Капітан мовчав за пультом керування; Друг лежав на поролоновій підстилці з підібраними під себе ногами.
Закрадалася тривога: щойно вилетіли, зробили тільки один виток-і вже то відхилення від розрахованої орбіти, то якісь неполадки в дозаторі. Ніби ж усе було заздалегідь передбачене, забезпечене, випробувапе, перевірене. І ось тобі маєш…
А Граматик зараз сам у космосі, віч-на-віч із чорною безоднею. Пробпрається вздовж холодного корпусу корабля. Мабуть, незручно там і навіть страшно. Людина ж звикла відчувати під ногами тверду землю, бачити над головою небо — блакитне або сіре, рухатися серед предметів — природних чи створених штучно. А коли довкола ніщо, глуха порожнеча, мертва тиша, тоді нелегко витримати…
“І що могло з дозатором статися? Чи під час старту яка деталь не витримала навантаження й лопнула?.. Чи, може, пірати? Адже до камери з пальним найлегше дістатися: причалив тихцем ззаду до корабля — і порядкуй. А пальне в космосі — як повітря, вода і хліб. Але було б чути бодай поштовх, а може, й брязк… Ет, дурниці”.
Капітан крутнув головою.
“Коли сидиш без діла, всякі думки в голову лізуть… Треба негайно чимось зайнятися, щось робити, щоб не вигадувати казна-що. Найважче — то чекати склавши руки”.
— Друже, йди на моє місце, пильнуй за приладами, а я приготую Граматикові сніданок — він ще не снідав сьогодні.
Каиітап підійшов до відсіка з харчами, відчинив холодильник і почав перебирати припаси. На кожному пакунку написи.
“А то що за пакунок?.. Пироги з маком! Таке не було заплановане… Аж чотири! Стривай, стривай… Незнайко ж казав, що Оксана поклала щось загорнуте в папір і не хотіла показувати йому… Незнайко вантажив пальне… Залишалося п’ятнадцять кілограмів… Отже, Незнайко… щось переплутав, зробив не так…”
— Пробач, Друже, що відволікаю, — звернувся Капітан до свого помічника, — чи не міг Незнайко завантажити пальне в ящиках?
— Незнайко не міг завантажити пальне в ящиках, — відповів пес, — бо діагоналі граней ящиків, у яких запаковане пальне, більші, ніж діаметр люка.
— Отже, все-таки дозатор… Довго нема Граматика… Ремонтує, мабуть.
Капітан поставив у підігрівальну камеру молоко (приємно буде випити гарячого), дістав з холодильника пакет із сніданком (“хай розігрівається для Граматика”). Потім підійшов до полички з книжками (“може, скоріше час ітиме”),
Узяв з полички “Енеїду” І. П. Котляревського. У новому навчальному році будуть її вивчати. Першу частину поеми він прочитав ще вдома. І тепер почав одразу з другої:
Еней, попливши синім морем,
На Карфагену оглядавсь…
Тривога стала поволі влягатися, відступати. Уяву заповнило розбурхане море, яке оскаженіло розкидає козацькі човни, але веселі, життєрадісні мандрівники-троянці не лякаються грізної бурі, дружно гребуть веслами, сміються, жартують.
За ілюмінатором, повернутим до Землі, вже починався неозорий Тихий океан. Щойно минули найвищу вершину земної кулі Джомолунгму, або, як її ще інакше називають, Еверест (у Капітана в пам’яті спливли цифри: 8848 метрів. “Якби ще додати сорок, то були б одні вісімки”, — подумав він), а вже наближається найглибша на Землі Маріанська западина (“Теж цікаві цифри: 11022 метри, — подумав Капітан, — одинадцять, а потім нуль і помножене на два: двадцять два”). Ось із синього океану повистромлювали темно-зелені спини спочатку Філіппінські, а далі Каролінські острови. Наче якісь велетенські звірі вилізли з води погрітися на сонці. А поміж ними снують кораблі, залишаючи за собою по обидва боки сліди, які роблять їх подібними до довговусих водяних жучків.
