вигадками про те, що Сіріус у Тибеті.
— Але якщо ви не повідомляєте про повернення Волдеморта... — почав Гаррі.
— Хто тобі таке сказав? — урвав його Сіріус. — А чому ж тоді у Дамблдора стільки неприємностей?
— Що ти маєш на увазі? — здивувався Гаррі.
— Його намагаються дискредитувати, — пояснив Люпин. — Ти що, не читав 'Щоденного віщуна' за минулий тиждень? Там повідомили, що його зняли з посади голови Міжнародної конфедерації чаклунів, бо він уже старий і втратив хватку. Але це неправда; міністерські чаклуни проголосували проти нього після промови, в якій він оголосив про повернення Волдеморта. Його зняли з посади головного мага 'Чарверсуду' — тобто Чарівницького Верховного суду, а ще подейкують, що в нього збираються відібрати орден Мерліна першого ступеня.
— Хоч Дамблдор каже, що йому це байдуже, головне, щоб його ім'я залишалося на картках у шоколадних жабках, — посміхнувся Білл.
— Нам не до жартів, — різко обірвав його містер Візлі. — Якщо він і надалі так відверто кидатиме виклик міністерству, то може опинитися в Азкабані, а нам іще бракувало, щоб Дамблдора ув'язнили. Доки Відомо-Хто знатиме, що Дамблдор на своєму місці і пильно стежить за його діями, він буде максимально обережний. Якщо ж Дамблдора усунуть з дороги... тоді вже Відомо-Кому всі карти в руки.
— Але якщо Волдеморт намагається вербувати нових смертежерів, то рано чи пізно всі однаково довідаються, що він повернувся, — розпачливо сказав Гаррі.
— Волдеморт не ходить вулицями й не гупає в двері, щоб йому відчинили, — пояснив Сіріус. — Він діє хитрощами, чарами, шантажем. У нього величезний досвід таємних операцій. Та й вербування прихильників — не єдина його мета. Він має й інші плани, які може здійснювати без зайвого галасу, і саме це він поки що й робить.
— А що йому потрібно, крім прихильників? — поквапливо спитав Гаррі. Йому здалося, що Сіріус і Люпин блискавично обмінялися поглядами, перш ніж Сіріус йому відповів.
— Те, що можна здобути тільки таємно.
Гаррі нічого не зрозумів, тож Сіріус додав: — Це така зброя. Те, чого в нього не було раніше.
— Тоді, коли він іще був могутній?
— Так.
— І що ж то за зброя? — не вгавав Гаррі. — Щось гірше, ніж 'Авада Кедавра'?..
— Годі! — урвала їх місіс Візлі з темного кутка коло дверей. Гаррі й не помітив, коли вона, відвівши Джіні нагору, повернулася. Місіс Візлі стояла, склавши руки на грудях, а її очі палали гнівом.
— Негайно по ліжках. Усі, — додала вона, дивлячись на Фреда, Джорджа, Рона й Герміону.
— Не командуй... — почав було Фред.
— Помовч! — гарикнула місіс Візлі. Вона аж тремтіла, дивлячись на Сіріуса. — Ти вже достатньо розказав Гаррі. Ще трохи — і його можна приймати у члени Ордену без зайвих церемоній.
— А що? — втрутився Гаррі. — Я вступлю, я хочу вступити, хочу боротися.
— Ні.
Цього разу пролунав голос не місіс Візлі, а Люпина.
— Членами Ордену можуть бути лише повнолітні чарівники, — пояснив він. — Причому ті, що закінчили школу, — додав Люпин, бо Фред з Джорджем уже відкрили було роти. — Це пов'язано з небезпеками, про які ніхто з вас і гадки не має... Сіріусе, я згоден з Молі. Ми вже достатньо розповіли.
Сіріус знизав плечима, але сперечатися не став. Місіс Візлі владно махнула рукою своїм синам і Герміоні. Одне за одним вони підводилися, і Гаррі, визнавши поразку, подався за ними.
— РОЗДІЛ ШОСТИЙ —
Шляхетний і давній рід Блеків
Місіс Візлі похмуро супроводжувала їх нагору.
— Негайно лягайте спати, і жодних балачок, — звеліла вона, коли всі піднялися на другий поверх, — завтра буде багато роботи. Сподіваюся, Джіні вже спить, — звернулася вона до Герміони, — тож прошу її не будити.
— Ага, спить, якраз, — сказав Фред упівголоса, коли Герміона попрощалася з ними, і вони піднялися поверхом вище. — Якщо Джіні не чекає на Герміону, щоб та їй переповіла всю нашу розмову, то я флоберв'як...
— Роне, Гаррі, — показала місіс Візлі на двері їхньої спальні. — Лягайте спати.
— На добраніч, — попрощалися Гаррі й Рон з близнюками.
— Спіть міцненько, — підморгнув їм Фред.
Місіс Візлі затраснула за Гаррі дверима. Кімната була ще вологіша й похмуріша, ніж здалася на перший погляд. Порожня картина на стіні дихала повільно й глибоко, так, наче то спав її невидимий персонаж. Гаррі вбрався в піжаму, зняв окуляри і заліз у холодну постіль, а Рон тим часом кинув на шафу совлодощів, щоб заспокоїти Гедвіґу й Левконію, які тупцяли й тривожно шурхотіли крильми.
— Не можна випускати їх на полювання щоночі, — пояснив Рон, одягаючи свою темно-бордову піжаму. — Дамблдор не хоче, щоб над майданом кружляло забагато сов, бо це викличе підозру. А, так... я геть забув...
Він підійшов до дверей і замкнув їх на засув.
— Навіщо?
— Крічер, — пояснив Рон, вимикаючи світло. — Коли я ночував тут уперше, він припхався сюди о третій ночі. Повір, не надто приємно прокинутися й побачити, як він шастає по кімнаті. Та й узагалі... — Рон заліз у ліжко, вмостився під ковдрою, а тоді повернувся в темряві до Гаррі. Гаррі бачив його силует під місячним світлом, що просочувалося крізь брудне вікно, —
— Не так багато нам розповіли такого, про що ми й самі не здогадувалися, — відповів Гаррі, згадуючи розмову. — Тобто, по суті, нам лише сказали, що Орден намагається не давати людям приєднуватися до Вол...
Гаррі почув, як Ронові перехопило подих.
—
Рон зігнорував зауваження.
— Твоя правда, — сказав він, — ми майже все знали завдяки видовженим вухам. Окрім, хіба... Лясь.
— ОЙ!
— Тихо, Роне, бо зараз прибіжить мама.
— Ви явилися мені прямо на коліна!
— Бо це ж у темряві.
Гаррі бачив розмиті силуети Фреда і Джорджа, що зістрибнули з Ронового ліжка. Зарипіли пружини, і Гаррін матрац опустився на кілька сантиметрів, коли у нього в ногах умостився Джордж.
— То як, уже розкусив? — нетерпляче поцікавився Джордж.
— Ти про ту зброю, що згадував Сіріус?
— Проговорився, — задоволено уточнив Фред, сідаючи біля Рона. — Про це ми на старих 'вухах' нічого не чули, правда?
— Що ж воно таке? — спитав Гаррі.
— Та що завгодно, — відповів Фред.
— Але ж нема нічого гіршого, ніж закляття 'Авада Кедавра', — здивувався Рон. — Що може бути гірше за смерть?
— Можливо, те, що вбиває водночас цілу купу людей? — припустив Джордж.
