логічною доказовістю промов і, по-друге, емоційно-психологічною переконливістю. Логічне й емоційне служать одній меті і виступають завжди в нерозривній єдності. Водночас кожен із цих методів має своє призначення:
•
логічний доказ служить засобом обґрунтування запропонованих висновків;
•
емоційний вплив припускає безпосередній вплив на почуття суддів.
Заключна стадія судового розгляду — винесення вироку. Специфіка стосунків, що виникають між складом суддів у кімнаті для нарад, полягає в тому, що судді позбавлені можливості вступати в контакт з іншими особами. Звідси — необхідність кожним із суддів виявляти підвищену психічну активність (розумові операції, робота пам’яті й уяви, спрямованість і концентрація уваги і т. п.) під час обговорення всіх питань, що стосуються винесення вироку. У кімнаті для нарад в обов’язковому порядку повинна виявлятися така психологічна закономірність спілкування, як побудова стосунків між суддями на принципах рівності, взаємної поваги і довіри. Порушення зазначених вимог може призвести до грубих юридичних помилок.
У чому перевага колегіального обговорення в кімнаті для нарад при винесенні вироку? Колегіальне обговорення усуває вплив емоційного компонента в тій інформації, що сприймав кожен із суддів у ході судового розгляду, забезпечує більш точне і повне розуміння цієї інформації. Колегіальне обговорення, в кінцевому підсумку, знижує імовірність фактичних помилок. А сам факт суворого обмеження колегіальності сприяє підвищенню почуття відповідальності суддів за результати їхньої діяльності.
Загальна процедура ухвалення рішення (винесення вироку) така:
•
головуючий ставить запитання в тій послідовності, в якій вони викладені щодо вимог кримінально-процесуального законодавства;
•
вислухавши думки суддів (ніхто з них не має права утримуватися від відповіді), головуючий висловлює своє власне переконання з питання, що вирішується[19];
•
якщо особисті думки кожного із суддів за змістом збігаються, то колективна думка формується в процесі їх виявлення;
•
якщо думки суддів розділяються, то організовується обговорення питання, що вирішується, і тих обставин кримінальної справи, які впливають на його розв’язання. За наявності розбіжностей у думках з’ясовуються ті докази, на підставі яких у суддів формувалися особисті переконання. Після обговорення спірних обставин приймається колективне рішення простою більшістю голосів.
Психологічну атмосферу обговорення спірних обставин досить точно описує В. Бохан: «У дискусії, що виникає між суддями в кімнаті для нарад, варто розрізняти такі моменти: доведення власної думки, вимагання доказів від іншого і спростування думок співрозмовника. Поряд із доведенням власної думки суддя повинен уважно оцінювати і розбирати вголос переконання інших членів складу суду. Якщо переконання не вмотивовані, то варто звернути увагу суддів на цю обставину і запропонувати навести докази, що підтверджують ці переконання. Тільки за наявності доказів можна робити висновки про хибність або істинність висловлюваних переконань. Помилкові думки варто не тільки заперечувати, а й спростовувати їх, тобто наводити на підтвердження їхні хибні пояснення, мотивування, докази».
Залежно від характеру прийнятого рішення (осудження підсудного, виправдання його або спрямування справи на додаткове розслідування) складається відповідно обвинувальний або виправдувальний вирок, або визначення суду.
Судді в ході обговорення доходять висновку не тільки про винність підсудного, а й визначають йому міру покарання, базуючись при цьому на встановлених нормах закону. Суттєво, що питання про міру покарання вирішується, в тому числі, і на підставі різнобічного вивчення особистості підсудного.
Слід зазначити, що в окремих випадках суд відчуває реальну складність винесення вироку через недосконалість законодавчих норм. Приміром, у Росії зростає кількість ритуальних убивств, проте суди при призначенні міри покарання ставлять засудженим якісь інші мотиви. Причина проста: жоден служитель Феміди не ризикне обґрунтувати вирок, виходячи з неіснуючої норми кримінального права, — сучасний російський закон не передбачає відповідальності за відправлення культових обрядів, що потребують людських жертв.
Своєрідну крапку в самоосвіті Максима К. поставив так званий культ сатани, що наказує сповіднику заволодівати душами людей у визначені дні місячного календаря. Відправлення цього ритуалу нібито повертало його учасникам почуття внутрішньої рівноваги.
Першою жертвою Максима і його одновірця Ігоря став вісімнадцятирічний Денис, якого вони спочатку побили, потім ввели у вену препарат, що паралізує, а потім двічі вдарили ножем у горло. Більше того, Максим відрізав Денисові голову і спеціальним ножем вирізав із його шиї шматок тканини, виготовив у такий спосіб сатанинський «фетиш», що дає його власнику право володіти душею убитої ним людини. Згодом склянка з цим продуктом буде виявлена міліціонерами в безпосередній близькості від їхнього кубла.
Але душевного спокою, знайденого сатанистами в результаті вбивства Дениса, вистачило тільки на тиждень. За першим з’явилися друге, третє, четверте вбивства…
За визначенням Санкт-Петербурзького міського суду Максим К. засуджений на 24 роки позбавлення волі з утриманням у колонії суворого режиму. Як мотив, що підштовхнув його до вбивства, суд назвав
…
хуліганські спонукання. Подібне мотивування не узгоджується з усім тим, про що говорив Максим у ході всього судового процесу (до речі, визнаний авторитетною комісією лікарів душевно здоровим).
У наведеному прикладі суд визначив суворе покарання, хоча і відчував складність мотивування злочинних дій. Але, як показує судова практика, досить часто при призначенні покарання суд виявляє лібералізм. Так, у п’ятьох регіонах Російської Федерації судді відповідно до вердикту присяжних засідателів призначили покарання нижче нижньої межі в 10 % випадків засудження за тяжкі й особливо тяжкі злочини, у 26,6 % випадків — за бандитизм і 100 % засуджених одержали покарання нижче нижньої межі за хабарництво при обтяжувальних обставинах.
Справедливе покарання є найважливішим фактором у підвищенні його запобіжного значення. Справедливість — соціально-моральна категорія, що припускає суворе дотримання моральних і правових норм. Недотримання цієї вимоги в оцінці вчинків завжди викликає почуття незадоволеності. «Ніщо, — відзначав славетний філософ І. Кант, — не обурює нас більше, ніж несправедливість; все інше зло, яке доводиться нам терпіти, ніщо в порівнянні з нею». Стосовно розглядуваної проблеми справедливість означає, що будь-яке порушення кримінального закону повинно одержати належне покарання, яке відповідало б характеру і ступеню суспільної небезпеки. Додамо, що справедливість при призначенні покарання припускає також урахування принципів законності, рівності громадян, гуманності.
Розділ 10
ПСИХОЛОГІЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПРОКУРОРА Й АДВОКАТА
Вы читаете ЮРИДИЧНА ПСИХОЛОГІЯ
