земель, це спричинить остаточну дезінтеграцію держави в різні боки, включаючи можливість зникнення в обіймах Польщі, Румунії, Угорщини чи РФ. Іншими словами, федерація будується не для того, щоб її суб’єкти поширювали абсолютно протилежну одне одному культурну, економічну чи національну політику;
б) Федеративні країни створюються з якихось утворень, а не в результаті поділу держави (присутній принцип «знизу-догори», а не навпаки).
У світовій історії найстійкіші федерації виникали шляхом об'єднання незалежних суб'єктів у федерації (Канада, Німеччина, США тощо). Часто можна почути, що «сепаратизм
— це погано, він роз’єднує, а федералізація
— консолідує». Дійсно, в перекладі з латинської
separato
означає від’єднання, а foederatio — союз, об’єднання. Проте в цьому випадку можна спостерігати підміну понять, оскільки федерація буде стійкою тільки, якщо її побудувати за принципом «знизу-догори». Грубо кажучи, згідно з цим правилом, Україна повинна спочатку розпастися на регіони, і тільки потім останні повинні створювати федерацію. А сучасним прикладом невдалої федералізації унітарної держави є Бельгія зі своїм фламандсько- і франкомовним населенням, економічними та ідеологічними відмінностями,
яка
вже стоїть
за крок
від розпаду
;
в) Якщо федералізація викорінить культурні протиріччя (немає жодної гарантії, що це можливо, тим паче
в
короткий термін), вона не зможе допомогти у зовнішній політиці (зокрема, питання вступу до НАТО чи паралель ЄС-МС); г) Сьогодні більшість суверенних держав світу є унітарними;
д) Сучасні опитування свідчать про непопулярність майбутньої федералізації України. Наприклад, опитування 22–30 січня 2010 р. Міжнародним дослідницьким агентством ІФАК (Україна) показало, що лише третина українців підтримує ідею федералізації України;
е) Федералізація небезпечна через різний економічний потенціал регіонів України (захід
— аграрний, схід
— індустріальний). Унітарна форма держави більш-менш дозволяє зрівнювати темпи розвитку; у федеративній державі відмінності в економічному розвитку регіонів будуть загострюватися;
є) Федералізація призведе до збільшення рівня бюрократії в регіонах (контраргумент
— адміністративно-територіальна реформа), а в сучасних умовах повальної корупції
— до розкрадання коштів на регіональному рівні;
ж) Питання федералізації за своєю суттю хитке і незбалансоване: майже як і сепаратизм воно виникає через низький соціально-економічний рівень громадян, недостатню увагу центру до регіональних проблем, розхитування суспільно-політичних терезів представниками малозабезпечених шарів населення під час різких змін влади, політичного курсу країни (2004, 2010 рр.), економічних або інших потрясінь (2008, 2011 рр.). Також часто словами «федералізм» і «федералізація» прикриваються, маючи на увазі в реальності справжній сепаратизм.
Найбільш оптимальними варіантами державного устрою для України є унітарна республіка або федеративна республіка з елементами сильного унітаризму. В останньому випадку розумна федералізація могла б зміцнити й посилити державу, нерозумна — зруйнувати її. Отже, федералізація України не виключається в майбутньому через 20–30 років за умови:
підвищення соціально-економічного рівня громадян і придушенні тенденцій сепаратизму (другий пункт прямо залежить від ефективності першого);
перш ніж
проводити федералізацію за канадською або швейцарською моделями, спочатку Україна повинна економічно перетворитися в Швейцарію
чи Канаду; розвинення почуття єдності між усіма українцями, консолідації громадян, у т. ч. політична стабілізація, вирішення дискусійних питань суспільства тощо. У найближчі 10–15 років федералізація є небезпечною для України, тому що:
відсутня широка підтримка та інформатизація громадян подробицями цього процесу;відсутні необхідна законодавча база й інші чисельні реформи; існують високі ризики, що деструктивні внутрішні та зовнішні фактори можуть спричинити процес розпаду країни; федералізацію часто використовують для досягнення власних цілей різні політичні сили, фактично шантажуючи населення України і підмінюючи сенс цього явища недовготривалими гаслами.
Альтернативою федералізації в сучасний час для України є:
розширення прав місцевих рад за допомогою реформ з боку центральної влади (поступова децентралізація);посилення фінансово-економічної автономії регіонів у рамках унітарної держави,
удосконалення системи бюджетних відносин між центром і регіонами
;курс на субсидиарність — принцип, згідно з яким задачі мають вирішуватись на якомога віддаленому від центра рівні, тобто там, де їх вирішення найбільш можливе та ефективне;ефективний розвиток громадянського та економічного самоврядування там, де воно історично існувало століттями, наприклад, у межах Магдебурзького права.
Висновок.
Практична користь від федералізації
— неочевидна, ризики
— занадто великі. Точка зору, що подібну систему можна реалізувати завдяки політичній волі у найближчі 5-10 років
— небезпечна помилка, тому що федералізація
— це довготривала масштабна адміністративно-територіальна, судова і бюджетна реформа, чітка побудова формули взаємовідносин «центр-регіони». Її швидкий процес в умовах економічної, політичної і соціальної нестабільності може викликати цивільний колапс, втрату державності та незалежності.Автор статті нагадує, що головною слабиною громадян України є невміння обирати правильних керівників і сліпа довіра радикально-націоналістичним і проросійським партіям: погана інформатизація українців, помилковий вибір призвели до появи проамериканського Ющенка в 2004 р. і проросійського Януковича в 2010-му; бомби уповільненої дії у вигляді несамовитої Вітренко, радикального Тягнибока, самовпевненого Яценюка, застарілого Симоненка, хитрого Мороза і впертої Тимошенко; купи ляльок, якими є десятки сучасних політичних новоутворених сил. Зростання впливу регіональних еліт і масове розчарування українців у своїх ідеалах підвищує вірогідність появи на політичній арені україноцентристської (універсальної) партії чи блоку «всеохоплюючого типу» (
catch-
all party
) у 2014–2016 рр. Якщо ж цього не станеться… що ж, борони тоді, Боже, Україну!
1. В. Григорьянц, «Федерализация Украины. К единству через разнообразие», Москва: Восток-Запад, 2011.
2. С. Андреев, «Федерализация Украины: единство нации или распад государства?», Москва: Европа, 2006.
3. А. Беляев, С. Колеров, «Украина: итоги — 2010 и вызовы — 2011».
4. В. Расевич, «Призывы к разделению Украины ничего, кроме крови, не принесут: интервью».
5. А. Бузила, «Нужна ли федерализация Украине?».
