Гаррі Поттер і орден Фенікса

— Гаррі... не смій! — крикнув Люпин, але Гаррі вже вирвався з його послабленої хватки.

— ВОНА ВБИЛА СІРІУСА! — кричав Гаррі. — ВОНА ЙОГО ВБИЛА... А Я ВБ'Ю ЇЇ!

І він помчав нагору. Услід йому щось гукали, та він не зважав. Перед його очима майнув край Белатрисиної мантії, і ось вони знову були в тій залі, де плавали мізки...

Не обертаючись, вона метнула закляття через плече. Резервуар піднявся в повітря й перевернувся. На Гаррі вилився смердючий розчин. Слизькі мізки почали обплутувати його довжелезними барвистими щупальцями, але він крикнув: 'Вінґардіум левіоза!'— й вони з нього зіслизнули. Ковзаючи, побіг до дверей. Перестрибнув через Луну, що стогнала на підлозі, минув Джіні, яка спитала: 'Гаррі... що...' — тоді Рона, який ледь чутно хихотів, та Герміону, що так і не прийшла до тями. Рвучко відчинив двері в округлу чорну залу й побачив, як Белатриса вибігла з дверей на протилежному кінці приміщення. Там був коридор, що вів до ліфтів.

Гаррі кинувся туди, але вона грюкнула за собою дверима, і стіни почали кружляти. Довкола знову з'явилися смуги блакитного світла з рухомих підсвічників.

— Де вихід? — розпачливо крикнув він, коли стіна з гуркотом зупинилася. — Як звідси вийти?

Зала ніби цього й чекала. За його спиною відчинилися двері, й перед ним простягся безлюдний, освітлений смолоскипами коридор, що вів до ліфтів. Він побіг...

Почувся брязкіт ліфта. Гаррі помчав коридором, завернув за ріг і вдарив кулаком по кнопці, викликаючи другий ліфт. Грюкаючи й дзенькаючи, той помаленьку опустився. Роз'їхалися ґратчасті двері, Гаррі заскочив усередину й затарабанив по кнопці з написом 'Велика зала'. Двері зачинилися, і він поїхав нагору...

Вискочив з ліфта, не дочекавшись, коли повністю розсунуться ґратки, й роззирнувся. Белатриса була вже майже біля ліфта-телефону, але обернулася до нього й вистрілила ще одним закляттям. Гаррі сховався за фонтаном Магічної братії. Закляття просвистіло повз нього і влучило в ковані золотом ворота наприкінці великої зали, що забриніли, мов дзвони. Більше не чув її кроків. Вона вже не тікала. Гаррі зачаївся за статуями й прислухався.

— Виходь-виходь, Гаррічку! — почала вона сюсюкати й кривлятися. Її голос відбивався луною від блискучої дерев'яної підлоги. — Чого ж це ти за мною погнався? Хочеш, мабуть, помститися за мого любого двоюрідного братика?

— Хочу! — крикнув Гаррі, і в залі залунав цілий хор примарних Гарріних голосів: 'Хочу! Хочу! Хочу!'

— Ага-а-а-а-а-а... то ти любив його, хлопчику-горобчику Поттере?

Гаррі ще ніколи не відчував більшої ненависті. Вискочив з-за фонтана й загорлав: — Круціо!

Белатриса заверещала. Закляття збило її з ніг, але вона не звивалася й не волала від болю, як Невіл. Одразу схопилася на ноги, важко дихаючи, та вже не посміхалася. Гаррі знову сховався за золотим фонтаном. Її закляття-відповідь влучило в голову вродливого чарівника. Голова пролетіла метрів шість і покотилася по дерев'яній підлозі, залишаючи глибокі подряпини.

— Що, ніколи ще не використовував непрощенні закляття, хлопче? — крикнула Белатриса, вже не сюсюкаючи. — Цього треба захотіти, Поттере! Треба прагнути завдати болю... насолоджуватися ним... праведний гнів на мене не діє... я зараз тобі покажу, як це робиться, чуєш? Дам тобі урок...

Гаррі крадькома обходив фонтан з другого боку, коли вона закричала: 'Круціо!' — і він знову мусив пригнутися, а кентаврова рука з луком відірвалася і з гуркотом упала на підлогу неподалік від золотої голови чарівника.

— Поттере, ти мене не переможеш! — крикнула смертежерка.

Гаррі чув, як вона перебирається праворуч, щоб краще його бачити. Позадкував довкола статуї й заховався за ногами кентавра. Тепер його голова була на одному рівні з головою ельфа-домовика.

