Гаррі Поттер і орден Фенікса

— Ми тут нічого не обговорюємо, це надто ризиковано, — поглянув на Гаррі своїм нормальним оком Муді. Його магічне око досі було втуплене у стелю. — Зараза!— сердито вилаявся він, піднявши руку до магічного ока, — весь час застрягає... відколи той мерзотник його носив.

І він вийняв око з бридким чваканням, мовби прочищав забитий унітаз.

— Дикозоре, ти що, не розумієш, як це бридко? — озвалася Тонкс.

— Гаррі, подай-но скляночку води, — попросив Муді. Гаррі підійшов до мийки, взяв чисту склянку і наповнив її водою з крана, а натовп чаклунів усе ще невідривно стежив за ним. Це розглядання почало вже його дратувати.

— Чудово, — зрадів Муді, коли Гаррі подав йому склянку. Він кинув магічне око у воду і притопив пальцем. Око закрутилося, позираючи на всіх по черзі. — Щоб як будемо вертатись, я бачив усе навкруги на триста шістдесят градусів.

— А як ми виберемося звідси... куди нам потрібно? — поцікавився Гаррі.

— На мітлах, — відповів Люпин. — Єдиний варіант. Ти ще замолодий, щоб являтися; за мережею порошку флу будуть стежити; а недозволене встановлення летиключа може коштувати нам життя.

— Ремус казав, що ти добре літаєш, — низьким голосом промовив Кінґслі Шеклболт.

— Він чудовий літун, — додав Люпин, зиркаючи на годинника. — Гаррі, ти краще йди збирайся, щоб був готовий, коли дадуть сигнал.

— Я тобі допоможу, — жваво запропонувала Тонкс. Вона пішла слідом за Гаррі в коридор і, піднімаючись по сходах, з цікавістю роззиралася довкола.

— Тут кумедно, — мовила Тонкс. — Аж надто чисто, правда? Якось неприродно. О, тут уже ліпше, — додала вона, коли Гаррі увімкнув у своїй кімнаті світло.

Тут, на відміну від усього будинку, панував безлад. Гаррі чотири дні перебував у кепському настрої, і йому зовсім не хотілося прибирати. Щоб забутися, він намагався читати, але це не допомагало, і тепер книжки валялися на підлозі.

Давно не чищена Гедвіжина клітка вже посмерджувала, а з відкритої валізи повивалювався маґлівський одяг і чаклунські мантії.

Гаррі почав збирати книжки й поспіхом кидав їх у валізу. Тонкс зупинилася біля відчиненої шафи й критично глянула на своє відображення у дзеркалі з внутрішнього боку дверцят.

— Знаєш, мені, мабуть, не дуже личить фіолетовий колір, — замислено сказала вона, смикнувши себе за наїжачене волосся. — Тобі не здається, що він робить мене надто блідою?

— Е-е... — Гаррі визирнув з-за книги 'Квідичні команди Британії та Ірландії'.

— Робить, — рішуче сказала Тонкс. Вона міцно заплющила очі, ніби силкуючись щось згадати. За мить її волосся стало рожеве, мов жувальна гумка.

— Як ти це зробила? — здивовано спитав Гаррі, коли вона розплющила очі.

— Я — метаморфомаг, — пояснила вона, розглядаючи своє відображення і крутячи головою, щоб роздивитися волосся. — Тобто за бажанням можу змінювати свій вигляд, — додала, побачивши спантеличений вираз Гаррі. — Така вже вродилася. Коли готувалася стати аврором, завжди без зусиль отримувала найвищі оцінки з маскування й чатування. Це було супер.

— То ти — аврор? — вражено перепитав Гаррі. Він давно мріяв стати ловцем чорних чаклунів після закінчення Гоґвортсу.

— Так, — гордо відповіла Тонкс. — Як і Кінґслі, але в нього вища категорія. Я лише торік склала іспити. Ледь не завалила стеження й підкрадання. Я страшенно незграбна. Чув, як я розбила тарілку, коли ми зайшли в будинок?

— А можна навчитися бути метаморфомагом? — поцікавився Гаррі, що випростався і геть забув про пакування.

Тонкс захихотіла.

— Тобі, мабуть, іноді хочеться сховати свій шрам?

Її погляд зупинився на шрамі у формі блискавки в Гаррі на чолі.

— Та хочеться, — промимрив Гаррі й відвернувся. Йому не подобалося, коли люди розглядали цей шрам.

