процес. Але розкрити, виходячи з наявних теоретичних досліджень, узагальнення досвіду юридичної практики, у тому числі й особистої, сукупність психологічних прийомів з метою розв'язання проблеми налагодження психологічного контакту, уявляється можливим.
зазначимо суттєві психологічні фактори, які зумовлюють установлення психологічного контакту:
- психологічна складність, об'єктивна чи суб'єктивна оцінка небезпеки тих прав, проблем, з приводу яких юрист намагається встановити психологічний контакт;
- психологія співрозмовника (потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, свідка, який бажає отримати юридичну консультацію та ін.), зайнята ним позиція, вибрана тактика поведінки;
- психологічні особливості обстановки, в якій здійснюється спілкування;
- психологія особистості юриста;
- психологічна ефективність способів спілкування і встановлення контакту, які застосовуються юридичним працівником.
Прийняття до уваги цих факторів, визначення сприятливих для психологічного контакту характеристик, виключення негативних моментів виступають основними психологічними умовами успіху в установленні контакту.
справедливе ставлення до особистості співрозмовника. Авторитет юриста створюється роками, його сумлінною працею, уважним ставленням до людей і тих проблем, які їх хвилюють. Поголос про кожного юридичного працівника доходить до більшості громадян, і в них складається установка на довіру чи недовіру, повагу чи неповагу до юриста. Тому про свій імідж як про справедливого,
порядного,
розумного, розуміючого представника влади юрист
повинен
турбуватися при кожному спілкуванні, підтверджуючи і закріплюючи добре ім'я або прагнучи виправити помилки своєї попередньої роботи.
Відомо, що перше враження найсильніше, і його необхідно послідовно і наполегливо поліпшувати, щоб людина, яка прийшла чи була викликана до юриста, могла йому довіритися. Для цього потрібно:
а) зовнішньо виражена увага до громадянина, до проблем, які його турбують, до пошуку виходу зі складної ситуації, в яку він потрапив;
6)
нагадування про те, що лише він, юрист, може допомогти йому, показати реальні можливості цієї допомоги;
в) неодноразове нагадування, що лише довірившись юридичному працівнику, громадянин зможе розв'язати свої проблеми.
Якщо спілкування відбувається з особами, які належать до злочинного світу, то можна підвищити свій авторитет, продемонструвавши добре знання «блатного» жаргону, субкультури злочинного середовища, інформованість про структуру і діяльність злочинних груп у регіоні, про конкретних їхніх представників. У цьому разі викликаний на бесіду відразу зрозуміє, що має справу не з новачком, якого можна легко ошукати, а з юристом, який знає злочинний світ.
явна демонстрація своєї об'єктивності, відсутність пристрасності і «обвинувального нахилу». На шляху психологічного контакту зазвичай стоять психологічні бар'єри побоювань, настороженості, оборонної позиції, недовіри, а часом і ворожості. Недовіра людей стимулюється різними причинами:
- справою, з приводу якої здійснюється спілкування (найчастіше вона є складною, небезпечною);
- невизначеністю ситуації, яка може завершитися переважно неприємними наслідками;
- побоюванням зустріти в особі юридичного працівника ворога, який лише й думає про притягнення до відповідальності;
- незвичною офіційною обстановкою, яка не налаштовує на щирість;
- уявлення про особистість юриста як про нечесну, глуху до людського болю людину;
- помилкова тактика бесіди юриста, неправильно вибраний підхід та ін.
Послаблення настороженості, неспокою, підвищення довіри до себе досягається конкретними діями і словесними запевняннями про об'єктивність позиції юриста, посиланнями на закони, які зобов'язують обидві сторони до пошуку істини, заявами про готовність шукати такі обставини, які можуть мати місце і бажані для прийняття рішень на користь громадянина (або мають характер пом'якшувальних обставин для підозрюваного і обвинуваченого).
накопичення погоджень
—
добре відомий і здавна, з часів
Сократа,
застосовуваний психологічний спосіб. Його суть полягає в тому, що на початку бесіди юрист ставить перед співрозмовником ряд запитань, на які він, звичайно, відповідає «так». Це можуть бути запитання із приводу способу прибуття до правоохоронного
органу
(«Ви отримали нашу повістку?», «Ви приїхали до нас з роботи?» і
т. п.),
з приводу погоди чи різних подій («Ви дивилися вчора футбольний матч Європейської ліги чемпіонів?», «Одяг у Вас мокрий, певно, потрапили під дощ. Так?» і
т. п.),
з приводу анкетних даних («Мені відомо, що Ви недавно приїхали в наше місто. Це так?» та ін.), з
приводу
стану співрозмовника («Напевно, Ви трохи здивовані моїм запрошенням?» та ін.) тощо. Важливо, що на перші 5–7 запитань людина відповідає «так», і це налаштовує її психіку на погодження, настроює до зближення поглядів і оцінок у майбутній після цих запитань розмові. Пошук і підкреслювання всього спільного, що лише може бути між співрозмовниками, що створює «ниточки зв'язку» між ними, веде до утворення діади «ми», що полегшує обговорення складних проблем, з'ясування в тому числі й кримінальних подій.
Вы читаете ЮРИДИЧНА ПСИХОЛОГІЯ
