— Все слушно, — мовив я. — Це дивовижна пристосовуваність, але цілком виправдана на цій планеті. Живі істоти набувають тут такої форми, яка для них найзручніша. Їм не страшні ні вітри, ні дощі, ні сонце. Напевно, коли настає зима, вони теж що-небудь придумують.
— Це можна перевірити, — сказала Аліса. — Покладімо рибу в холодильник.
У холодильник ми поки що риби класти не стали, а спорудили їй клітку, в якій стояв акваріум, і потім годинами милувалися тим, як риба, вилазячи з води, злітала в повітря або тікала в куток, до годівниці.
Розділ 8
ЩО РОЗПОВІЛИ ВУХАНІ
Усі колекціонери й любителі всіляких дивовиж у восьмому секторі Галактики прилітають на планету Блук. Там, біля міста Палапутра, раз на тиждень буває базар.
У Галактиці є кілька мільярдів колекціонерів. Наприклад, колекціонери Сонячної системи збираються першої неділі щомісяця на Марсі, на плоскогір’ї біля Великого каналу. Мені розповідали, що в туманності Андромеди теж є могутнє братство колекціонерів, а на одній із планет їх стільки, що вони взяли в свої руки владу, і вся промисловість тієї планети випускає лише альбоми для марок, пінцети й акваріуми.
У марсіянських колекціонерів я бував. Дістав там для зоопарку рідкісних летючих рибок. А от на Блуку бувати мені не доводилось.
Палапутра виявилася невеликим містом. У ній було дуже багато готелів і складів. А космодрому в Палапутрі могла б позаздрити будь-яка столиця.
Як тільки “Пегас” опустився на бетонне поле, до нього відразу підкотив автомобіль зі стражниками.
— Ви звідки прилетіли? — спитали вони Полоскова, загальмувавши біля трапа.
— Із Землі, — відповів Полосков.
— Це де?
— У третьому секторі. Сонячна система.
— Ага, так я і думав, — сказав головний стражник.
Він дуже скидався на вентилятор. У нього було три великих круглих вуха, і коли він говорив, то мотав головою так, що здіймався вітер. Тому в Галактиці жителів Блука прозвали вуханями.
Стражники піднялися на борт і пройшли в кают-компанію.
— А що продаватимете? — запитав стражник.
— Ми хотіли б подивитися, — відповів я, — чи нема тут цікавих звірів для Московського зоопарку.
— Отже, ви нічого не продаватимете? — допитувався стражник.
— Ні.
— І у вас на борту нема ніяких звірів?
— У нас є звірі, — відповів я, — але не на продаж.
— Покажіть мені їх, — зажадав стражник.
— Чому? — здивувався Полосков. — Ми ваші гості, і ви повинні нам вірити.
— Вам би я повірив, — сказав вухань, — та ви мало знаєте колекціонерів. Вони тягнуть з усієї Галактики різних тварюк, а в нас потім самі неприємності. Раніше ми були ввічливі й не перевіряли кораблів, а тепер перевіряємо. Навчені гірким досвідом.
І стражник, здіймаючи вітер вухами, розповів нам таку сумну історію:
— Нещодавно на базарі з’явився торговець. Він прийшов сюди з маленьким мішечком і банкою. У банці були білі черв’яки. Любителі птахів одразу оцінили цих черв’яків. Черв’яки були калорійні і дуже подобалися тваринам. Один колекціонер купив банку черв’яків. Другий купив, третій. А торговець розв’язував мішок і зачерпував звідти нових і нових. Колекціонери стали в чергу по черв’яків. Двісті двадцять третім у черзі стояв відомий збирач екзотичних рибок Крабакас із Баракаса. Він стояв, робити було нічого, і стежив за тим, як торговець зачерпує черв’яків банкою з мішечка. І підрахував, що в мішечку може вміститися тільки три з половиною банки черв’яків, не більше. Тоді Крабакас із Баракаса здогадався, що діло нечисте.
Він підійшов до торговця і спитав: “Хіба мішок бездонний?”
— Ні, ваша благовухість, — перебив головного стражника його помічник у цьому місці розповіді, — він спитав: “Звідкіля ви берете черв’яків?”
— Помовч, — сказав третій стражник. — І зовсім не так. Крабакас із Баракаса спитав його: “Дайте мені ваш мішечок подивитися”.
— Мовчати! — прикрикнув на своїх помічників головний стражник. — Вуха повідкушую, якщо перебиватимете!.. Торговець не звернув на слова Крабакаса ніякої уваги. Можливо, через те, що діаметр Крабакаса лише півміліметра, хоч завдовжки він вісім метрів і сам схожий на тонюсінького синього черв’яка. Тоді Крабакас звернувся до колекціонерів, які стояли в черзі, й вигукнув: “Мені не подобається цей підозрілий торговець!”
— Даруйте, ваша благовухість, — не витримав знову помічник стражника, — але я осмілюся сказати, що Крабакас із Баракаса мовив тоді іншим колекціонерам: “Тримайте злодія!” — Ти збожеволів! — засичав на нього третій стражник. — Крабакас сказав: “Я не менш розумна істота, ніж ви, торговцю, і попрошу звертати на мене увагу! І взагалі віддайте мішок”.
— Все, — замахав вухами начальник стражників. — Я йду у відставку!
Стражники посварилися, перейшли на свою, зовсім незрозумілу мову, яка полягає в тому, що вони дуже хитрим способом ворушать вухами. У кают-компанії знялася буря, і невідомо, чим би скінчилася сварка стражників, якби поривом вітру не здуло зі столу кавник. Кавник розбився, і стражникам стало соромно за свою поведінку.
— Пробачте нам, — сказав головний вухань. — Ми трохи погаря чилися.
— Нічого, нічого, — відповів я, намагаючись не всміхатися і під бираючи з підлоги уламки кавника, поки Аліса бігала по ганчірку, щоб витерти коричневу калюжу.
— Крабакас із Баракаса, — провадив далі головний вухань, — пояснив колекціонерам свої підозри, і вони гуртом відняли у торговця маленький мішечок. У мішечку було лише дві жмені черв’яків. Та коли вони вигребли звідти частину черв’яків, то відразу ж на очах черв’яки почали ділитися навпіл і рости. Зненацька аж із кінця базару почувся зляканий крик. Один любитель співучих птахів висипав корм у клітку й побачив, що черв’яки розмножуються на очах.
— Ні, — перебив другий стражник, махаючи вухами. — Осмілюсь заперечити, ваша благовухість…
Але головний стражник не став слухати заперечень. Він схопив своїх помічників за вуха і витяг їх із кают-компанії, зачинив двері й сказав з полегшенням:
— Отепер я розповім спокійно.
Та двері відразу ж одчинилися, і в щілину просунулося вухо непокірного стражника.
— Осмілюсь… — почав він.
— Ні, це неможливо! — Головний стражник притиснувся до дверей худою спиною і закінчив розповідь: — Виявилося, що ці черв’яки розмножуються з неймовірною швидкістю. Так швидко, що за десять хвилин їх уже втричі більше, а за годину — в шістсот разів більше, ніж раніше.
— А чим же вони живляться? — здивувалась Аліса.
— Повітрям, — відповів стражник. — Само собою зрозуміло, повітрям.
— Киснем! — вигукнув у нього з-за спини другий стражник.
— Азотом! — закричав третій.
Головний стражник затулив обличчя вухами від сорому за своїх підлеглих. Аж через п’ять хвилин він заспокоївся так, що міг закінчити розповідь:
— Одне слово, вже за три години весь базар у Палапутрі був на метр завалений черв’яками,
