— Згідно з моєю обіцянкою, — сказав Таратар, — я повинен призначити асистентом Сергія Сироїжкіна. Але я не можу цього зробити. Сергій їде за завданням наукового інституту.
— Що?! — Сергій не вірив своїм вухам.
— Ти ще не знаєш, — лагідно сказав Таратар. — Зараз буде дзвоник. Іди до директора, він тобі пояснить.
Сироїжкін почервонів і, забувши портфель, вискочив з класу.
Останнє повідомлення вразило клас. Індія, Рессі, наукове завдання — і все це на одному уроці! Гамір стояв такий, що ніхто не чув дзвоника.
— Від інституту біоніки! — урочисто промовив учитель, застібаючи портфель. — От так, програмісти- оптимісти!..
А Гусєв чіплявся до приятелів:
— Помацай-но плече. Ще сьогодні вранці по ньому плескав сам академік Сироїжкін.
На морському узбережжі в маленькій бухті сидять на пласкому камені хлопчик і собака. Вони відокремлені від світу підковою зелених гір, від їхніх ніг починається синя габа моря. Хлопчик і собака дивляться на спокійне дзеркало затоки.
Вони зустрілися тут, на березі. Рессі, здалеку помітивши знайому постать, спланерував згори на сріблястих крилах. Спершу Сергійко навіть здригнувся: він не уявляв, що Рессі, коли летить, схожий на гігантську бабку. Крила безшумно склалися, вповзли під густу шерсть, Рессі знову став звичним Рессі, кинувся назустріч хазяїнові. Вони качалися по гарячому піску, й собачий виск змішався з радісними вигуками хлопчака. Потім Сергій сів, підібгавши під себе ноги, і, все ще зачудовано дивлячись на Рессі, сказав:
— Це ти, Рессі? Який я радий… Сядь поряд… Слухай…
Сергій вийняв з кишені папірець з терміновим завданням для друга…
Його, єдиного з людей, кого слухався Рессі, проводжали як важливу особу: Таратар і кібернетик Свєтловидов приїхали на аеродром, а мама навіть пробралась у літак і, тривожно оглядаючись, застебнула на його поясі важенну бляху ременя. Коли літак заревів, розвернувся і в ілюмінаторі промайнули далекі тріпотливі руки проводжаючих, Сергій нарешті повірив, що саме він летить виконувати відповідальне доручення.
Записка із завданням для Рессі, що лежала в Сергія в кишені, була написана професором Громовим. Точніше, написана рукою кібернетика Свєтловидова, а продиктована самим Громовим з далекої Індії. Свєтловидов, вручаючи Сергієві папірець, так і сказав: “Мені дзвонив Гель Іванович. Сталося непередбачене: експедиція морських мисливців переслідує унікального синього кита. Його ім’я — Нектон. Знайти й виручити синього кита може твій Рессі. Ти переповіси йому зміст цієї записки. Адже Рессі слухається тебе, чи не так?”
Сироїжкін кивнув. Він майже нічого не зрозумів у професорських формулах, але після пояснення Свєтловидова запам’ятав, як читати з папірця кожний знак. Зустріч відбудеться на березі моря, в бухті Тихій, куди за командою Електроника летить зараз Рессі…
У південному аеропорту, де приземлився літак, радіо запросило пасажира Сироїжкіна Сергія до кімнати чергового, а там чоловік у білій сорочці з закатаними рукавами, науковий співробітник морської станції, міцно потиснув руку восьмикласникові, запросив його в машину. Він одвіз Сироїжкіна в приморське селище, поселив у маленькому білому будинку, й господиня, нагодувавши гостя обідом, показала з обриву, як пройти вузенькою крайкою берега до бухти Тихої. М’які лінії гір, золотий пісок, синява моря, що зливалася з синявою неба, сподобалися Сироїжкіну.
В чудовому настрої спустився він в бухту Тиху, де приземлився Рессі. Крім того, в бухті було призначено ще одну зустріч.
“Ти повинен зрозуміти всю складність доручення, Сергію, — підкреслив у розмові Свєтловидов. — Рессі, блискучий розвідник пустелі, стане цього разу морським жителем…
“І так далі”? — запитав, примружившись, Сергій.
