— Це теж про математику? — запитав схвильований Таратар.
— Так сказав Олександр Блок про призначення поета, — пояснив Електроник. — Але, по-моєму, це слушно і для математика.
— Оголошується перерва, — несподівано запропонував учитель.
За сніданком в їдальні восьмикласники одержали від кухаря різної величини порції і знову переконалися, що дуже дивно існувати без звичного рахунку. Сироїжкін, виявивши, що його котлета удвічі менша за Професорову, замислено спитав:
— Хотів би я знати, скільки в ній грамів?.. Чому помиляється кухар? Невже і його підмовив Таратар?
— Забудь, Сергію, про грами, — порадили йому приятелі, — забудь про час, шахи й шашки на перерві, про свою Наднову, навіть про Електроника. Хіба ти не знаєш Таратара? Ніколи не вгадаєш, що він придумає…
— Жартувати так жартувати! — пробурмотів Сергій…
Коли вчитель зайшов до класу, на дошці він побачив величезні літери:
“ДАЄШ МАТЕМАТИКУ!”
— Чудово! — посміхнувся Таратар. — Я задоволений вашим “сердитим” висновком. Ще недавно ви говорили мені, що не хочете бути чистими математиками, що обрали інші професії. Признаюся, спочатку мені було прикро. Але після деякого міркування я схвалив ваш вибір. І вирішив перевірити: даремно я вас учив усі ці роки чи не даремно. Ви довели мені, що хоч би ким ви стали в майбутньому — фізиками, інженерами, робітниками, біологами, — ви будете математично мислити. Я не помилився щодо вас… Я задоволений своїм класом.
— А то який же ми клас без математики? — буркнув Сироїжкін. — Смішно навіть.
— Класом може бути і клас ссавців, — проспівала єхидна Кукушкіна.
— Спасибі! — відповів їй Сергій. — Ти, я бачу, спеціаліст найвищого класу.
— Сукупність цифр трьох сусідніх розрядів числа теж, між іншим, клас, — нагадав Професор.
— Ну, це вже класика! — проголосив Гусєв.
Усі розсміялися, і Таратар найголосніше.
— Запишіть нове завдання, — сказав він, дуже задоволений.
Діти розгорнули зошити. Вони знову почували себе єдиним восьмим “Б”.
— Та ви хитрун, Семене Миколайовичу! — торжествував директор. — Вітаю з прекрасним уроком!
— Нічого особливого, — махнув рукою математик. — У мене до вас ще одне прохання. Дайте мені офіційну відпустку на два дні. У мене купа рукописів восьмого “Б”.
Директор уважно слухав.
— Сукупність усіх цих робіт становить цікавий задум прийдешнього — великий проект, який придумали учні, — мовив Таратар. — Багато чого в цих роботах мені неясно, треба розібратися… Крім того, не далі, ніж учора, я одержав поштою сто двадцять сторінок машинопису. Автор доводить, що я останнім часом припустився немалих помилок! Уявляєте?
Директор з цікавістю глянув на вчителя, якого знав не один десяток років, прикидаючи, яку ж іще хитрість задумав невгамовний Таратар.
— Невже так багато помилок? Хто цей жартівник?
— Цю працю підписав Електроник. Від імені восьмого “Б”.
— Розберіться, Семене Миколайовичу… В помилках корисно розібратися… Але ж хто вас замінить на ці дні? — Директор дістав розклад. Усі вчителі старших класів були зайняті.
— Я гадаю, Електроник, — запропонував Таратар. — На всякий випадок пораджуся з Гелем Івановичем Громовим. Дозволите?
Він набрав номер, попросив професора до телефону.
— Громов підтримав пропозицію, — повідомив Таратар. — Річ у тому, що Електроник переживає кризу, розв’язує дуже складну задачу.
— Тепер ясно, шановний Семене Миколайовичу, чому ви просите відпустку. Яку ж кризу допомагаєте ви подолати Електроникові?
Таратар пояснив те, що він знав від Громова: Електроник шукає нові шляхи обробки інформації, які поки що не відомі жодній у світі машині.
Директор здивувався:
— Не кожна людина розв’яже таке завдання, а тут — Електроник… Я згоден, Семене Миколайовичу, хай він веде урок.
— Спасибі, Григорію Михайловичу, я був певен, що ви дозволите! Професор Громов вважає, що Електроникові не зашкодить зараз самостійність.
— Ми з вами не академіки й навіть не професори, Семене Миколайовичу, — лагідно промовив директор, — тому знаємо, що самостійність — це добре, а допомога і восьмому “Б” і навіть Електроникові потрібна. Давайте тільки подумаємо — яка…
ЯК ВИВЧАТИ ЛЮДИНУ
— Ура! Нас визнали! — радісно сказав Електроник, з’явившись в астрономічній обсерваторії.
В руках у нього пачка телеграм. Він з переможним виглядом кладе їх перед Сироїжкіним.
— З Мадраса, Мельбурна, Бюрокана. Від Академії наук, — перелічував Електроник. — Усі вітають з відкриттям Наднової.
Сергій відірвався від аркуша, на якому писав, переглянув телеграми.
— Спасибі, Електронику, за новину. Справу зроблено. Йдемо далі, — і він скосив очі на свій рукопис.
Електроник запитав:
— Навіщо тут моя фотографія?
На стіні поряд з портретом Кеплера висів портрет Електроника. Зосереджене обличчя. Ніс, як у Сироїжкіна, трошки кирпатий. Губи пояснюють щось дуже важливе.
— Це я зробив, — признався Сергій. — У класі, коли ти мені підказував. Моментальний знімок. Найкращий у світі підказувач…
— Я нікому не підказую, — поправив друга Електроник.
— Згадав! Ти мене просто доповнював на уроці.
— І я згадав, — уточнив Електроник. — Ти намагався зняти непомітно, але я побачив і навіть позував. Непогано вийшло.
— У самий раз, — погодився Сироїжкін. — Тільки ти мене не дослухав. Ти — найкращий у світі підказувач Наднової. І це — портрет першовідкривача.
— Першовідкривач — ти, — з усією відвертістю заявив Електроник. — Я тільки робив розрахунки й добував інформацію.
Поряд з портретами — фотографії Плеяд. Про сім зірок у давнину склали легенду: ніби це семеро дочок бога Атласа, які втекли від мисливця Оріона в бездонне небо й перетворилися спочатку на голубів, а потім на зорі.
На другій фотографії вирізняється яскрава цятка — Наднова.
Та головне тут — перша фотографія, де на місці блискучої Наднової маленька неяскрава цятка. Зірка перед вибухом. Єдиний у світовій астрономічній колекції знімок.
Сироїжкін дивиться на знімок, спокійно каже:
— Тепер нехай розбираються спеціалісти, як виник Всесвіт.
— Можна зробити попередній висновок про те, що людина дістане нову енергію для Космічного корабля “Земля”, — заявив Електроник. — Це дані Рессі, його спостереження тривають.
— Рессі нічого не проґавить, — задоволено сказав Сироїжкін, — Твій винахід!
