ув'язнених, але проблема була в тому, що він не знав жодних позитивних, тобто вдалих прикладів. Правду кажучи, це незнання виникало з факту, що читання книг не належало до категорії його найулюбленіших занять.
- Думаю, - сказав, - що варто подивитися якийсь фільм, де ми могли б почерпнути добрі ідеї для визволення Якуба.
- Але в нас немає ні відеомагнітофона, ні телевізора, - зауважив старий козак.
- А це якраз не проблема. Я маю, - похвалився Томаш, -«Соні», - отримав від сина, коли він з Америки приїжджав.
- А які фільми маєш?
- Маю один про жіночу колонію. Ті баби там такі цицькаті, з охороною крутять фіглі-міглі і не лише з ними. Шкода, але цей фільм нам не підходить. Вони там нікуди не втікають...
- Все добре, панове, але, може, ми повернемося до нашої теми? - попросив Семен. - Як ви думаєте, де його тримають?
- Як то де? У відділку, в Уханях, звичайно ж, - відповів Томаш. - Я з таксі бачив, як його там волокли. І всі інші поліцейські машини теж десь туди поїхали.
- Скільки там є всіх поліцейських?
- Багато.
- А конктерно? Десять? П'ятнадцять?
- Ну, шість, як мінімум, буде.
- А може якось відволікти їхню увагу? - запропонував Йосип.
г
В цей момент аналітичний склеротичний розум Семена пронизала блискавична думка. Він пережив мить осяяння. Нахилився і почав пояснювати деталі свого плану. Операція порятунку Якуба Вендровича проходила осмислено. Приблизно
о десятій через Ухань проїхала дивна транспортна колона. На чолі колони їхав мерседес - вже знаний, як таксі. За ним їхала нова тойота, тягнувши за собою на тросі вагончик, з якого в нічне небо долинали голоси п'яного збіговиська. Вагончик дідугани вкрали з будови на кордоні в Грубешові. Вкрали разом із міжнародною бригадою будівельників-заробітчан, яка, власне, відпочивала після робочого дня. Бригада, звичайно, сама висловила своє бажання після того, як отримали каністру із самогоном і майже всі з них вже були п'яні до чортиків. Вагончик зупинився перед школою. Йосип вигнав робітників із середини. Вони ж не горіли бажанням покидати затишне містечко і час від часу потрібно було мотивувати їх прикладанням сили. Нарешті вдалося пороставляти робочих в шеренгу навпроти будинку.
- Ось ваше нове робоче місце, - жестом показав на школу.
- Але тут вже немає що робити, - будинок відремонтований, - підмітив хтось із них.
- Це якраз не проблема. Вашим завданням буде рознести цей будинок на тріски.
Робочі почухали своїми брудними руками жирні чуби.
- А що таке тріски? - хтось запитав.
- Розберіть це просто на шматки. Ставимо вам ящик відмінної горілки. Чим швидше справитеся, тим швидше нап'єтеся. А зранку прийде до вас хтось із керівництва і дасть вам добавку. Ну, за роботу!
Роботяги схопилися за інструменти, ломи, відбійні молотки і взялися за стіни. Вони підняли такий шум, що вся околиця прокинулася. З будинків почали вибігати мешканці.
- Чому школу руйнують? Чим вона заважає? - запитав Йосипа якийсь хлопчина.
і
І
- Зменшення бюджету в відділі освіти спричинило закриття всіх шкіл, і то назавжди.
- Це означає, що ми тепер будемо мати канікули, аж поки не виростемо? - хотів переконатися ще один хлопчик.
- Саме так. І не стійте тут, дітки, а краще йдіть допомагати робітникам.
І банда жертв всенародної системи освіти повстала проти альма-матер.
- Працьовита дітвора, - зауважив Йосип із меланхолією. -За навчання, мабуть, так ніколи не бралися.
- Думаєш, того буде достатньо, щоб відвернути увагу? -нервово запитався Томаш.
- Думаю, що так.
Якийсь хлопчина підбіг до них із саморобним факелом:
- Дідусю, а у вас вогню не знайдеться?
Паченко віддав йому запальничку.
- Спалити за собою усі мости! - крикнув по-філософськи школяр і побіг до натовпу.
- Жереб кинуто, - додав весело Семен, споглядаючи, як через вікно біологічного кабінету вилітав скелет, розсипаючись по землі.
- Ну, дорогенькі, час і нам зникати, - Томаш різко зупинив їх філософствування.
А час, справді, не чекав. Вже було чути виття сирен декількох міліцейських машин. Виття все дужчало й наближалося до них.
- Година
Старигани-рятівники посідали в авта і рушили. На дорозі розминулися з патрульною машиною, яка їхала в напрямку школи. Зупинилися біля самого відділку. В комісаріаті, здається, не було жодної живої душі. Брама на подвір'я була відкрита.
- Зачекайте, - Семен затримав жестом руки компаньйонів, які вже рвалися атакувати. - Не можна так по-хамськи через головний вхід.
- А чому ні?
- По качану! Хтось там мусив залишитися. Ще поб'ють нас. Тут варто розумно діяти.
Повірили йому. Зрештою, лише він мав військову освіту. Хоч і було це ще за часів царя Гороха, але краще щось, ніж зовсім нічого. Козак просканував поглядом стіни відділку.
- Маю план! - і показав пальцем на досить брудні двері зліва від воріт. - Це, мабуть, аварійний вихід. Ним і потрапимо всередину!
- Ну, то за благородне діло, а то час не чекає, - підганяв Томаш.
- Не варто недооцінювати супротивника. Але заради вищої мети, ми повинні бути готовими понести необхідні втрати,
- сказав почуту десь від когось відомого крилату фразу Йосип, перезаряджаючи автомат ППШ. - За волю!
Він став навпроти дверей і випустив довгу чергу набоїв. Навіть попав. В дверях з'явилися дірки, як в решеті. Використавши половину магазина автомата, перервав обстріл і кинувся в атаку. З розбігу вдарив двері, а тоді почав бити об них прикладом. Але незважаючи на те, що двері були сильно продірявлені, вони ніяк не хотіли піддаватися.
- А може двері відкриваються назовні? - Семен дійшов до висновку, що як шеф повинен давати влучні поради.
Паченко одразу ж перевірив цю гіпотезу. Він щосили рванув на себе двері. А двері не були навіть закриті. Ударна хвиля відкинула його ще з більшою силою. Тут на допомогу підбіг Томаш і з ППШ випустив довгу чергу всередину чорного і вузького коридору. Від куль зі стін сипалася штукатурка.
Томаш пішов в атаку. Його друзі вже хотіли бігти за ним, але склалося так, що поліцейські, які залишилися у відділку, почули постріли і вибігли через головний вхід у повному озброєнні. Скажені визволителі швидко заскочили в машини і миттю зникли.
Томаш забіг уже в коридор, де почав хаотично шукати камери, в яких могли утримувати Якуба. Перший поверх був порожній. На другому поверсі коридор різко повертав вправо, і наш відважний бойовий також повернув, після чого дійшов висновку, що сьогодні не його щасливий день. Повернувши за ріг, він помітив дві важливі речі. По-перше, на своє здивування впевнився, що його вірні друзі не пішли за ним в атаку. А по-друге, помітив, що коридор закінчується тупиком, а конкретніше, сміттєпроводом. Почувши кроки, які наближаються до нього, Томаш заволав, відкрив люк і заскочив всередину сміттєпроводу. Коли хтось із
