— загибель, котру вони самі готували собі у взаємних війнах.
Через тисячу років після Малої Катастрофи Захід мав вигляд дикого краю джунглів, озер і бурхливих річок. На Південному Заході поміж лісистих пагорбів блукали кочові племена людиноподібних, що не знали ні мови, ні вогню, ні знарядь, — це були нащадки атлантів, котрі занурилися в безодню дикості, з якої насилу вибралися їхні предки. Там же, на Південному Заході, жили розсіяні племена звироднілих печерних людей, що говорили примітивною мовою. Вони, як і колись, називали себе піктами, але тепер це слово означало просто “людина” — так вони намагалися відділити себе від звірів. Тільки ця назва й пов’язувала піктів зі стародавньою історією їхнього племені. Звироднілі пікти та мавпоподібні атланти не спілкувалися з іншими народами.
На Далекому Сході лемурійці, доведені майже до тваринного стану рабською працею, повстали, перебили своїх гнобителів і повернулися до первісного способу життя серед руїн загадкової цивілізації. Решта їхніх поневолювачів, що врятувалися від відплати, вирушили на Захід, напали на таємниче стародавнє королівство і встановили там свою владу. Культура переможців під впливом культури переможених зазнала істотних змін. Так виникла держава Стигія. Відомо також, що корінних мешканців цієї країни залишилося зовсім небагато і завойовники ставилися до них із певною пошаною.
Про дикі племена, розкидані світом, відомо лише те, що вони дедалі більше наближалися до людей. Але це й усе.
Зате зросла могутність народів Півночі. Вони називали себе гіборійцями, або гіборами. Богом їх вважався Борі — великий вождь, котрий, за легендами, правив ними ще до короля, що привів їх на Північ у дні Катастрофи, — за часів, пам’ять про які лишилася тільки в переказах і легендах.
Гіборійці заволоділи північними областями й поступово просувалися на південь. До певного часу вони не зустрічалися з іншими народами і воювали лише між собою. Півтори тисячі років, проведених у країні снігів, давалися взнаки — це були світловолосі високі люди, запальні й войовничі. Вже на цій стадії розвитку їхню культуру відрізняла своєрідна природна поетика й уміння добре малювати. Жили вони, головним чином, полюванням, але їхні південні племена вже сотні років займалися скотарством.
Лише один випадок порушив повну ізоляцію гіборійців: коли повернувся з Далекої Півночі мандрівник і приніс звістку, що крижані пустелі не є безлюдними — їх населяють численні племена людиноподібних, вони походять, за його словами, від тих самих мавп, яких колись прогнали предки гіборійців. Мандрівник стверджував, що слід послати за полярне коло озброєні загони і перебити цих бестій, доки вони не перетворилися на справжніх людей. З нього глузували. Лише невелика група молодих воїнів у пошуках пригод рушила за ним на північ і зникла: жоден із них не повернувся назад. Гіборійці ж, у міру збільшення своєї чисельності, просувалися далі на південь.
Наступне століття було добою подорожей і завоювань. Історичною картою світу плинули річки племен, постійно її змінюючи.
Погляньмо на цю карту п’ятсот років по тому.
Загони русявих гіборійців просунулися на південь і захід, підкоривши або знищивши безліч малих, невідомих народів. Нащадки перших переселенців, які змішалися з переможеними, на батьків переселенців уже не схожі. На їхні землі сунуть племена чистокровних гіборійців, змітаючи зі свого шляху всі інші народи, наче щітка сміття, — внаслідок цього раси ще більше перемішуються одна з одною. Проте переможці ще не зустрічалися з найдавнішими расами.
Тим часом на Південному Заході нащадки народу земрі, у жилах яких також тече свіжа кров якогось таємничого племені; намагаються хоча б частково відродити свою стародавню культуру.
На Заході починають довге й важке сходження мавпоподібні атланти. Цикл розвитку для них замкнувся, давно вже забули вони, що їхні предки були людьми, і рухаються тепер без дороговказної зірки — пам’яті про минуле.
Пікти, що живуть на південь від них, залишаються дикунами; всупереч, вони не розвиваються й не занепадають.
Ще далі на південь лежить таємнича стародавня держава Стигія. На її східних межах живуть кочівники-номади, уже тоді відомі як Сини Шем, або шеміти.
Зовсім поруч із піктами, у квітучій долині Зінг, під захистом високих гір примітивне плем’я, споріднене шемітам, зуміло налагодити доволі розвинене сільське господарство.