— Я була і є найвірнішою слугою Темного Лорда. Він мене навчав темних мистецтв, і я знаю такі потужні закляття, з якими тобі, жалюгідному хлопчику-горобчику, ніколи не впоратися...

— Закляктус! — крикнув Гаррі. Він дійшов до того місця, де ґоблін захоплено всміхався вже безголовому чарівникові, і вистрілив смертежерці в спину, коли вона зазирала за фонтан. Белатриса зреагувала так швидко, що він ледве встиг пригнутися.

— Протеґо!

На нього зрикошетив червоний струмінь його власного приголомшувального закляття. Гаррі відскочив за фонтан, а ґоблінове вухо полетіло через усю кімнату.

— Поттере, я дам тобі один-єдиний шанс! — крикнула Белатриса. — Віддай мені пророцтво... покоти його до мене... і я подарую тобі життя!

— Доведеться тобі мене вбити, бо його вже немає! — закричав Гаррі, і тієї ж миті його чоло пронизало болем. Шрам знову палав вогнем, і Гаррі відчув раптову хвилю ненависті, аж ніяк не пов'язану з його власною люттю. — І він це знає! — шалено зареготав Гаррі не гірше за саму Белатрису. — Твій любий Волдеморт знає, що пророцтва вже нема!

Мабуть, він буде не надто тобою задоволений?

— Що? Що ти хочеш цим сказати? — крикнула вона, і вперше в її голосі забринів страх.

— Пророцтво розбилося, коли я тягнув сходами Невіла! Цікаво, що тобі тепер скаже Волдеморт?

Шрам палав і пік... від болю на очах виступили сльози...

— БРЕШЕШ! — вереснула вона, але її лють уже не могла приховати переляку. — ПОТТЕРЕ, ВОНО В ТЕБЕ І ТИ ЙОГО

МЕНІ ВІДДАСИ! Акціо пророцтво! АКЦІО ПРОРОЦТВО!

Гаррі знову зареготав, бо знав, що це її розлютить. Голова боліла так, що, здавалося, череп зараз розколеться. Помахав рукою над одновухим ґобліном і миттю її відсмикнув, бо до нього вже летів черговий зелений промінь.

— Нічого вже немає! — крикнув він. — Нема що забирати! Пророцтво розбилося, й ніхто тих слів не почув! Так і передай своєму шефові!

— Ні! — заверещала вона. — Це неправда! Ти брешеш! ВОЛОДАРЮ, Я СТАРАЛАСЯ!.. НЕ КАРАЙТЕ МЕНЕ...

— Кидаєш слова на вітер! — крикнув Гаррі. Від жахливого, небувалого болю в шрамі, здавалося, аж вилазили очі. — Він все одно тебе не чує!

— Не чую, Поттере? — пролунав пронизливий, холодний голос.

Гаррі розплющив очі.

Високий худий, у чорному каптурі... страхітливе зміїне біло-кістляве обличчя... налиті кров'ю очі зі щілинками-зіницями... Лорд Волдеморт з'явився посеред зали, цілячись чарівною паличкою в Гаррі. Той завмер, не в змозі поворухнутися.

— Отже, ти розбив моє пророцтво? — вкрадливо мовив Волдеморт, пронизуючи Гаррі безжалісними червоними очима. — Ні, Бело, він не бреше... я бачу істину в глибині його нікчемної голови... місяці підготовки, місяці зусиль... і смертежери знову допустили, щоб Гаррі Поттер зірвав мої задуми...

— Володарю, пробачте, я не знала, я билася з анімагом Блеком! — ридаючи кинулася Белатриса в ноги Волдемортові. — Володарю, ви ж повинні знати...

— Помовч, Бело, — з погрозою сказав Волдеморт. — До тебе ще дійде черга. Чи ти гадаєш, що я прийшов у Міністерство магії, щоб вислуховувати твої слиняві виправдання?

— Володарю... він же тут... унизу... Волдеморт не звернув на її слова жодної уваги.

— Поттере, мені більше нічого тобі сказати, — спокійно промовив він. — Ти занадто часто мене дратував. І занадто довго. АВАДА КЕДАВРА!

Гаррі навіть пальцем не поворушив, щоб захиститися. У голові гула порожнеча, а чарівна паличка була спрямована в підлогу.

Але безголова золота статуя чарівника в фонтані зненацька ожила, зістрибнула з постаменту і брязнулася на підлогу між Гаррі й Волдемортом. Закляття чиркнуло по грудях статуї, що розставила свої руки, захищаючи Гаррі.

— Що?.. — закричав Волдеморт, озираючись довкола. А тоді видихнув: — Дамблдор!

Гаррі озирнувся, і серце в нього закалатало. Біля золотих воріт стояв Дамблдор.