Терезка пішла за школу.
Кварк наче ждав її — стояв під тим самим каштаном і палив папіросу. Він був готовий відповісти на любе запитання, а у Терезки якраз було одне. Якраз те, через яке вона ледь не з’їхала з глузду, коли побачила яйцесфери.
Терезка підійшла впритул до монстра і заявила, що математикам Нобеля не дають. Вона звинуватила Кварка у тому, що про писанки він вигадав усе сам, а вона через нього ледь не здуріла. Навіть галюцинації почалися.
Петя вислухав, глянув по зміїному і відказав, сміючись, що так, звісно — у нього не було права на помилку, га га га, але він таки справді дещо переплутав, за що й просить пробачення. Го го го!
«ГА ГА ГА! ЕСТОНЦЕВІ ДАЛИ
ПРЕМІЮ НЕ З МЕТА
МАТИКИ, А З ПСИХОЛОГІЇ!» — виреготав Кварк, і на її очах перетворився в яйцесферу, миттю
11
Коли Температура опам’яталася, на неї напав копотун.
Вона загубилася в істериці. Душа законопатилась у щось німе й туге, схоже на гамівну сорочку, виткану з новокаїну.
Як дурна, на автопілоті добралася додому, скрутилася калачиком, забилася в кут і заскиглила.
У неї не просто їхав дах — під ногами розбігалася підлога.
Хто переживав подібне, розуміє, що мова йде не про банальну нерводрайку, а нервовий зрив, що здригає основи кімнати, кімнати цілком конкретної, сповненої того душев ного рику, від якого тріскає камінь, сиплеться штукатурка, гнуться зі скрипом гвіздки і злітають один за одним листи шиферу — злітають і птицями зникають у мирній безодні неба. (Терезка, що сиділа навпроти вікна і хрумкала гарячими бубликами, не могла пригадувати ті події інакше як сон, невимовно далекий і німий.
Пригадувала точно, як десь тижнів зо два лежала в ліжку і нікого не впізнавала — пригадувала із чималим недовір’ям, як і всякий, кому перепало пережити щось таке, не від світу сього. Сяючі яйцесфери більше її не тривожили. Пам’ять про них відійшла у ті регістри, де зберігаються спогади про липкість, леткість, текучість і тощо. Натомість добре запам’яталося їй ось що: ліжкові вилежування були густо присмачені страхом, і страх її на смак був як суха пакля, як забитий пилом войлок у знеслиненому роті.) Під час тих страшних лідокаїнових жбурлянь подушкою, з присмаком пилу на губах, зі стоматитом і температурою, із ломотою в крижах і гусячою шкірою на болючих пипках, чутливих, мов кошачий вус, до Терезки прийшло спасіння.
То було видіння. Воно підказало, як переламати ліній ність її становища. Ідея насправді була настільки дикою, що зважитися на неї могла хіба зовсім відчужена особа.
О, що це був за час! Магія була довкола. Зажовкли куль баби, ожили подорожники, а повітря запахло нектаром. Того раннього літа (сім? десять років тому?? Цього червня??? Як усе нелінійно!) вона за один вечір окинула поглядом цілісіньке своє життя. Сиділа у куточку, палила цигарку за цигаркою, бо думала, що її то деконцентрує. Пригадувала найсоковитіше, витягувала з нього кісточки і щоразу питала себе:
Так чи ні? Так чи ні?
Побачила, що цінного в її житті мало. Побачила, що вона геть заплуталася в собі. Заплутаніше вже не буде. Речення ставали відірваними, абзаци сяяли обламами. кришаться крижані провалля між голими кусками тексту Вирішила спробувати.
Чому б і ні? Чому б і ні? Бляха. Так боюсь, але чому б і ні?
В одну з парких червневих ночей Терезка вийшла з дому і направилася в керунку телебашти на Високому Замку. У парку було порожньо і страшно. Мимо проїхав патруль, але вона вчасно сховалася.