До могутнього натиску гіборійців додався ще один чинник: одне з племен опанувало мистецтво зведення кам’яних споруд, і незабаром у світі з’явилася перша гіборійська держава — дике варварське королівство Гіперборея, початок якому поклало спорудження примітивної кам’яної фортеці для захисту від міжплемінної ворожнечі. Люди цього племені швидко відмовилися від наметів із кінських шкур і переселилися в непоказні, але надійні кам’яні будинки. Зміцнившись таким чином, вони перетворилися на неабияку силу в тодішньому світі.
Небагато було в історії переломних моментів, які за значенням дорівнювали б створенню цієї сильної та войовничої держави, жителі якої несподівано відмовилися від кочового життя і спорудили будинки з нетесаних брил, оточивши їх циклопічними стінами, І вчинив це народ, що тільки-но вийшов із кам’яного віку, — цілком випадково відкривши основні принципи будівельного мистецтва.
Народження королівства Гіперборея підштовхнуло розвиток багатьох гіборійських племен. Одні з них були переможені у війнах, інші просто відмовилися від осілості своїх побратимів — і всі вони рушили шляхами, що пролягли на півсвіту. І вже тоді племена гіборійців, що просувалися на північ, дедалі більше відчували натиск світловолосих дикунів, які в своєму розвитку недалеко пішли від людиноподібних.
Розповідь про наступне тисячоліття — це сага про зростаючу міць гіборійців, ці войовничі племена підкорили весь Захід. Саме тоді починають виникати перші примітивні королівства. Русяві загарбники захопили землі ліктів і витіснили господарів На безплідні західні землі. Нащадки атлантів, що осіли на північному заході, поволі перетворюються із майже мавп на первісних людей, не стикаючись ще з гіборійцями.
На Далекому Сході лемурійці розвивають власну дивну цивілізацію. На Півдні гіборійці засновують королівство Котх, що межує з країною пастухів — Землею Шем. Напівдике місцеве населення поступово відмовляється від варварських звичаїв — почасти завдяки контактам із гіборійцями, почасти під впливом Стигії, яка протягом століть дошкуляла пастушачим племенам грабіжницькими нападами. Світловолосий народ дикунів із Далекої Півночі набув такої сили й чисельності, що північні гіборійські племена кинулися на південь, змітаючи поселення своїх родичів. Одна з північних орд підкорила Гіперборею, проте назва держави лишилася незмінною. На південному сході від Гіпербореї з королівства Земрі виростає держава Замора. На південному заході — пікти вторгаються в родючу долину Зінг, підкоряють її жителів і осідають там. Таким чином виникає змішана раса. Її, у свою чергу, підкоряє одне з гіборійських племен, і разом вони започатковують королівство Зингара.
П’ять століть по тому території держав уже чітко визначено. У західній частині світу гору беруть гіборійські держави — Аквилонія, Немедія, Бритунія, Гіперборея, Котх, Офір, Аргос, Коринтія та Прикордонне Королівство. На схід від них лежить Замора, на південний захід — Зингара. Їхні народи схожі лише смаглявою шкірою та дивними звичаями.
Далеко на півдні причаїлася Стигія, ще вільна від іноземного ярма, але вже значно послаблена, бо шемітські народи скинули стигійське іго, віддавши перевагу менш обтяжливій залежності від королівства Котх. Смагляві пригноблювачі відкинуті за велику ржу Стікс, яка також зветься Нілус, або Ніл. Ріка ця тече на північ із невідомих південних земель, потім повертає майже під прямим кутом і несе свої води на захід крізь щедрі пасовиська Землі Шем просто до Великого Океану. Найзахідніша гіборійська держава — розташована на північ від Аквилонії Кімерія. Дикі її мешканці, нащадки атлантів, не відмовилися від кочового життя. Завдяки зв’язкам із гіборійською культурою вони розвиваються значно швидше за своїх одвічних ворогів — піктів, що населяють джунглі на заході Аквилонії.
Протягом наступних п’ятисот років гіборійська цивілізація розвинулася вже настільки, що її вплив допоміг диким племенам вирватися з безодні варварства. Наймогутнішою державою стає Аквилонія, а решта прагне зрівнятися з нею в багатстві та силі.
Гіборійська раса зазнала значних змін через приплив чужої крові. Найбільшою близькістю до спільних північних предків можуть похвалитися лише мешканці Гандерланду — північної аквилонської провінції. Але чужа кров не послабила гіборійців — вони залишаються вирішальною силою на Заході, хоча в степах
