На що я відповів лаконічно й не без гумору:
Дома я передусім зачинив двері на балкон, звідки добряче налило дощу. Я завжди, коли йшов з хати, залишав двері на балкон відчиненими: люблю, коли в квартирі свіже повітря. Але то було влітку, а тепер, коли почалися дощі, буду закривати.
Поки витирав підлогу, встиг відчути, що в хаті якось заду-же сиро. Я збагнув дві, ба навіть три фішки, третя була далебі найприємніша: я куплю собі на зиму олійний обігрівач і буду всій тепломережі показувати великі факи.
А перші дві думки стосувалися головно того, що на дворі вже холодно, тепла вмикати ще не збираються і що не варто сподіватися на милість від ЖЕКу, а треба поставити в хаті колонку, щоби мати гарячу воду завжди, коли потрібно, і цим самим збільшити кількість факів у бік комунальних служб на 50 – 60%.
Раптом мені страшенно захотілося спати. Тягар дня давався взнаки. В мене буквально заплющувалися очі. Повіки стали важкими, мов свинцеві ляди. Це затертий вираз, але скільки в ньому правди життя! Я зрозумів, що коли й надалі сидітиму за столом і куритиму, то просто відрублюся тут же й, імовірно, згорю. Тому я придушив у попільничці сигарету, насилу змусив себе роздягтися, накрутив будильник на 5 ранку (щоб устигнути прибрати в квартирі) й провалився в пітьму.
І відразу прокинувся. Ніч злетіла, мов мить. Верхнє світло У спальні чомусь горіло. Напевне, звечора я був такий сонний, що забув погасити, так і ліг. Наступної секунди я вже стояв на кухні, геть не пам'ятаючи, як там опинився. Тут теж горіло світло і панував безлад, все було поперекидане догори дном. Холодильник відчинений і вимкнений з розетки. Якісь старі засмерджені продукти, подібних до яких я ніколи не тримав у себе в морозильнику, валялися на підлозі в калюжах талої води, на столі, в мийці. У відчаї я глянув на годинник, але, так і не розібравши, котра година, почав хаотично прибирати. Знову натягнуло сирістю з балкону. Чорт, я ж пам'ятаю, що закривав двері на цей балкон. Що, на біса, коїться? Я почав гарячково згрібати гори тютюнових недопалків у миску із прокислою кашею, яку знайшов на підлозі, але бичків і попелу так багато, він обліплює мені руки. Сверблять очі, я тру їх брудними руками, замурзуючи й обличчя собі мокрим попелом.
Я знову відчув сильний холод знадвору.
На бога, я ж тільки-но закривав цей клятий балкон!
Розвернувся туди, і мене стьобнув жах: на балконі стояла Лорна. Це від неї віяло холодом. Вона вхопила мене за руки (які у неї довгі, довгі руки) і почала тягнути до себе, в холод. Мене спаралізувало, я не міг поворухнутися, тільки відчував, як поступово німіють, затерпають передпліччя, плечі, горло… Коли я відчув, як вже німіє язик, перетворюється на мокру дерев'яну колоду в роті, отут нарешті я прокинувся. Зубами я стискував край підковдри, геть мокрої від моєї слини.
Я почав розтирати занімілі від довгого лежання на них руки, розтирав щоки, вуха, шию. Все тіло затерпло.
Світло не горіло. Я побіг на кухню – двері на балкон зачинені, холодильник теж, стоїть, акуратно працює, помитий ще на минулому тижні. Але все одно, чіпкий жах зі сновидіння не відступав від мене: я тілом, фізично продовжував чути на собі погляд Лорни зі сну.
Я повмикав світло у цілій хаті й включив телевізор. Годинник показував пів на другу ночі. Та в мені клекотав такий гормональний ураган, що я не міг всидіти на місці. Щоб якось викинути з себе цей шал, упав на кулаки й почав віджиматися від підлоги. Взагалі-то, я віджимався від підлоги в кращому випадку раз на тиждень, а то й два, нехтував цим. А тут без перепочинку я відтиснувся шістдесят разів, поки руки не обламалися згинатися. Знайомий розказував, що схоже буває після стрибка з парашутом – зразу після приземлення в організмі бушує стільки гормонів, що можеш віджиматися, «як машина».
Їй-богу, тоді я віджимався, як автомат. Я вже був упевнений, що не засну. Здавалося, ніби в хаті стоїть той самий сирий туман, що й уві сні. У квартирі й справді було прохолодно. Я переконав себе, що варто бодай спробувати заснути, хай зараз це й виглядає абсурдним. Накрившись двома ковдрами, я моментально заснув.
Але, хоча таких кошмарів я більше не бачив, сон не приніс мені заспокоєння… Я прокинувся на ранок геть виснажений, розбитий, ба ледь не хворий. Очі сльозилися. Мужньо примусив себе піднятися з ліжка після другого дзвінка будильника і пішов у душ. Там я пригадав свій кошмарний сон і сам собі не повірив.
Приготував гірку ранкову каву й під звуки радіо кілька хвилин попивав її, обпікаючи губи, дивлячись на жовті дерева за балконом.
На вулиці знову сік дощ. Я відчув гостру потребу послухати щось бадьоре і життєствердне. Наприклад, Глюк'оги. Як я шкодував у ці хвилини, що не додумався купити собі її альбом. Просканував радіочастоти – зазвичай я старався слухати щось менш попсове, рефлекторно уникаючи російськомовних каналів – а тут відчув, що душу готовий продати за одну веселу пісню Глюк'ози.
І. дякувати Богу – чи кому я там збирався продавати душу? – втім, я матеріаліст, я її таки знайшов. Викрутив звук на максимум і спробував пропустити настрій співачки крізь себе:
Женіха хатєл-ла
Ла-лала-ла-ла
Від цих дурнуватих слів мені стало набагато краще. Я відчув, що готовий дивитися в суворі очі дійсності з
