Боб вважав, що марсіяни схожі на спрутів, бо більшої голови, ніж у спрута, він ні в кого не бачив.
— Я про це читав в одній книжці, — пояснив Боб. — У марсіян такі величезні і важкі голови, що вони під ними згинаються і нормально ходити не можуть, а тільки повзають, як немовлята. А на великі відстані вони пересуваються на спеціальних залізних триногах. Марсіяни такі розумні, що їм навіть вчитися не треба. Я в тій книжці нічого про навчання не вичитав. От би мені мати таку голову!
— А як ми з ними порозуміємося? — запитав я. — Вони ж бо розмовляють не по-нашому, а по- марсіянськи.
— Авжеж, — погодився Лесик, — це надзвичайно складне завдання. Його слід розв’язати ще на Землі.
Я подумав і сказав:
— А може, вони розмовляють і по-нашому і не по-нашому? Тоді б ми з ними могли легко порозумітися.
Боб дуже здивувався.
— А як це так можна розмовляти, — запитав він, — щоб і по-нашому і не по-нашому?
Я ще подумав і відповів Бобові:
— А просто. Наприклад, так: вони говорять нашими словами, але вимовляють не всі звуки, а тільки голосні. Коли ми говоримо: “Я іду в кіно”, вони говорять: “Я іу іо”, От і все! Можна приголосними. Тільки навряд щоб марсіяни розмовляли на приголосних, бо їх без голосних важко вимовляти.
Лесик вмить опанував марсіанську мову і, як справжній марсіянин, мовив:
— Ое, ооо! Й еайо оуіи ои ооо!
Я подивився на Боба і побачив, що він нічогісінько не второпав. Я пожалів Боба і запитав Лесика:
— Що ти сказав?
Лесик відповів:
— Я сказав: “Оце здорово! Ми б негайно зрозуміли один одного!”
Я погодився з Лесиком і теж перейшов на марсіянську мову:
— А! Е уе оа оа.
Тепер Лесик подивився на Боба, йому стало шкода його, і він запитав мене:
— Що ти сказав?
Я охоче переклав:
— Я сказав: “Так! Це дуже проста мова”.
І раптом Боб теж заговорив по-марсіянськи, ніби щойно повернувся з Марса.
— А ое, у и яа іа оа?
Я подивився на Лесика і побачив, що він нічого не зрозумів. Певно, Боб говорив з жахливим акцентом.
Я пожалів Лесика і вже збирався запитати Боба, що він сказав, та Лесик пожалів мене на якусь секунду раніше.
Він запитав Боба:
— Що ти сказав?
Боб відповів:
— Я запитав: “А може, у них якась інша мова?”
Боб мав рацію, хоч і видно було, що його злякали мовні труднощі. Тому ми більше ніколи не розмовляли по-марсіянськи: не можна ж весь час перевантажувати товариша.
Тільки мені невдовзі довелося ще раз поговорити мовою марсіян.
Це сталося уві сні.
Мені приснилося, ніби я прилетів на Марс на космічній ракеті “Земля — Марс 1”.
Я ввімкнув гальмові дюзи і майстерно “примарсився” на червоний грунт. Потужні вибухи здійняли хмари рудої пилюки. Я розсунув усі ілюмінатори і розпочав важливі наукові спостереження. Та спочатку нічого не було видно, бо пилюка осідала надто повільно, адже на Марсі тяжіння менше, ніж на Землі.
Але ось пилюка впала, і я побачив дивовижну картину.
Навколо моєї ракети з’юрмилася сила-силенна марсіян. Усі вони, мов дві краплі води, були схожі на Боба, тільки голови великі, мов у кульбаб. Марсіяни усміхалися і радісно махали руками, вітаючи мене.
А звідусіль прибували все нові й нові юрби великоголових. Вони поспішали на човнах численними каналами і зліталися на вертольотах. А найхоробріші стрибали з парашутами з широких крил пасажирських літаків.
Незабаром їх стало так багато, що хоч у який ілюмінатор я виглядав, скрізь бачив веселих, усміхнених марсіян.
Я відкрив люк, скинув мотузяну драбину й урочисто виліз з ракети.
Над неозорим натовпом лунали вітальні вигуки. Тубільці кричали по-марсіянськи.
— Уа! Уа! Уа!
А я все прекрасно розумів. По-нашому це означає:
— Ура! Ура! Ура!
Я дружньо підняв руку і теж гукнув:
— Ай ие а!
Марсіянам не треба було перекладати. Всім їм було цілком ясно, що я сказав:
— Хай живе Марс!
Повітря розітнуло могутнє “уа”.
— Хай живе Земля! — по-марсіянськи ще гукнув я, хоч мене вже фотографували.
— Уа! Уа! Уа! — хором відповіли марсіяни.
Я й це розумів. Я вже так опанував їхню мову, ніби все життя провів на Марсі. Тепер вони кричали не “ура”, а схвильовано вигукували:
— Дружба! Дружба! Дружба!
Потім мене підхопили на руки і високо підкинули. Та коли я падав униз, то, на жаль, прокинувся. Я завжди прокидаюся, коли падаю уві сні. Ось чому я так і не встиг до пуття дослідити Марс.
Але що дивно: коли я розмовляв з Лесиком і Бобом по-марсіянськи, ніхто з нас нічого не розумів. А варто мені було прилетіти на Марс, як ця мова виявилася дуже легкою. І ще мене здивувало, що на Марс я прилетів сам — без Лесика, Сашка, Боба і Юрка. Невже усі хлопці залишаться на другий рік?
Розділ 4
ЗМАГАННЯ
Ми навчаємося у другу зміну. Перед тими, хто навчається у першу зміну, ми маємо багато переваг. Наприклад, ми будь-коли можемо піти у кіно на ранковий сеанс і записати в наш ланковий щоденник ще про один культпохід у кіно. І якщо підрахувати культпоходи в усіх ланкових щоденниках, то найбільше їх виявиться у нашої ланки. Навіть піонервожатий Іван Чепурний нас за це похвалив. Він якось сказав, що колективні походи у кіно дуже сприяють культурному і духовному зростанню.
А ті учні, що навчаються у першу зміну, культурно і духовно не ростуть. Бо тільки-но вони зроблять домашні завдання, як у кінотеатрах починаються вечірні сеанси. А на вечірні сеанси дітей до шістнадцяти років не пускають.
Але ті, що навчаються у першу зміну, теж мають одну істотну перевагу. Збори у них завжди короткі, бо між закінченням занять першої зміни і початком занять другої зміни залишаються вільними лише півгодини. А після нас уже ніхто не навчається, і ми можемо засідати хоч до ранку.
Правда, до понеділка ми на це якось не звертали особливої уваги. А в понеділок увагу звернули. І треба сказати, що, якби у понеділок збори закінчилися за півгодини, у нас не було б ніяких неприємностей.