— Боюся, що тобі доведеться вчитися на власному досвіді. Метаморфомаги трапляються вкрай рідко, причому це вміння вроджене, а не набуте. Більшість чарівників для зміни свого вигляду використовують чарівну паличку або зілля. Та нам уже треба йти, а речей ми не поскладали, — винувато додала вона, дивлячись на розкидані речі.

— А... ну так, — погодився Гаррі, хапаючи ще якісь книжки.

— Чекай, буде швидше, якщо я... пакуйтеся! — крикнула Тонкс, провівши над підлогою чарівною паличкою.

Книжки, одяг, телескоп і терези злетіли в повітря й попадали на купу у валізу.

— Як неакуратно, — зітхнула Тонкс, підходячи до валізи й дивлячись на безладно накидані речі. — Моя мама вміє пакувати все дуже охайно... навіть шкарпетки й ті самі складаються... У мене так ніколи не виходить... треба так якось легесенько провести... — Вона з надією махнула паличкою.

Одна Гарріна шкарпетка ліниво хитнулася й знов опала на весь той рейвах у валізі.

— А, нехай, — скривилася Тонкс і притисла віко валізи, — принаймні все вмістилося. Це теж треба почистити. — Вона скерувала чарівну паличку на Гедвіжину клітку. — Брудозникс. — Пір'я і послід одразу щезли. — Це вже краще... хоч я так до ладу й не освоїла всі ці господарські закляття. Ну що, нічого не забув? Казанець є? Мітла? Ого! Це ж 'Вогнеблискавка'?

Її очі округлилися, коли вона побачила мітлу в Гарріній руці. Це була його гордість і втіха, Сіріусів дарунок, мітла міжнародного стандарту.

— А я й досі літаю на 'Кометі — 260', — заздрісно простогнала Тонкс. — Ну, гаразд... паличка у джинсах? Сідниці на місці? То йдемо. Локомотор валіза.

Валіза ледь припіднялася в повітря. Тримаючи чарівну паличку немов диригентську, Тонкс скерувала валізу до дверей, а в лівій руці понесла Гедвіжину клітку. Гаррі взяв мітлу і спустився слідом.

Унизу в кухні Муді вже вставив око на місце, і тепер воно вертілося так швидко, що Гаррі аж почало нудити. Кінґслі Шеклболт і Стержис Подмор оглядали мікрохвильову піч, а Гестія Джонс реготала, знайшовши в шухляді картоплечистку. Люпин запечатував листа для Дурслів.

— Прекрасно, — сказав Люпин, глянувши на Тонкс і Гаррі. — У нас лишилося не більше хвилини. Думаю, можна вже вийти надвір і приготуватися. Гаррі, я написав листа твоїм тітці і дядькові, щоб не турбувалися...

— Та вони й не будуть, — запевнив Гаррі.

— ...що ти в безпеці.

— Це їх лише засмутить.

— ...і що наступного літа ти повернешся.

— А навіщо?

Люпин усміхнувся, проте змовчав.

— Йди сюди, хлопче, — хрипко покликав Гаррі Дикозор. — Треба тебе розілюзнити.

— Що зробити? — знервовано перепитав Гаррі.

— Виконати розілюзнювальне закляття, — пояснив Муді, піднімаючи чарівну паличку. — Люпин казав, що в тебе є плащ-нейидимка, але під час польоту він на тобі не втримається. Це тебе краще замаскує. Ось тобі...

Муді стукнув його паличкою по голові, і в Гаррі склалося чудне враження, ніби Муді розбив там яйце. Здавалося, ніби з того місця по тілу заструменіли якісь холодні цівочки.

— Непогано, Дикозоре, — похвалила Тонкс, глянувши на Гаррі.

Гаррі подивився на своє тіло, тобто на те, що було його тілом, адже тепер воно мало геть інший вигляд. Воно не стало невидиме, а просто набрало того ж кольору і фактури, що й кухонна шафа за спиною. Він перетворився на людину-хамелеона.

— Ходімо, — звелів Муді, відмикаючи чарівною паличкою задні двері. Усі вийшли на чудовий дядьків газон.

— Безхмарна ніч, — прохрипів Муді, озираючи небеса магічним оком. — А нам би хмари не завадили. Тепер слухай, — звернувся він до Гаррі, — ми будемо летіти однією групою. Тонкс перед тобою,