— Це смерть! — просичав немедієць. — Якщо вітер повіє в наш бік, доведеться рятуватися за муром. На щастя, вітру поки ще немає, і хмарка сідає на кущі. Зачекаємо, поки зона сяде остаточно. Навіть один подих є смертельним.
Ще кілька секунд у повітрі висіли клаптики жовтуватого туману, потім і вони обпали. Таурус жестом показав компаньйону, цю час іти далі. Коли вони підкралися до кущів, Конан гмикнув, побачивши трупи п’яти величезних левів, що валялися на траві. У повітрі стояв важкий солодкуватий запах.
— Подохли, не видавши ні звука! — пробурмотів варвар. — Таурусе, що ж це за порошок?
— Це пилок чорного лотоса, який цвіте тільки в глухих джунглях Кхитаю. Ці квіти вбивають кожного, хто до них наблизиться.
Конан нахилився над мертвими хижаками і похитав головою — для нього, північного варвара, усе це здавалося чаклунством.
— Чому б тобі так само не розправитися з вартою?
— Тому, що в мене більше немає порошку. Навіть одне те, як я його добув, могло б прославити моє ім’я серед злодіїв усього світу. Я поцупив його з каравану, що прямував до Стигії, витягнув із погаптованого золотом мішечка, який охороняв величезний удав… Та ходімо ж, в ім’я Бела! Марнувати час на базікання — це дурість!
Коли вони опинилися біля підніжжя блискучої вежі, Таурус зняв із плеча мотузку з нав’язаними по всій її довжині вузлами й міцним сталевим гаком на кінці. Конан зрозумів задум немедійця й ні про що більше його не питав. Таурус перехопив кінець мотузки трохи нижче гака й кілька разів крутнув ним над головою, приміряючись. Конан припав вухом до стіни вежі й став дослухатись, але к нічого не почув. Судячи з усього, для стражників, що сиділи у вежі, поява в саду непрошених гостей залишилася непоміченою; але Конан відчував у душі якийсь дивний неспокій — певне, через той самий запах левів, що перекривав усі інші запахи.
Таурус змахнув рукою, гак полетів уперед і вгору і зник за усипаним коштовним камінням краєм вежі. Спочатку помалу, потім щосили смикаючи за мотузок, немедієць переконався в тому, що гак надійно застряг угорі.
— Щастить нам; з першого разу вдалося, — пробурмотів він.
Тільки первісний інстинкт, що примусив Конана зненацька обернутися, врятував варвара від смерті, бо вона підкралась беззвучно, — за його спиною присіла на задні лапи, готуючись до стрибка, величезна кішка. Жоден із так званих цивілізованих людей не зміг би відреагувати хоча б наполовину так швидко, як кімерієць. Його меч майнув, мов блискавка, і людина та звір, сплівшись у клубок, впали на землю.
Коли немедієць, тихо лаючись крізь зуби, нахилився над ними, його напарник ворухнувся, намагаючись вибратися з-під величезного тіла. Придивившись, вражений Таурус побачив, що череп гігантського лева розтятий мало не навпіл, і поспішив на допомогу кімерійцеві. Конан, хитаючись, звівся на ноги, він усе ще стискав у руці скривавленого меча.
— Тебе поранено, друже? — видавив із себе Таурус, приголомшений зміною подій, від яких у нього захопило подих.
— Ні, присягаюся Кромом, ні, — відповів варвар. — Але смерть була поряд. Дивно, що ця клята бестія не видала ні звука.
— Туґ, у цьому саду, вистачає чудасій, — сказав Таурус. — Леви тут нападають мовчки — і не тільки леви! Ходімо! Ти вбив його досить тихо, але гвардійці могли все ж таки щось почути, якщо, либонь, не сплять там п’яні у дим. Цей лев блукав десь віддалік і тому уникнув смерті від порошку, але я певен, що він був останній. Нам треба вилізти на вежу по мотузці. Здається, питати тебе, чи зумієш ти це зробити, — зайве?
— Аби мотузка витримала, — сказав кімерієць, витираючи меч об траву.
— Вона трьох таких, як ти, витримає, — запевнив його король злодіїв. — Її сплели з волосся померлих жінок і вимочили, щоб зробити більш міцною, в отруйному соку дерева упас. Я піду першим, ти йди за мною.
