Гаррі Поттер і орден Фенікса

— До речі, у сварці згадували й тебе, — сказав Рон, крадькома зиркаючи на Гаррі. — Персі сказав, що єдиний доказ — це твоя розповідь, і... не знаю... він не вважає, що цього достатньо.

— Персі дуже довіряє 'Щоденному віщуну', — в'їдливо зауважила Герміона, і всі ствердно кивнули.

— Про що ви говорите? — здивовано подивився на них Гаррі. Вони всі були якісь аж надміру обережні.

— Ти що... не отримував 'Щоденного віщуна'? — нервово спитала Герміона.

— Отримував! — відповів Гаррі.

— А ти... уважно його читав? — стурбовано спитала Герміона.

— Ну, не все, — почав виправдовуватися Гаррі. — Адже про Волдеморта мали б писати на першій шпальті, правда?

Усі здригнулися при згадці цього імені, і Герміона квапливо повела далі:

— Мабуть, варто було читати ретельніше, бо там... е-е... твоє ім'я згадувалося по кілька разів на тиждень.

— Я мав би побачити...

— Якщо ти читав лише першу сторінку, то ні, — похитала головою Герміона. — Я не маю на увазі великі статті. Про тебе просто іноді згадували, немов про якийсь ходячий анекдот.

— Що?..

— Гиденько, правду кажучи, — ледве стримувалася Герміона. — Обсмоктування Рітиних нісенітниць.

— Але ж вона для них уже начебто не пише?

— Не пише, вона свого слова дотримала... щоправда, вибору в неї не було, — вдоволено додала Герміона. — Але вона дала поштовх тому, що там зараз діється.

— І що ж діється? — нетерпляче спитав Гаррі.

— Пам'ятаєш, вона написала, що ти постійно непритомнієш і жалієшся, що тобі болить шрам?

— Так, — відповів Гаррі. Він не міг так швидко забути писанину Ріти Скітер.

— Ну, а тепер про тебе пишуть як про особу, що сама себе , дурить, прагне уваги і корчить великого трагічного героя, — скоромовкою випалила Герміона, ніби вважала, що Гаррі буде не так прикро, якщо все це сказати поспіхом. — 3 тебе так єхидненько кепкують. Якщо йдеться про якусь надуману історію, пишуть: 'Баєчка в стилі Гаррі Поттера', а якщо з кимось стається кумедна пригода, то додають: 'Сподіваємось, у цієї особи не з'явиться шрам на лобі, бо тоді нас примусять її боготворити'...

— Я не хочу, щоб мене хтось боготворив... — із запалом почав Гаррі.

— Я знаю, — швиденько погодилася налякана Герміона. — Знаю, Гаррі. Бачиш, що вони роблять? Подають усе так, щоб тобі вже ніхто не вірив. Я можу закластися, що за цим стоїть Фадж. Вони хочуть, щоб прості чарівники вважали тебе дурненьким хлопчаком, таким собі посміховиськом, що вигадує різні безглузді історії, бо йому подобається бути відомим і він хоче, щоб так було завжди.

— Я цього не просив... і не хотів... Волдеморт убив моїх батьків! — аж захлинався Гаррі. — Я став відомий, бо він замордував мою родину, але не зміг убити мене! Кому потрібна така слава? Невже не зрозуміло, що краще б я...

— Ми знаємо, Гаррі, — запевнила його Джіні.

— І ще, звісно, там навіть не згадується про те, що на тебе напали дементори, — вела далі Герміона. — їм порадили не наголошувати на цьому. А це була б сенсація: некеровані дементори. Не повідомили навіть, що ти порушив Міжнародний статут про секретність. Ми думали, обов'язково напишуть: це б так гарно вписалося в образ дурника, що прагне слави. Мабуть, чекають, коли тебе виженуть, щоб потім перемити тобі кісточки... тобто, звісно, якщо тебе виженуть, — уточнила вона. — Насправді ж, якщо вони дотримуватимуться власних законів, тобі нічого не зроблять, бо тебе ні в чому не можна звинуватити.

Розмова знову повернулася до слухання справи, але Гаррі не хотів про це й згадувати. Він гарячково шукав іншої теми, але його врятували кроки: хтось піднімався по сходах.