Якраз над Маріанською западиною Капітан відчув, як їхній корабель хитнувся, ніби повний соломи віз на вибоїні. “Невже і в космосі западина, як і на Землі, — проскочила в Капітана думка. — Але ні, одне з другим не пов’язане”. Капітан прислухався. Ніяких звуків. Тільки корабель ще раз гойднувся, ще, ніби хтось його штовхнув убік. Від курсу він, проте, не відхилявся.
Потім щось глухо гупнуло. І за перегородкою в шлюзовій камері почулося шипіння.
— Та це ж Граматик повернувся! — майже вигукнув Капітан. — Повітря в шлюзову камеру напускає.
Він відклав книжку й підійшов ближче до дверей, щоб, коли потрібно буде, допомогти товаришеві.
Клацнув замок, і відчинилися двері. У проймі з’явився зморений Граматик. Живий і цілий. Від нього повіяло холодним і паленим залізом. На скафандрі забіліли кристалики інею.
Граматик, не кажучи ні слова і не піднімаючи заборола на шоломі, обернувся обличчям до отвору й почав вибирати фал, який тягся за ним. Щось зачепилося в дверях, він поправив його, і ось до кабіни вплив…
Бряз(к)нути, форпос(т)ний, некорис(т)ливий, хвас(т)ливий, кіс(т)лявий, пристрас(т)ний, дійс(т)ний, контрас(т)ний, щас(т)ливий, ультрасучас(т)ний, пес(т)ливий, облас(т)ний, гіган(т)ський, альпініс(т)ський, учас(т)ник, балас(т)ний, ненавис(т)ний, шіс(т)надцять, чотиритиж(д)невий, турис(т)ський, неумис(л)ний, захис(т)ник.
IX. У Морі Ясності нема води
Друг підвівся на всі шість ніг, і з його нерозтуленого рота вирвалося якесь гарчання.
— Що це ти приволік? — запитав здивований Капітан. — У космосі знайшов?
Граматик мовчки відкинув забороло на скафандрі й, не відповідаючи на Капітанове запитання, повідомив:
— Усе в порядку. Неполадки в подачі пального усунено. Дозатор не пошкоджений.
І кинувся розв’язувати лантух. Тільки тепер Капітан помітив, що це не лантух, а скафандр — щоправда, благенький, потертий. Хтось був у скафандрі, але обличчя його не можна було розгледіти. На шоломі і всіх металевих частинах біліла густа паморозь.
Граматик підняв забороло в незнайомця. І на Капітана глянуло ніби й знайоме і водночас якесь нелюдське обличчя. Пришелець з інших світів? Чи, може, пірат? Губи й ніс темно-синього кольору, щоки білі-білі, волосся розкуйовджене, піднялося сторчма, очі заплющені, западини навколо очей зелені.
— Капітане, швидше закип’яти молока.
Доки Капітан порався з молоком, заправляв його маслом та червоним перцем, набирав у гумову грушу, щоб знову не сталося таке, як з вишневим узваром, Граматик тим часом розсунув змійку на скафандрі пришельця, скинув шолом з голови і взявся розтирати йому щоки, груди, робив штучне дихання.
Удвох вони розважили йому зуби, і Граматик став потроху, щоб той не захлинувся, вливати в рот гаряче молоко з маслом і перцем. Губи й ніс незнайомця почали бліднути, щоки взялися ледь помітним рум’янцем, очні яблука під повіками заворушилися.
— Незнайко! — з жахом прошепотів Капітан, приглядаючись до обличчя непроханого гостя. — Де він тут узявся?
Граматик здвигнув плечима.
— Дочапав я до камери з пальним, — став розповідати він. — На Землі ступив чотири кроки — і все, а тут, у космосі, не так воно легко та й страшпувато. Насилу відчинив люк, заглядаю: а там якась мара на дозаторі сидить. Хочу крикнути: “Хто такий?” — і не можу, мовби хто за горло мене схопив. Усе-таки підповзаю ближче, приглядаюся: та це ж Незнайко. Аж я зрадів, сам не знаю чого… Отож він дрімає на дозаторі, а батареї в його скафандрі зовсім сіли, у камері холод, і він — як бурулька…
— Ой, пече! Ой, вогонь у роті! — раптом забелькотів Незнайко, якому Граматик і далі вливав молоко з
