Але сила його обурення та час, коли він це обурення висловлював, показують, що він мав на те й інші причини.
Заступництво Туреччини та російська пропаганда надто тісно, на думку Орлика, пов'язували українських емігрантів із традиційними ворогами християнства, а це могло тільки зашкодити справі емігрантів в Україні і в усій Європі. Але ще більшої прикрості завдавало гетьманові те, що його тісний зв'язок із турками й татарами перешкоджав зближенню з Августом II і Річчю Посполитою, адже козацько-турецька співпраця неминуче викликала в поляків підозри. Тому проти-мусульманські тиради, особливо ті, в яких висловлювались ідеї про об'єднання всіх християн супроти турків, не меншою мірою адресувалися полякам, аніж гетьмановим безпосереднім кореспондентам. Орлик мав довести, що, одержавши дозвіл поселитися в Україні, він і його люди не стануть турецькими маріонетками.
Непрості міркування спонукали гетьмана відвернутися від Порти і її зусиль щодо Правобережжя й запропонувати свої послуги Августові II та полякам, явно неприхильним до справи, що її представляв Орлик. Доки існувала можливість, що Порта звільнить із-під влади росіян усю Україну 'на обох берегах Дніпра', Орлик ладен був співпрацювати з турками. Хоч би які відносини формально встановлювала б із Портою ця велика самостійна територія, вона була б досить сильною, щоб зберегти високий рівень автономії, а то й повну незалежність. Проте коли стало ясно, що інтереси Туреччини обмежуються лише Правобережжям, спустошеним, знелюдненим і явно приреченим на цілковиту залежність від хана та Порти, така можливість стала неприйнятною для гетьмана, для якого повна залежність від невірних була особисто відразливою і політично неприпустимою.
Спроби досягти порозуміння з офіційною Польщею відбивали Орликову переконаність, що рано чи пізно Карл XII муситиме укласти угоду з Августом II. Тоді не Порта, яка, на думку Орлика, не була готова воювати за цей край, а ті двоє людей вирішуватимуть долю Правобережжя. Гетьман не мав ілюзій, що поляки згодяться на створення незалежної козацької держави, але вважав, що коли вже козакам випало приймати когось за володаря, то краще слабкого короля-християнина, аніж невірного султана чи самодержавного царя. Тому Орлик прагнув завоювати довіру Августа II та його міністрів, якомога довше уникати ворожнечі з Портою й сподіватися, що це дасть йому і його людям змогу посісти Правобережжя.
Відповідь поляків — Хоментовського, Сенявського. Августа II та сейму — на Орликові спроби до примирення була однозначна: спочатку вони зустріли його пропозиції обережно, а потім відкинули їх. Коронний польний гетьман Станіслав Ржевуський висловив, певно, найпоширеніший погляд польських магнатів, особливо зі східних земель: 'Дехто вважає, що для загального добра було б корисно підтримати запорізьке ополчення, принаймні на пробу, щоб не лишити його під турецькою владою, однак інші схиляються до думки, на підставі багатьох козацьких повстань і зрад, що не варто приймати цих людей в Україну через їхню невірність'.
З огляду на ці сумніви Орлик подвоїв запевнення в добрих намірах і відданості Речі Посполитій, водночас і далі наголошуючи своє протимусульманське настановлення. Але, очевидно, гетьманові, який перебував в Адріанополі під час переговорів, не вдалося встановити добрих стосунків із Хоментовським та його колегами. У вірші одного з них, Францішека Госцецького, висловлено такі нищівні зауваги про козацького гетьмана та його роль:
Подібно до гетьмана, зрадник прийняв булаву, Ідучи слідами свого мертвого пана. Він правив над козаками,
Які, під Мазепиними прапорами, брали гроші від турків. Ці [козаки] не мали по що вертатись додому, хіба що по смерть.
Вони воліли примоститися під протекцією Порти. І ось для цих втікачів турки енергійно домагалися новосілля на польській Україні
Таким чином, останній реальний шанс розміщення українських козаків у кордонах Речі Посполитої зустрінуто з підозрою й глумом, що закрило Орликові та козакам шлях на Правобережжя й полишило цей край загарбницьким апетитам агресивних сусідів Речі Посполитої.
