Гаррі Поттер і орден Фенікса

— Чи ви хоч зрозуміли, що це стосується і квідичу? — не дослухала його Анжеліна. — Ми повинні йти до неї по дозвіл, щоб заново укомплектувати ґрифіндорську команду!

— Що? — перепитав Гаррі.

— Нізащо, — приголомшено пробелькотів Рон.

— Ви ж читали оголошення! Там ідеться й про команди. Тому послухай, Гаррі... кажу це востаннє... прошу, прошу тебе не психувати більше з Амбридж, бо вона взагалі не дозволить нам грати!

— Добре, добре, — сказав Гаррі, бо Анжеліна ось-ось могла розплакатись. — Не переживай, я буду чемний...

— Закладаюся, що Амбридж сидить на історії магії, — похмуро сказав Рон, коли вони пішли на Бінсів урок. — Вона ще не перевіряла Бінса... ставлю на що завгодно — вона там... Проте він помилився. Коли вони зайшли, з учителів там був лише професор Бінс, що, як і завжди, висів за кілька сантиметрів над стільцем і готувався починати монотонне бубоніння на тему війн між велетнями. Гаррі навіть не намагався прислухатися до його слів. Малював якісь закарлючки на пергаменті, ігноруючи Герміонині погляди й підштовхування, і тільки після особливо болючого стусана під ребро сердито на неї зиркнув.

— Що?

Вона показувала на вікно. Гаррі озирнувся. На вузенькому карнизі під вікном сиділа Гедвіґа і глипала на нього крізь скло, а до її лапки був прив'язаний лист. Гаррі нічого не міг зрозуміти. Адже вони щойно снідали, — чого ж вона не принесла листа в належний час? Багато однокласників також показували на Гедвіґу.

— Мені завжди подобалася ця сова, вона така гарна. — почув Гаррі, як Лаванда сказала це Парваті, важко зітхаючи. Він глянув на професора Бінса, що й далі читав свої конспекти, анітрохи не усвідомлюючи, що учні слухають його з іще меншою увагою, ніж завжди. Гаррі обережно зісковзнув зі стільця, пригнувся, порачкував до вікна, відсунув защіпку і помалу відчинив вікно.

Він сподівався, що Гедвіґа наставить лапку, щоб він міг зняти листа, а тоді полетить собі в соварню, та щойно відчинилося вікно, як вона застрибнула в клас, скорботно ухкаючи. Гаррі зачинив вікно, стурбовано зиркнув на професора Бінса, знову низенько нахилився і з Гедвіґою на плечі перебіг до свого місця. Сів, переклав Гедвіґу на коліна й почав відв'язувати від лапки листа.

Лише тепер він усвідомив, що Гедвіжине пір'я якось дивно розкуйовджене. Деякі пера взагалі були зігнуті, а одне крило якось неприродно стирчало. — Вона поранена! — прошепотів Гаррі, низенько схиляючись над совою. Герміона й Рон підсунулися ближче Герміона навіть перестала писати. — Дивіться... у неї з крилом щось не те...

Гедвіґа тремтіла. Коли Гаррі спробував доторкнутися до крила, вона легенько підскочила, настовбурчила пір'я, ніби надималася, і докірливо на нього глянула.

— Пане професоре, — голосно сказав Гаррі, й усі учні повернулися до нього. — Щось я себе погано почуваю.

Професор Бінс відірвався від конспектів і, як завжди, здивувався, коли побачив перед собою клас, повний учнів.

— Погано почуваєтеся? — перепитав він.

— Не дуже добре, — твердо повторив Гаррі і встав, ховаючи Гедвіґу за спиною. — Мабуть, мені треба до шкільної лікарні.

— Так, — розгублено мовив професор Бінс. — Так... так, до лікарні... гаразд, ідіть, Перкінс...

Вийшовши з класу, Гаррі знову пересадив Гедвіґу на плече і квапливо покрокував коридором. Зупинився аж тоді, як не стало видно дверей Бінсового кабінету. Гедвіґу міг би вилікувати Геґрід, але ж де він? Вихід був єдиний — знайти професорку Граблі-Планку і сподіватися, що вона допоможе.

Він визирнув з вікна на затінену хмарами шкільну територію. Біля Геґрідової хижі професорки не було. Якщо вона зараз не на уроці, то сидить, очевидно, в учительській. Гаррі помчав сходами донизу, а Гедвіґа ледь чутно ухкала, похитуючись у нього на плечі.

