч раз у житті потримайте язика за зубами.
— Але ж... якщо ви помилилися...
— ЦИТЬ, ДУРНЕ ДІВЧИСЬКО! — закричав раптом Снейп, мов божевільний. — НЕ ГОВОРИ ТОГО, ЧОГО НЕ РОЗУМІЄШ! — 3 його чарівної палички, що й далі цілилися в Блекове обличчя, вилетіло кілька іскор. Герміона притихла.
— Яке солодке відчуття помсти, — вишкірився до Блека Снейп. — Я так мріяв упіймати тебе власноручно...
— Ти знову пошився в дурні, Северусе, — гаркнув Блек. — Тільки-но цей хлопець принесе пацюка до замку... — він кивнув на Рона, — ...я спокійно прийду...
— До замку? — перепитав шовковим голосом Снейп. — Навіщо нам так далеко йти? Ось виберемося з-під Верби, і я просто покличу дементорів. Вони надзвичайно зрадіють, коли тебе побачать... Так зрадіють, що захочуть, либонь, привітати тебе своїм Цілунком...
Й до цього бліде Блекове обличчя ще більше зблідло.
— Та... ти повинен мене дослухати, — прохрипів він. — Пацюк... глянь на пацюка...
Але Снейпові очі сяяли таким божевільним блиском, якого Гаррі ще ніколи не бачив. Снейп, здавалося, цілком утратив глузд.
— Ану йдіть за мною! — звелів він і клацнув пальцями. Кінці мотузки, що нею був обмотаний Люпин, стрибнули йому в руки. — А я потягну вовкулаку. Може, дементори забажають і його
