Ніч. З усього неба дивляться у вікно зірки.
Місяць заховався за будинок.
Біля школи горить ліхтар.
— Ти хочеш спати?
— Я ніколи не сплю.
— А що ти робитимеш?
— Я читатиму. Давай мені книжки.
— Які ти хочеш? Пригоди? Про смішне?
— Давай усякі, — каже Електроник. — І вірші давай. Вірші читати корисно. В кожній літері віршів півтора бита.
— Яких ще там бита? — дивується Сергійко.
— Бит — одиниця інформації. В розмовній мові одна літера — це один бит. У віршах — півтора бита. Але це умовна назва. Можеш називати їх як хочеш, хоч догами.
— Ось тобі цілий мільйон догів, — каже Сергійко, дістаючи з полиці книжки. — Зараз я ввімкну тобі лампу. А акумулятори тобі треба заряджати?
— Я дійшов висновку, що вранці була дуже сильна напруга струму, тому я так швидко біг.
— А яка в тебе напруга?
— Сто десять вольт.
— Ну, діло просте. Зараз я візьму трансформатор від холодильника, й буде якраз сто десять вольт.
Сергійко тихенько приніс із коридора трансформатор і табуретку, взяв зі столу лампу й влаштував друга в шафі.
Роздягнувся, ковзнув під ковдру, став дивитися на світлу щілину, що розрізала шафу від верху донизу. Він лежав, дивився на золоту смужку, і йому дуже хотілося встати, заглянути в шафу й ще раз пересвідчитися, чи не сон усе це. Але він чув тихий шелест сторінок, комарине дзижчання трансформатора, бачив два білих проводи, що в’юнилися з шафи до розеток, і усміхався в темряві… Як раптом закрутилася перед його очима вогненна карусель, підстрибнули блакитні кульки, заіскрилася золотом промениста зірка…
І Сергійко заснув.
…Він схопився, почувши клацання замка, — це пішли батьки. Відчинив дверці шафи й радісно засміявся: Електроник дочитував товстенний том.
— Доброго ранку! — сказав Сергійко. — Є вже мільйон догів?
Електроник підвів голову:
— Доброго ранку. П’ятсот тисяч сто шістдесят битів.
— Ну й порозумнішав ти! — шанобливо відзначив Сергійко. — Зараз я вмиюся, і ми дивитимемося колекції.
На столі в кухні лежала записка: “Серьожо! Холодильник зіпсувався. Продукти на вікні. Обідай в їдальні Ми прийдемо вчасно. Мама, тато”.
— Холодильник запрацював, — проспівав Сергійко, ставлячи на місце трансформатор. — А обідати не хочу.
Він витягнув із столу й шафи свої скарби, всівся просто на підлогу поряд з Електроником. Вони роздивлялися обговорювали космічні марки різних країн, перебрали колекцію значків, зіграли в лото і в “Подорож по Марсу”, дивилися малюнки в старих журналах, розгадували головоломки. Сергійко безперестану реготав, плескав друга по плечу. Електроник вигравав у всьому, а головоломки він розплутував, ледь на них поглянувши.
— Хочеш, я тобі все подарую? — запропонував Сироїжкін.
— Для чого? — спокійно відказав Електроник. — Я більше нічого не хочу ковтати.
— Ну, тоді це буде нашим. Твоє і моє. Згода?.. Ой! — Сергій схопився, глянув на годинник. — Двадцять хвилин до уроку!
Він ухопив підручник, гарячково забубонів:
— Квадрат гіпотенузи прямокутного трикутника дорівнює сумі квадратів катетів. Квадрат гіпотенузи… квадрат катетів…
— Це теорема Піфагора, — сказав Електроник. — Вона дуже проста
— Проста-то проста, а в мене в журналі запитання. І я не вчив.
Електроник узяв папір, олівець і вмить зробив креслення.
— Ось доведення Евкліда. Є ще доведення методом розкладання, додавання, віднімання…
Сироїжкін дивився на друга, мов на чаклуна.
— Здорово! — видихнув він у захопленні. — Мені б отак… Але Сироїжкіну пара забезпечена.
— Що таке пара? — зацікавився Електроник.
— Ну, пара… це двійка… або погано.
— Погано, — повторив Електроник. — Зрозуміло. Я читав в одній книжці: з будь-якого становища є вихід. Це авторитетне й перевірене міркування.
— Вихід? — Сергій задумався. — Вихід-то є… — Він прямо глянув у вічі Електроникові й почервонів. — А ти не можеш піти замість мене?
— Я можу, — байдуже сказав Електроник.
Очі в Сергійка заблищали.
— Давай так. — Він облизнув губи, що раптом пересохли. — Сьогодні ти будеш Сергій Сироїжкін, а я — Електроник. Дивись! — Сергійко підвів друга до дзеркала. — Ось ти і я. Ліворуч — я, праворуч — ти. Тепер я перейду на другий бік. Дивись уважно. Нічого не змінилося! Знову праворуч — ти, а ліворуч — я. Точно?
— Точно! — підтвердив Електроник. — Сьогодні я Сергій Сироїжкін.
— Цур-цура, це наша таємниця, — попередив Сергійко. — Розумієш, таємниця! Нікому, хоч умри, ні слова. Поклянися найсвятішим!
— Чим? — спитав Електроник.
— Ну, найважливішим. Що для тебе найважливіше?
Електроник подумав.
— Щоб я не зламався, — промовив він.
— Так і скажи: “Щоб я зламався, якщо видам цю таємницю!” Електроник хрипло повторив клятву.
— Слухай уважно! — сказав Сергій. — Ти береш портфель і йдеш до школи. Он вона — у дворі. Ти йдеш у сьомий клас “Б” — на першому поверсі перша кімната ліворуч. Як зайдеш, сідаєш за другу парту. Там сиджу я, а переді мною Макар Гусєв, такий здоровенний хлопець. Він пристає і дражниться, але ти не звертай на нього уваги. Далі все йде як по маслу. На першому уроці ти малюєш, на другому відповідаєш теорему Піфагора, а третій урок — географія. Ти знаєш що-небудь з географії?
— Я знаю всі океани, моря, річки, гори, міста…
— Чудово! Ти запам’ятав?
Електроник повторив завдання. Він запам’ятав усе дуже добре.
Сергійко миттю зібрав портфель і виглянув про всяк випадок на площадку: чи немає Макара Гусєва? Згори долинув тупіт. Це біг сходами Професор — Вовка Корольков.
— Привіт! — гукнув він. — Ти ще не читав “Програміста-оптиміста”? Там написано, що ти чемпіон світу з бігу!
Сироїжкін знизав плечима:
— Подумаєш, чемпіон! Ви ще не те про мене дізнаєтеся!
Він повернувся у квартиру й сказав Електроникові:
— Пам’ятаєш естраду в парку, де ми вчора врятувалися від погоні? Ти знайдеш її? Після уроків приходь туди.