— Овва.

Фред щосили потягнув за видовжене вухо. Знову щось гучно ляснуло, і вони разом з Джорджем зникли. За мить У Дверях з'явилася місіс Візлі.

— Збори закінчилися, можете йти на вечерю. Гаррі, усі аж вмирають, так хочуть тебе побачити. А хто підкинув під кухонні двері какобомби?

— Криволапик, — не змигнувши й оком відповіла Джіні. — Він завжди ними бавиться.

— Ага, — сказала місіс Візлі, — бо я вже було подумала на Крічера, він любить щось таке утнути. Не забувайте, в коридорі не можна галасувати. Джіні, що ти робила? У тебе брудні руки. Помий перед вечерею.

Джіні скривилася й пішла за мамою, залишивши Гаррі в кімнаті з Роном та Герміоною. Вони боязко поглядали на Гаррі, побоюючись, що тепер, коли всі пішли, він знову закотить істерику. Але Гаррі почувався присоромленим.

— Слухайте... — ніяково мовив він, але Рон захитав головою, а Герміона тихенько сказала: — Ми знали, Гаррі, що ти розгніваєшся, і зовсім на тебе не ображаємось, але зрозумій нас — ми справді намагалися переконати Дамблдора...

— Я знаю, — коротко мовив Гаррі.

Він вирішив перевести розмову на щось інше, щоб не говорити про директора, бо від самої згадки про Дамблдора все Гарріне нутро знову закипало від люті.

— Хто такий Крічер? — поцікавився він.

— Ельф-домовик, він тут мешкає, — відповів Рон. — Псих. Я ще такого не бачив.

Герміона відразу спохмурніла.

— Ніякий він не псих, Роне.

— Він мріє про одне: щоб його дурну голову відрізали й почепили на тарілку, як було з його матір'ю, — роздратовано випалив Рон. — Це що, нормально, Герміоно?

— Ну... це ж не його провина, що він трохи дивакуватий. — Герміона ще й досі носиться зі своєю 'сечею', — закотив очі Рон.

— Це не сеча, а ССЕЧА! — обурилася Герміона. — Спілка Сприяння Ельфам-Чорноробам Англії. І не я одна така, Дамблдор теж каже, що до Крічера треба ставитися поблажливо.

— Так, так, — скривився Рон. — Ходім, бо я голодний як вовк.

Він перший вийшов на сходи, та щойно вони почали спускатися донизу..

— Чекайте! — видихнув Рон, зупиняючи рукою Гаррі й Герміону. — Вони й досі в коридорі, може, щось почуємо...

Друзі обережно визирнули через бильця. Тьмяний коридор унизу був заповнений чаклунами й чарівницями, включно з Гарріною охороною. Всі вони схвильовано перешіптувались. У самому центрі юрби Гаррі побачив масну чорну голову й гачкуватий ніс його найнеулюбленішого гоґвортського вчителя професора Снейпа. Гаррі ще дужче перехилився через бильця. Йому було дуже цікаво, що ж робить Снейп для Ордену Фенікса...

Раптом перед Гарріними очима з'явилася тонесенька струна тілесного кольору. Поглянувши вгору, він побачив на верхньому майданчику Фреда й Джорджа, котрі обережно опускали вниз видовжене вухо. Проте наступної миті усі чарівники попрямували до дверей і зникли з виду.

— Западло, — почулося Фредове шепотіння, і видовжене вухо поповзло вгору.

Вхідні двері відчинились і знову зачинилися.

— Снейп ніколи тут не вечеряє, — тихенько повідомив Рон. — І слава Богу. Ходімо.

— І не забудь, Гаррі, що в коридорі не можна кричати, — прошепотіла Герміона.

Проминаючи ряд ельфівських голів, вони побачили біля вхідних дверей Люпина, місіс Візлі й Тонкс. Усі троє магічно замикали безліч замків і засувів за тими, хто вийшов.

— Будемо їсти в кухні, — прошепотіла місіс Візлі, зустрівши їх біля сходів. — Гаррі, любий, треба тільки пройти навшпиньки до тих дверей...

ТОРОХ!