ПОРТА ВІДМОВЛЯЄТЬСЯ ВІД СВОЇХ УКРАЇНСЬКИХ ПЛАНІВ
Після повернення з Польщі турецьких посланців із непевною відповіддю на пропозицію Алі-паші щодо козаків, великому візиреві почав уриватися терпець. Він хотів покласти край конфліктові на півночі й зосередити свою увагу на задуманій війні проти Венеції. Але великий візир дедалі більше переконувався, що Правобережжя вислизає йому з рук.
Справи пішли на гірше, коли в грудні 1713-го й у перші місяці 1714р. Горленко та його люди, спантеличені Орликовою політикою й зазнаючи сильного тиску з боку поляків, мусили покинути Правобережжя. Ще більше значення мало те, що хан Каплан-Гірей, заохочений великими хабарями Августа II, вступив у таємні переговори з польським королем, унаслідок чого його підтримка козаків стала набагато слабшою. У Європі наближався до кінця великий конфлікт між Бурбонами та Габсбургами, й перед Портою замаячила загроза безперешкодних дій Габсбургів на Балканах. Алі-паша розумів, що настав час зробити останнє й вирішальне зусилля досягти своєї мети в Україні.
У середині січня 1714р. Хоментовського покликано відновити переговори. Як і очікувалося, коли мова зайшла про Україну, польський посол відповів, що він не має повноважень приймати будь-які рішення в цій справі. У відповідь Порта звернулася, здавалося б, з невинним проханням. Алі-паша запропонував Хоментовському підписати, буцімто як доказ доброї волі Речі Посполитої, таку заяву: 'Україну, яку останній Карловицький договір присудив Речі Посполитій [і] тепер, коли Порта змусила московські війська покинути її, вона просить визнати пристанищем для козаків. Хоча ми не маємо повноважень у цій справі, але заради дружби з Портою... на наступному сеймі ця справа буде обговорена з ханом . і сераскером [бендерським] і це питання вирішуватиметься на тому сеймі'.
Коли Хоментовський уже збирався підписати цю декларацію, великий візир зажадав, аби її долучили до пакту, підписаного з Карловцях. По суті це внесло б зміни чи принаймні поставило б під сумнів право Речі Посполитої на Україну, визнане Карловицьким договором. Розгадавши хитрощі турків, Хоментовський відмовився підписувати декларацію. Це розлютило Алі-пашу, і він віддав турецькій армії наказ готуватися до війни.
Але поляки не злякалися, бо незадовго перед тим вони дізналися про подію, яка, на їхню думку, могла справити вирішальний вплив на українське питання: хан, спокусившись величезною субсидією від польського короля й сподіваючись, що Август II об'єднається з ним у союз проти Росії, погодився припинити підтримку українських планів Порти. Він навіть натякав, що допоможе полякам повернути собі Лівобережну Україну. Ханова пропозиція щодо Лівобережжя була цілком подібна до тієї, яку зробив раніше Орлик і яку він далі робив Августові II та його урядові. Але поляки не збиралися поважно розглядати ханові чи гетьманові пропозиції, вони прагнули лише розладнати спільні козацько-татарсько-турецькі зусилля настановити Орлика на Правобережжі. Тому, не відкидаючи відкрито ані тих, ні інших пропозицій, вони не робили й жодних кроків до їх здійснення.
Навесні 1714р. Алі-паша зрозумів, що всі нагоди (яких після Прута було так багато і які так багато обіцяли) здобути Правобережжя чи принаймні настановити там Орлика втрачено. 22 квітня 1714р, Хоментовський нарешті виконав свою місію: між Портою та Річчю Посполитою підписано договір;. Він по суті поклав край усім питанням, які виникли між двома державами в ході Північної війни, й поновив умови Карловицького договору. У справі України великий візир заявляв: 'Висока Порта, бачачи, що її вимоги щодо України створюють великі труднощі, и хоча вона вигнала московські війська з України ціною власної крові, на прохання хана милостиво дарує її [Україну] Речі Посполитій'.
Проте навіть ця заява не врегулювала остаточно українське питання. І татарські, і турецькі посли далі наполягали, щоб річ Посполита прийняла пропозицію Алі-паші й дозволила Орликові та його людям оселитися на Правобережжі під польською протекцією. Та оскільки Порта звертала свою увагу на захід і втягувалась у війну з Венецією, було ясно, що ці вимоги ставилися задля проформи й що останнє велике втручання Порти в українські справи по суті закінчилося.