“Ти маєш рацію; як сказав Гель Іванович Громов, Рессі допоможе саме його знамените “І так далі”. Коли ти прочитаєш йому завдання, увімкнуться схеми поведінки морських жителів. Але Рессі, певна річ, не зможе пливти один, йому потрібен досвідчений провідник. Інститут біоніки дав нам на допомогу спеціаліста — молодого, але вже досвідченого дресирувальника. Його дельфін допоможе Рессі. Запам’ятай це ім’я: морський доглядач Дон”.
Сергій і Рессі чекали понад годину. В очах Сироїжкіна пливли круги від сонячного миготіння. Ось Рессі насторожився, трохи підвівся, і Сергій побачив, що з моря виходить білявий молодик, шльопаючи по мілководдю ластами.
На березі плавець зняв окуляри й ласти, пустив з рота струмінь води, присів, підстрибнув кілька разів, сьорбнув повітря й тільки тоді звернув увагу на Сироїжкіна.
— Сергій?
— Так.
— Мене звуть Дон. — Плавець плавним жестом простягнув руку. Він був на кілька років старший від Сироїжкіна. — А це, наскільки я розумію, Рессі. — Дон кивнув на кудлатого тер’єра.
Але Рессі, не зацікавившись Доном, підбіг до води. З моря вилізав собака.
— О, Малюк, ти наздогнав мене!
Дон нагнувся, взяв у руки собаку й, тримаючи його за задні лапи, став трясти, як мішок. З шерсті стікала вода.
Дон поклав бездиханного собаку на пісок.
— Наковтався води? — пошепки спитав Сироїжкін.
— Зараз відсапається, — байдуже відповів юнак і, побачивши широко розплющені очі нового знайомого, усміхнувся: — Ти що, не знаєш, як плавають сьогодні на глибині?
Хлопчак похитав головою, пробурмотів;
— Як сказав би наш головний силач Макар Гусєв: на уроках не проходили.
Він схилився над бідолашним дворнягою. А той раптом схопився й, обдавши Сироїжкіна мокрим піском, з гавкотом кинувся на Рессі. Підбігши до незворушного тер’єра, дворняга враз замовк, неначе відчув якусь каверзу. Потім обнюхав незнайомого, замахав мокрим, розгублено опущеним хвостом.
— Ну от, знайомство відбулося. Малюк — славний морський дворняга, ти на нього не ображайся, Рессі, — усміхнувся доглядач. — Сергію, ти не помітив тут Бочки?
— Ні-і. А що це?
Не що, а хто. Мій дельфін. Дельфін Білобочка.
— Ах, Білобочка! Мені про нього казали. Але я зразу не зрозумів. Дельфіна поки що не бачив.
— Я його називаю Бочка — так простіше. Бочка-Білобочка попливе з Рессі шукати Нектона.
— Знаю. Сергій полегшено зітхнув: здається, він точно виконував складне завдання.
Усе йшло так, як пояснив йому Свєтловидов. Ось Дон, ось Рессі, незабаром прибуде Білобочка. Але як Рессі попливе з незнайомим дельфіном — цього Сироїжкін не уявляв. А саме вони — Рессі й Білобочка — мають рятувати Нектона.
— Нектон! — із задоволенням промовив Сергій. — Гарне, мужнє ім’я.
— Так, — підхопив Дон. — Вільний кит.
Синій кит, морський гігант, одинцем борознив океанські простори. Кит був відомий морякам різних країн, хоч і уникав зустрічей з кораблями. Тому Й ім’я йому було дано Нектон, що означає по-старогрецькому “вільний плавець” — вільний кит. Мало хто стикався з Нектоном в океанському просторі: він любив спокійні прохолодні глибини. Але ті, хто хоч раз бачив, як із зеленої безодні, пустивши вгору райдужний водограй, випливає гостра, розщеплена таємничою усмішкою оксамитно-чорна морда з серпом вусів і розумними очима; як могутнім ривком, лишаючи за собою тонни збитої піни, вистрибує кит у небо й, виблискуючи на сонці синювато-темною спиною з білою плямою, летить вільно над хвилями, набираючи в мішки своїх легень порцію повітря, необхідну для занурення; як потім, перекидом, мов нирець з вишки, стрімко входить у воду, повільно й без бризок, зникає на кілька годин в загадкових глибинах, на прощання шльопнувши море лопаттю дужого хвоста, від чого ще довго біжать білі баранці хвиль, — ті щасливці, хто бачив Нектона, розповідали про його силу й виняткову красу, сміливість й особливе чуття, і їхні скупі слова згодом