Немедієць узявся за мотузок, пропустив його під коліно й почав підійматись. Попри зайву вагу, він підіймався легко, наче кіт. Конан не відставав від нього ні на п’ядь. Мотузок крутився й розгойдувався, але злодіям це не заважало: обом доводилося лазити по мотузці й за набагато складніших умов. Високо над ними виблискував алмазами край вежі, він дещо видавався над стіною, так що мотузок вільно прогинався, і це значно полегшувало підйом.
Вони підіймалися вище й вище. Унизу розгорталася панорама нічного міста, а зорі над їхніми головами тьмяніли в міру того, як вони наближалися до блискучого краю вежі. Нарешті Таурус простягнув руку, схопився за край і видерся нагору. Протиснувшись між зубцями. Конан зупинився на мить, зачарований мерехтливим блиском коштовних каменів — алмазів, рубінів, смарагдів, сапфірів, що стирчали з гладенького срібла стіни. Здалеку цей блиск здавався однорідним, але поблизу каміння переливалося безліччю веселкових відтінків, притягуючи погляд кімерійця.
— Це ж неймовірне багатство, Таурусе, — прошепотів він, але немедієць поквапив його нетерпляче:
— Ходімо! Все це буде нашим, якщо здобудемо Серце!
Конан переліз через іскристий край. Плоский дах Вежі Слона розташовувався на кілька ярдів15 нижче від інкрустованого виступу, він був укритий якоюсь темно-блакитною речовиною й викладений золотом так, що загалом нагадував сапфір, обсипаний блискучим золотим піском. На протилежному боці даху стояла невисока прямокутна будівля, її стіни були зведені з того ж матеріалу, що й стіни вежі, тільки коштовного каміння в них було дещо менше. В одній зі стін вони помітили золоті двері з різьбленою лускатою поверхнею, також інкрустовані холодно як лід виблискуючими кристалами.
Конан кинув погляд на пульсуюче море світла внизу й подивився на Тауруса. Немедієць витягував мотузку. Він показав Конану, де зачепився гак — самим лише краєчком загартованого жала під одним з алмазів.
— Знову нам пощастило, — прошепотів він. — Гак чудом не зірвався під нашою вагою. Ходімо — тільки тепер почнуться справжні випробування. Ми в лігві чудовиська й гадки не маємо, де воно ховається.
Вони по-котячому безшумно підійшли до золотих дверей. Таурус легко й обережно штовхнув їх. Двері послужливо розчинилися, і компаньйони, готові до будь-яких несподіванок, зазирнули всередину. Конан, котрий дивився через плече товариша, побачив кімнату зі стінами, викладеними від стелі до підлоги великими каменями, які яскраво світились. Інших джерел світла помітно не було.
— Анумо, друже, — просичав Таурус, — повернися до краю Башти й подивися навколо. Якщо побачиш, що варта крутиться в саду або ще щось підозріле, повідомиш мене. Я чекатиму на тебе тут, в оцій кімнаті.
Конан не зрозумів, навіщо це потрібно, і в нього зародилася неясна підозра, але він все ж таки послухався товариша. Немедієць ковзнув за двері й зачинив їх за собою. Конан кілька хвилин пильно роздивлявся сад, що лежав біля підніжжя вежі, і, не помітивши нічого небезпечного, повернувся назад. Коли він підходив до дверей, крізь них почувся придушений зойк. Конан стрибнув уперед, тієї ж миті двері прочинились, і на порозі в ореолі холодного світла з’явився Таурус. Він похитнувся, розкрив рота, але спромігся лише на хрипкий стогін. Немедієць, судорожно чіпляючись за одвірок, зробив іще крок і впав долілиць, схопившись рукою за горло. Двері за ним самі зачинились. За ці короткі секунди Конан не встиг помітити в кімнаті нічого незвичайного — хіба що якась тінь ковзнула блискучою підлогою, якщо тільки це йому не привиділося.
Кімерієць схилився над компаньйоном. Таурус дивився в небо витріщеними порожніми очима, у яких було невимовне здивування, руками він. стискав горло. Раптом на губах його з’явилася піна, у горлі забулькотіло, і немедієць спустив дух на руках у приголомшеного варвара. Конан сторожко подивився на золоті двері. У цій порожній кімнаті зі стінами, інкрустованими миготливим камінням, нагла смерть наздогнала короля злодіїв несподівано й беззвучно, подібно до лева, який напав на них біля підніжжя Башти. Конан відчував, що Таурус загинув, навіть не побачивши винуватця своєї жахливої смерті.
Кімерієць злегка провів рукою по напівголому тілу компаньйон на, відшукуючи рану. Він намацав її високо між лопатками, майже там, де починалася шия, — три маленькі садна, наче хтось устромив у тіло й
