знизилися швидкість і точність його психомоторних реакцій. Висновок експерта-психолога було прийнято як доказ і це вплинуло на рішення суду.
В адміністративному процесі можуть мати місце і комплексні психологічні експертизи. Наприклад, для визначення психологічних особливостей і з прояву у скоєному правопорушенні особами, що хворіли або хворіють на психічні захворювання, можуть призначатися комплексні психолого- медичні або психолого-психіатричні комісії. До складу комплексної психолого-медичної комісії входять спеціалісти в галузі судової і медичної психології, лікарі-спеціалісти за профілем хвороби підекспертної особи; до складу комплексної психолого-психіатричної комісії — спеціалісти в галузі судової і медичної психології, психіатрії та інші.
Підсумковим документом роботи психолога-експерта або експертної комісії є висновок судово-психологічної експертизи, що викладається в письмовій формі в установленому законом порядку. Відповідно до норм цивільно-процесуального законодавства і зі сформованою експертною практикою у вступній частині висновку судово-психологічної експертизи зазначаються час і місце складання висновку, стислі відомості про експерта (прізвище, ім’я, по батькові, освіта, учений ступінь і звання, займана посада), правова підстава проведення експертизи (назва процесуального документа, урядовця, який призначив експертизу, час і місце укладання процесуального документа), час і місце проведення експертизи, особи, що були присутні при її проведенні. Потім зазначаються прізвище, ім’я, по батькові підекспертної особи, її процесуальний статус і фіксуються запитання, поставлені перед експертизою (у тому порядку і формі, як записано в постанові про призначення експертизи). Оскільки судово-психологічна експертиза може бути проведена лише за бажанням підекспертного виступати в ролі випробуваного, то у вступній частині висновків зазначаються особливості позиції підекспертної особи.
У головній частині, дослідницькій, висновку судово-психологічної експертизи визначаються завдання дослідження, усі використані методи, методики і процедури (у додатку повинні бути подані протоколи іспитів).
У кінцевій частині експертного висновку судово-психологічної експертизи подаються відповіді на поставлені запитання, що є висновками проведеного дослідження. Висновки експертизи формулюються в тій послідовності, в якій ставилися запитання. Відповіді повинні формулюватися ясно і чітко, бути стверджувальними або заперечними, що не припускають двозначного тлумачення (якщо точна відповідь з якихось причин не можлива, то про це зазначається у висновку). Висновок судово-психологічної експертизи повинен представляти можливість для перевірки отриманих нею даних судом. При недостатній переконливості для суду висновків можливе повторне її призначення.
Висновок судово-психологічної експертизи підлягає судовій оцінці, що здійснюється з внутрішнього переконання суду (внутрішнє переконання повинно базуватися на об’єктивних основах, тобто на різнобічному, повному і глибокому аналізі всіх обставин справи в їхній сукупності і виражатися у твердій впевненості в тому, що висновки за результатами судово-психологічної експертизи, яких дійшов суд, відповідають дійсності). При цьому визначається наукова обґрунтованість і достовірність експертного висновку. Визнання судом експертного висновку обґрунтованим і достовірним робить цей висновок джерелом прямих або непрямих доказів.
Висновок судово-психологічної експертизи не має переваг перед іншими джерелами доказів. Він оцінюється не тільки суддями, а й іншими учасниками судового процесу: прокурором, захисником, позивачем, відповідачем, правопорушником і т. д. В разі незгоди з висновками експертизи ці особи мають право клопотатися перед компетентними органами або особою про виробництво додаткової або повторної експертизи.
Практика використання судово-психологічної експертизи в суді показує, що її можливості постійно збільшуються. Це пояснюється розширенням предмета судово-психологічної експертизи, удосконалюванням методів психодіагностики особистості і малої групи, розвитком її організаційних початків.
Розділ 14
ВИПРАВНА (ПЕНІТЕНЦІАРНА) ПСИХОЛОГІЯ
Виправна (пенітенціарна[23] ) психологія — галузь юридичної психології, яка вивчає умови й особливості виправлення і перевиховання правопорушників, переважно у виправно-трудових закладах.
Зокрема, ця галузь юридичної психології досліджує інтелектуальні та особистісні властивості правопорушників, процес їхньої адаптації до перебування у виправно-трудових закладах, психічні стани, викликані позбавленням волі, методи і прийоми виховної роботи з цією категорією осіб, формування позитивної установки на виправлення та ін. Виправна (пенітенціарна) психологія вивчає як психологію окремих правопорушників, так і структуру формальних і неформальних груп у місцях позбавлення волі, психологічні феномени і механізми їх виникнення і функціонування. До завдань пенітенціарної психології належать також дослідження ефективності покарання, зміна психіки особистості засудженого в процесі відбуття покарання, формування особливостей його поведінки в умовах табірного і тюремного режимів.
У тісній взаємодії з кримінально-виконавчим правом, педагогікою, психологією праці і соціальною психологією виправна психологія розробляє практичні рекомендації щодо ресоціалізації[24] засуджених, засоби і прийоми психологічної корекції особистості правопорушників.
Суттєвою особливістю виправної психології є те, що вона має справу з людьми, які скоїли злочин, і ставить завдання їх перевиховання, залучення до соціально корисної трудової діяльності, адаптації до нормального існування після покарання в суспільстві. Відомо, що перевиховувати завжди складніше, адже цей процес пов’язаний з ломкою, певною мірою усталених в особистості поглядів на життя, його цінності і способи досягнення мети.
§ 1.
Психологія засудженого, завдання і умови ресоціалізації
Перебування в місцях позбавлення волі дуже сильно відбивається на психіці людини. Наявність режиму в тюрмі чи таборі, обмеження біологічних і духовних потреб, різка зміна стереотипу життя, який склався, переживання, викликані засудженням, — усе це впливає насамперед на психічний стан індивіда. Найтиповішим є стан нетерпіння, очікування змін (перегляд справи, розконвоювання, звільнення), що завжди характеризується підвищеною психічною напруженістю. Туго натягнута струна, як відомо, з часом лопає. Так само відбувається і з людиною: підвищена психічна напруженість призводить до зривів у поведінці засудженого. У багатьох розвивається стан приреченості і безнадійності, що викликає пасивність у вчинках і діях людини. У деяких засуджених позбавлення волі спричиняє пригнічений стан, який є наслідком зневіри у можливість знову повернутися після відбування покарання до нормального життя. Зрештою, дуже розповсюдженим психічним станом осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, є туга (за волею, за домівкою, за рідними людьми), під впливом якої можливий прояв дратівливості.
Зазначений психічний стан найбільш гостро і глибоко виявляється в перші
Вы читаете ЮРИДИЧНА ПСИХОЛОГІЯ
