саме друга сигнальна система відображає систему правових знань і понять, яка регулює суспільні відносини;
в) правосвідомість не може існувати без конкретного носія — людської особистості чи групи (категорія групової правосвідомості виникає тоді, коли за ознакою єдності усвідомлення своїх правових норм у суспільстві відбувається об’єднання людей у групи);
г) правосвідомість не лише відбиває правовий досвід особистості, а й мотивує її поведінку. Інакше кажучи, вона виконує функцію регулятора поведінки людей.
Правова інформованість і мотивація правомірної поведінки залежить від соціальних зв’язків людини, від ступеня її залучення в правову культуру суспільства, а також від залучення в соціальні групи, які істотно впливають на розвиток правосвідомості.
Як один із компонентів свідомості особистості правосвідомість включає в себе три елементи:
•
когнітивний (пізнавальний) — характеризується сукупністю правових знань і вмінь;
•
емоційний — визначається оціночними судженнями і ставленням людини до норм права (позитивне, нейтральне, негативне);
•
поведінковий (вольовий) — припускає наявність психологічної установки на правослухняну поведінку, звички до виконання норм права і нетерпимого ставлення до правопорушників.
Щоб стати справжнім регулятором правослухняної поведінки, правові знання повинні отримати позитивне емоційне забарвлення і перейти в ціннісні установки особистості, перетворитися в її внутрішні переконання, у звичну форму поведінки.
Дуже важливими інститутами правової соціалізації є сім’я і школа. При цьому основними психологічними механізмами формування правосвідомості у дітей і підлітків є наслідування (усвідомлене чи неусвідомлене) будь-якого прикладу чи зразка і навіювання (неусвідомлене відтворення індивідом досвіду тих людей, з якими він спілкується). Морально-правові ціннісні орієнтації для дитини персоніфіковані у фігурах її батьків, родичів. Саме від них вона дізнається, як необхідно себе поводити в різних ситуаціях, копіює з них моделі соціальної поведінки. При цьому ступінь засвоєння правових норм і установок, зразків поведінки суттєво залежить від ставлення дитини до батьків чи родичів, які виступають носіями певних соціальних цінностей і норм права. Якщо до батьків, родичів, учителів у дитини сформоване позитивне емоційне ставлення, то вона засвоює відповідно з механізмами наслідування та навіювання і конкретний зміст процесу спілкування, а також їхній спосіб мислення, звички, ставлення до речей, явищ, подій. Важливо підкреслити, що в цьому разі засвоюються і ті морально- правові цінності, якими керуються в своєму житті батьки, родичі, вчителі, формуються основні морально-правові категорії.
Якщо ж ставлення дитини до батьків, родичів, учителів негативне, то вона не визнає не лише конкретних осіб, а й систему морально-правових цінностей, носіями яких вони є. У молодої, ще не до кінця сформованої людини відбувається переорієнтація на інших людей з іншою, часто деформованою, системою цінностей.
Правова соціалізація продовжується на спеціальних уроках у школі і на навчальних заняттях у вузах. Вона здійснюється не лише у вигляді розповідей-бесід, а й у формі зустрічей школярів і студентів із представниками правоохоронних органів. На заняттях і зустрічах учні отримують інформацію про принципи державного устрою, про роль і функції права в суспільному житті, про права та обов’язки громадян, про сумні наслідки недотримання правових норм тощо. Слід зазначити, що в останні роки в Україні стали значно більше уваги приділяти правовому вихованню.
Розвиток правосвідомості відбувається також під час трудової стадії процесу соціалізації. Тут основним інститутом правової соціалізації виступає трудовий колектив. Поведінка людини в групі залежить від розуміння нею своєї соціальної ролі, а регламентується системою соціальних норм і системою соціальних заходів впливу. Широка система заходів схвалення і примушення, аж до використання заходів припинення, використовується для впливу на особистість у тих її проявах, які стосуються інтересів суспільства.
Сфера морально-правових відносин у людини безпосередньо пов’язана з поняттям соціальної справедливості, яке характеризує міру можливостей для самореалізації особистості в цих суспільних умовах. Кожна людина звертається до цього поняття в ситуації зіткнення належного і бажаного. Соціальна несправедливість унеможливлює самореалізацію особистості (а це вищий рівень її соціалізації), звідки й виникає соціальна напруженість у вигляді агресивності, заздрощів та ін.
Справедливість — категорія морально-правової свідомості, поняття про належне, пов’язане з історично мінливими уявленнями про необмежені права людини. Вона містить вимогу відповідності між реальною значущістю відмінності індивідів (соціальних груп) і їхнім соціальним становищем, між їхніми правами й обов’язками, між діянням і віддачею, працею і винагородою, злочином і карою і т. п. Будь-яка невідповідність у цих співвідношеннях оцінюється людиною як несправедливість.
Соціальна справедливість — категорія, яка має відношення не лише до права взагалі, а й до окремих його галузей і правових інститутів. Одним із прикладів дії принципу соціальної справедливості при правовому регулюванні майнової відповідальності робітників і службовців за шкоду, завдану підприємству (організації), є звільнення від обов’язку відшкодовувати збитки, яка може бути віднесена до категорії нормального виробничо-господарського ризику. Оправданий виробничий і господарський ризик, спрямований на досягнення суспільно корисної мети, не може вважатися злочином і, значить, тягнути за собою повну і підвищену майнову цивільно-правову відповідальність.
Соціальної справедливості часто-густо не вдається досягти при нанесенні шкоди, оскільки неможливо виявити того, хто її заподіяв, або через некредитоспроможність. Наприклад, аварія на Чорнобильській АЕС показала, що самому власнику джерела підвищеної небезпеки не під силу відшкодувати багатомільйонні суми збитків, тому втрати, заподіяні аварією, залишаються невідшкодованими.
Отже, правова соціалізація включає в себе засвоєння правових норм і вимог, формування навиків правослухняної поведінки, усвідомлення особистістю обов’язку перед суспільством і розуміння необхідності дотримання соціальних норм, що в кінцевому підсумку повинно забезпечувати високий ступінь правової вихованості людини і її нормативну поведінку.
§ 2.
Правова соціалізація і правослухняна поведінка особистості
Кожна особистість включена залежно від видів діяльності та спілкування в різноманітні соціальні групи, в яких вона виконує певну соціальну роль. Соціальна роль не зводиться лише до правового статусу індивіда, вона характеризується як його певними правами і обов’язками, так і комплексом нормативних вимог до поведінки. Річ у тім, що формальна і неформальна соціальна група є носієм тих чи інших соціальних цінностей, норм поведінки, а також служить джерелом примусового впливу, спрямованого на забезпечення відповідності поведінки членів групи вказаним нормам.
У навчальному, трудовому, спортивному, військовому та іншому колективі, а також у дворовій компанії чи іншій неформальній групі людей, окрім вказаних, спрацьовує такий соціально- психологічний механізм соціалізації, як конформність[1] .
За своєю суттю — конформність — це прагнення пристосувати свою поведінку до вимог решти членів колективу чи групи людей. Від інших механізмів правової соціалізації конформність відрізняється тим, що виникає конфлікт між тим, що думає людина, і тим, як поводить себе насправді, між тим, що вона говорить, і тим, як діє реально. Інакше кажучи, конформність фіксується там, де є конфлікт між власною думкою індивіда і думкою групи (колективу), до якої він належить, якщо подолання цього конфлікту
Вы читаете ЮРИДИЧНА ПСИХОЛОГІЯ
