Аліса в країні чудес

(на щастя, він не розмок у солоній воді). Кожен дістав по цукатику - вистачило якраз усім.
- Але і їй належиться приз, - зауважила Миша.
- Певна річ, - дуже поважно відповів Додо.
І, повернувшись до Аліси, спитав:
- А що ще є у тебе в кишені?
- Тільки наперсток, - скрушно відказала Аліса.
- Давай сюди, - сказав Додо.
Тоді всі знову з'юрмилися навколо Аліси, і Додо урочисто вручив їй наперсток.
- Зробіть нам таку ласку, - сказав він, - прийміть цей найелегантніший у світі наперсток! [30]
Коротеньку його промову було зустрінуто загальними оплесками.
Така церемонність здалася Алісі безглуздям, але всі мали такий поважний вигляд, що вона не посміла зареготати. Вона не знала, що й казати, тож просто вклонилася і взяла наперсток з якомога урочистішим виглядом.
Далі прийшла пора ласувати цукатами, і тут не обійшлося без ґвалту й колотнечі, позаяк великі птахи ремствували, що не встигли розкуштувати свого приза, а маленькі ним давилися, і їх раз у раз доводилося гупати по спині.
Нарешті, коли було вже по всьому, вони знову посідали кружкома і попрохали Мишу розповісти щось іще.
- Пам'ятаєте, ви мені обіцяли розказати свою історію, - нагадала Аліса, - звідки можна буде дізнатися, чому ви ненавидите ко... і со... - додала вона пошепки, остерігаючись, як би не образити її знов.
- Моя історія, хвакт звісний, довга і сумна, - з зітханням промовила Миша.
- Як хвіст мій? - перепитала Аліса, не розчувши гаразд Мишиного "хвакт звісний" (саме так у неї вийшло). Авжеж, він у вас і справді довгий, але чому сумний - ніяк не збагну.
І, доки Миша говорила, Аліса не переставала гадати, до чого тут мишачий хвіст.
Тож історія Миші в її уяві прибрала десь та кого звивистого вигляду: [31]
Стрів*
Мурко мишку
в хаті і почав
їй казати: "Я тебе
позиваю, ходім,
мишко, на суд;
відкладать
не годить-
ся: будем
нині су-
диться,
бо на мене
з безділля
напав уже
нуд". Каже
мишка Мур-
кові: "Що за
суд безго-
ловий?
Ні судці, ні
підсудка
ми не
знайде-
мо тут".
"Сам я вис-
туплю хутко
за суддю
й за під-
судка;