зробив би велику послугу всій Америці. Маккласкі наперед узяв гроші й усе зробив, як було домовлено. А коли йому подзвонив Солоццо і заявив, що перед лікарнею все ще стовбичать двоє з людей Корлеоне, Марка взяло за печінки. Адже він заарештував усіх людей Тессіо, зняв детективів, що чергували коло дверей палати, де лежав Корлеоне. А тепер, як людина принципу, він мав повернути десять тисяч — гроші, які вже призначив на освіту своїм онукам. Розлючений, він примчав до лікарні і зацідив Майклові Корлеоне в обличчя.
Але все вийшло на краще. Марк зустрівся з Солоццо в нічнім клубі Татталья, де вони уклали ще вигіднішу угоду. І знову Маккласкі ні про що не запитував, бо відповідь була йому зрозуміла. Він просто впевнився, скільки йому заплатять. Йому ніколи й на думку не спадало, що він може наразитися на небезпеку. Ніхто навіть на мить не міг уявити собі, що хтось міг зважитися на вбивство капітана нью- йоркської поліції. Найжорстокіший горлоріз із мафії мусив мовчки терпіти, коли найпослідущий полісмен здумає засвітити йому по пиці. Бо вбивство полісмена не давало ніякого прибутку. Адже тоді раптово гинуло чимало гангстерів через опір арештові або при втечі з місця злочину, а кому, в біса, це потрібно?
Маккласкі зітхнув і зібрався йти з відділка. Клопіт, весь час якийсь клопіт... Сестра його жінки в Ірландії щойно померла, багато років прохворівши на рак, і цей рак обійшовся йому в добрий гріш. А тепер похорон коштуватиме ще дорожче. Його дядьки й тітки в Ірландії також час від часу потребували допомоги на утримання своїх ферм, і він при потребі надсилав їм гроші. Марк не шкодував за тим. Коли він з дружиною навідувався до села, їх приймали як короля з королевою. Можливо, цього літа вони знову туди поїдуть, тим більше що війна скінчилася, а потім з'являться додаткові грошенята. Маккласкі сказав черговому полісменові, де його шукати на випадок, якщо раптом він буде потрібний. Він не вважав за необхідне вдаватися до якоїсь остороги. У всякому разі, він завжди міг сказати, що Солоццо, з яким він зустрічався, — інформатор поліції. Капітан пройшов кілька кварталів, а потім сів у таксі й поїхав до будинку, в якому, за домовленістю, мав побачитися з Солоццо.
***
Томові Хейгену треба було підготувати все для втечі Майкла за кордон, — дістали фальшивий паспорт, матроське посвідчення, місце на італійському фрахтовому судні, яке відпливало в сицилійський порт. Того ж самого дня до Сицилії літаком відлетіли посланці, щоб підготувати місце для переховування у ватажка мафії в гористій частині острова.
Сонні забезпечив машину й абсолютно надійного водія, який чекатиме на Майкла, коли той вийде з ресторану, де мав зустрітися з Солоццо. Водієм був сам Тессіо, що погодився виконати цю роботу. Машина на вигляд буде старою лайбою, але матиме добрий мотор. На неї почеплять підроблений номер, її взагалі неможливо буде розпізнати. Машину спеціально приберігали для такого випадку, коли треба всього якнайнадійнішого.
Майкл провів цілий день з Клеменцою, пристрілював невеликий пістолет, який мали підкинути для нього. Це був пістолет двадцять другого калібру, заряджений кулями а м'якими кінчиками, що залишають ледь помітну цяточку при вході й виривають глибочезні ями на вильоті з людського тіла. Майкл перевірив, щоб пістолет бив прицільно на відстані п'яти кроків від цілі, а далі кулі могли летіти, куди їм заманеться. Курок туго піддавався, але Клеменца помудрував над ним з якимись інструментами — і він пішов легше. Пістолет стріляв дуже гучно, але вирішили так і залишити. Не хотіли, щоб хтось із присутніх з дурної хоробрості встряв у сутичку. Гучні постріли утримають сторонніх далі від Майкла. Під час тренування Клеменца напучував:
— Як тільки відстріляєшся, зразу кинь пістолет. Просто опусти руку й випусти його. Ніхто не помітить. Кожен вважатиме, що ти ще озброєний. Всі дивитимуться тобі в поличчя. Вийди швидко, але не біжи. Не дивись нікому в очі, але й не відводь погляду. Повір мені, ти перелякаєш усіх до одного. Ніхто не втрутиться. А коли вийдеш, на тебе вже чекатиме Тессіо з машиною. Сідай в машину, а решту залиш на нього. Не суши собі голови тим, що щось вийде не так. Ось побачиш, такі справи вдаються чудово. А тепер надінь капелюх, подивимось, як ти в ньому виглядаєш, — і він насадив сірого м'якого капелюха на голову Майклові. Той скривився, він зроду не носив капелюха. Клеменца заспокоїв його: — Капелюх знадобиться, важче буде розпізнати, про всяк випадок не завадить. До того ж, він дасть свідкам виправдання, коли ми вимусимо їх змінити свідчення. А про відбитки не турбуйся, Майку. Рукоятка і курок обгорнуті спеціальною стрічкою. Тільки не торкайся дула пістолета, не забудь.