По обидва боки дверей учительської стояли два кам’яні гаргуйлі. Коли Гаррі наблизився, одне з тих одоробл крякнуло: — Ти маєш бути на уроках, пане-брате.

— Це терміново, — коротко кинув Гаррі.

— Овва, терміново? — пискнуло тоненьким голоском друге одоробло. — А ми, бач, заважаємо...

Гаррі постукав. Почув кроки, двері відчинилися, і перед ним виринула професорка Макґонеґел.

— Невже ти знову заробив покарання? — відразу запитала вона, а її квадратні окуляри загрозливо блиснули.

— Ні, пані професорко. — мерщій заперечив Гаррі.

— Чому ж ти не на уроках?

— Бо це терміново, — єхидно бовкнуло котресь одоробло.

— Я шукаю професорку Граблі-Планку. — пояснив Гаррі. — Це моя сова. Вона поранена.

— Поранена сова? Я правильно розчула?

З-за спини професорки Макґонеґел з'явилася професорка Граблі-Планка. Вона курила люльку й тримала в руках 'Щоденного віщуна'.

— Правильно, — підтвердив Гаррі й обережно зняв з плеча сову. — вона прилетіла пізніше за інших сов-листонош, а крила в неї стирчать якось дивно. Подивіться...

Професорка Граблі-Планка міцно затисла зубами люльку й забрала в Гаррі Гедвіґу, а професорка Макґонеґел мовчки за цим спостерігала.

— Гм. — мугикнула професорка Граблі-Планка, і її люлька легенько гойднулася: — Таке враження, ніби щось на неї напало. Але я не знаю, що саме. Зазвичай на птахів нападають тестрали, але Гегрід так видресирував гоґвортських тестралів, що вони на сов навіть не дивляться.

Гаррі нічого не знав і знати не хотів про тестралів. Його цікавило єдине — щоб усе було гаразд з Гедвіґою. Але професорка Макґонеґел гостро глянула на Гаррі й запитала: — Поттере, а звідки ця сова прилетіла?

— Е-е, — замислився Гаррі. — Думаю, з Лондона.

Їхні погляди на мить зустрілися, і з того, як зійшлися докупи її брови, Гаррі зрозумів, що 'Лондон' означав для неї 'будинок номер дванадцять на площі Ґримо'.

Професорка Граблі-Планка понишпорила в мантії, знайшла там монокль і вставила його в око. щоб пильно оглянути Гедвіґу. — Поттере. я зможу все з'ясувати, якщо ти залишиш її в мене, — сказала вона. — Їй однак кілька днів не можна літати на далекі відстані.

— Добре... дякую, — проказав Гаррі, і тут продзвенів дзвінок на перерву.

— Немає за що, — буркнула професорка Граблі-Планка й повернулася до вчительської.

— Хвилинку, Вільгельміно! — покликала її професорка Макґонеґел. — А лист для Поттера!

— А, так! — згадав Гаррі про сувійчик, прив'язаний до Гедвіжиної лапки. Професорка Граблі-Планка передала листа й понесла Гедвіґу до вчительської. Сова дивилася на Гаррі так, ніби не вірила, що він отак легко її віддає комусь чужому. Відчуваючи свою провину, Гаррі зібрався було йти, але тут його покликала професорка Макґонеґел.

— Поттере!

— Що, пані професорко?

Професорка глянула в обидва кінці коридору — і звідти, і звідти надходили учні.

— Закарбуй собі на носі, — швидко прошепотіла вона, не відводячи очей від згортка в його руках, — за каналами зв'язку з Гоґвортсом можуть стежити, ясно?

— Я... — почав було Гаррі, але до нього вже наближався учнівський потік. Професорка Макґонеґел коротко йому кивнула і зникла в учительській, а натовп учнів виніс Гаррі надвір. На шкільному подвір'ї він побачив Рона й Герміону, що стояли в захищеному від вітру куточку, попіднімавши коміри плащів.

Гаррі, йдучи до них, розгорнув пергамент і побачив там сім слів, написаних Сіріусовим почерком: 'Сьогодні, те ж місце, той же час'.

— З Гедвіґою все гаразд? — стурбовано запитала Герміона, щойно він підійшов.

— А куди ти її відніс? — додав Рон.

— До Граблі-Планки, — відповів Гаррі. — А там зустрів Макґонеґел... послухайте...