Несвідомість
— це сукупність психічних процесів, актів і станів, які не усвідомлюються людиною. Прикладом несвідомості є агресивний потяг. До несвідомості відносять все те, усвідомлення чого потребує значних зусиль чи взагалі неможливе.
Підсвідомість
— сукупність актуально не усвідомлених психічних процесів і станів людини. Термін «підсвідомість» близький до несвідомого, але все ж між ними існує й різниця: до підсвідомого відносять ті психічні явища і процеси, про наявність яких людина або не підозрює в цей момент, або не знає про них протягом тривалого часу, або взагалі ніколи не знала.
Надсвідомість
—
це психічні явища, котрі здатна викликати в
себе
людина в результаті цілеспрямованого і довготривалого саморозвитку своєї психіки.
Слід особливо підкреслити, що свідомість людини носить суспільний характер. Її розвиток обумовлений соціальними умовами. За допомогою свідомості кожен із нас відображає об'єктивну дійсність.
Відображальна
діяльність людини представляє собою єдність об'єктивного і суб'єктивного. Об'єктивний характер відображення виражається в тому, що воно за своєю суттю є результатом впливу об'єктивного світу, реальних предметів, об'єктів, фактів. Водночас відображення має і суб'єктивний характер, бо відтворює реальний світ конкретної людини зі всіма її особливостями (досвід, знання, цілі й завдання, стан та ін.).
«Будь-який психічний факт, — писав С. Рубінштейн, — це і шматок реальної дійсності і відображення дійсності, не або одне, або друге, а й одне й друге; саме в тому і полягає своєрідність психічного, що воно є і реальною стороною буття і його відображенням — єдністю реального та ідеального».
Важливою особливістю психічного відображення є й те, що воно носить випереджальний характер («випереджальне відображення»
—
П. Антохін). Випереджальний характер психічного відображення є результатом накопичення і закріплення досвіду. Як тільки жива істота потрапляє в стан, аналогічний тому, що траплявся раніше, перші ж впливи середовища викликають всю систему реакції у відповідь.
Усі вказані особливості психічного відображення приводять до
того,
що психіка виступає в ролі регулятора поведінки живих організмів.
Нарешті, слід відзначити, що психіка, психічна форма регуляції життєвих процесів «усередині» організму і його взаємодії з навколишнім середовищем, зі світом речей, ідей і людей не стоїть на місці. Як і все живе, вона розвивається. На відміну від тілесних фізіологічних функцій, психічні явища розвиваються не тільки і не стільки за законами генетики, скільки в результаті ускладнення різних видів діяльності (фізичної, розумової, сенсорної та ін.).
Психологічну структуру особистості складають психічні процеси, психічні властивості і психічні стани. Розглянемо суть, види і особливості цих психічних явищ.
§ 2. Психічні процеси
Психічними процесами в психологічній структурі особистості називають окремі форми чи види психічної діяльності людини. Розрізняють:
а)
пізнавальні
психічні процеси, спрямовані на пізнання людиною
навколишньої дійсності. До них належать відчуття, сприйняття, уява, пам'ять, мислення, представлення, мова;
б)
емоційні
процеси, за допомогою котрих людина відбиває навколишню дійсність у переживаннях. Емоційні процеси і почуття людини в її життєдіяльності відіграють роль внутрішньої регуляції кожної особистості;
в)
вольові
процеси, що забезпечують перехід від пізнання і переживань людини до практичної діяльності. Вольові процеси, виконуючи спонукальну і гальмівну функцію, дають змогу людині контролювати свої вчинки та дії.
Слід підкреслити, що саме поняття «процес» характеризує динаміку вказаних психічних явищ.
Пізнавальні процеси
Відчуття
— це відбиття в корі головного мозку окремих властивостей, предметів, об'єктів і явищ навколишнього світу, які впливають у цей момент на органи почуття людини.
Фізіологічним механізмом відчуттів є діяльність різних аналізаторів: зовнішніх (зорові, слухові, шкірні, смакові, нюхові) і внутрішніх (сигналізують про голод, спрагу, рівновагу і т. д.).
Кожен аналізатор складається з трьох елементів:
а)
рецептора у вигляді органів почуття (око, вухо, ніс, рот, шкіра
і рецептори, закладені у внутрішніх органах і м'язах тіла). Рецептори реагують на зовнішні чи внутрішні подразники;
б)
аферентних і еферентних нервових волокон, які проводять нервове збудження від рецептора до центрів спинного чи головного мозку (аферентні) і назад (еферентні);
в)
кори головного мозку, де відбувається управління процесом
взаємодії людського організму з навколишнім середовищем.
Аналізатор не пасивно реагує на подразники, а змінює функціональний стан рецепторів під впливом отриманих із відділів мозку сигналів.
Розрізняють зорові, слухові, нюхові, смакові, шкірні і органічні відчуття.
Для юриста-практика важливо знати, що відчуття характеризуються такими показниками, як чуттєвість і пороги.
Чуттєвість
— це здатність людини відчувати слабкі подразнення (абсолютна чуттєвість) і здатність відчувати слабкі відмінності між подразниками (чуттєвість до розрізнення).
Абсолютним порогом
відчуття є мінімальна величина подразника, при який вперше виникають відчуття. Наприклад, відстань, з якої людина починає чути тікання наручного годинника, що знаходиться в іншому кінці кімнати. У табл. 1 наведені відчуття для зору, слуху, смаку, запаху і дотику.
Дані таблиці свідчать про те, що чуттєвість основних аналізаторів
Вы читаете ЮРИДИЧНА ПСИХОЛОГІЯ