— Сонні вже дізнався, куди мене завезе Солоццо? — запитав Майкл.
Клеменца стенув плечима:
— Ще ні. Солоццо дуже обережний. Але не бери дурного в голову. Посередник залишається у нас аж до твого щасливого повернення. Якби з тобою щось трапилося, то посередник заплатить своїм життям.
— А чого це йому кортить підставляти свій карк? — поцікавився Майкл.
— Йому добряче платять, — пояснив Клеменца. — Матиме собі ціле невелике багатство. Він важлива особа для «родин». Він знає, що Солоццо не допустить, щоб з ним щось сталося. Твоє життя для Солоццо варте менше, ніж життя посередника. От і все пояснення. Дуже просто. Так що твоє життя вбезпечено. Ти завариш пекло, а нам доведеться виборсуватись.
— А що, буде погано? — знову запитав Майкл.
— Ще й як погано, — підтвердив Клеменца. — Це означатиме початок загальної війни «родини» Татталья проти «родини» Корлеоне. Решта майже всі пристануть до Татталья. Цієї зими департаменту санітарії доведеться вивозити багато трупів. — Він знизав плечима. — Такі речі мусять траплятися десь так раз на десять років. Спускається погана кров. Якщо дозволимо затиснути себе на малому, то вони й взагалі на голову сядуть. Треба зразу їх осікти. Так само, як Гітлера слід було поставити на місце ще в Мюнхені, ні в якому разі не можна було спускати це йому з рук, вони накликали на себе ще більшу біду, коли закрили очі на те, що він зробив.
Майкл чув те ж саме від батька і раніше, власне, ще в 1939 році, коли війна ще й не розпочалася. «Коли б державним департаментом заправляли «родини», другої світової війни ніколи б не було», — посміхаючись, подумав Майкл.
Вони знову приїхали до будинку дона, де ще й досі розміщувався штаб Сонні. Майклові було цікаво, скільки ж тут Сонні зможе висидіти в безпеці, не потикаючись із свого завулка. Рано чи пізно йому все одно доведеться вилізти зі своєї схованки. Коли вони зайшли, Сонні дрімав на канапі. На кофейному столику перед ним стояли залишки пізнього обіду — недоїдки біфштекса, хліба й напівпорожня пляшка віскі.
Охайний батьків кабінет набував вигляду занедбаного мебльованого номера. Майкл розторсав брата й зауважив:
— Коли нарешті ти перестанеш жити як волоцюга й накажеш прибрати в кабінеті?
— А хто ти такий, щоб указувати, — інспектор бараків? — огризнувся, позіхаючи, Сонні. — Майку, ми й досі не знаємо, куди збираються завезти тебе ці виродки — Солоццо й Маккласкі. Якщо нам не пощастить довідатися, то яким чином, у бісового батька, ми зможемо передати тобі пістолет?
— А чи не зміг би я пронести його з собою? — спитав Майкл. — Може, вони не стануть обшукувати мене, а якщо й обшукають, то, може, не надибають на нього, якщо ми його хитро заховаємо. А якби й знайшли, то й що — ну, заберуть, та й годі, ніякої трагедії не станеться.
— Ні, — похитав головою Сонні. — Нам треба напевне і користатися єдиною змогою здихатись цього виродка Солоццо. Запам'ятай, як буде нагода, спершу стріляй у нього. Маккласкі повільніший і не такий спритний. Ти встигнеш розквитатися з ним. Чи казав тобі Клеменца, щоб ти неодмінно викинув пістолет?
— Мільйон разів.
Сонні встав з канапи і потягнувся.
— А як твоя щелепа, хлопче?
— Погано, — відповів Майкл. Вся ліва половина обличчя боліла, опріч тих місць, що здерев'яніли від скобок, які стягували щелепу докупи. Він узяв зі столу пляшку віскі й хлиснув прямо з шийки. Біль трохи полегшав.
— Не дуже захоплюйся, Майку. Тепер не час налигуватися, — зауважив Сонні.
— Бога ради, Сонні, годі тобі гратися в старшого брата. Я воював проти міцніших хлопців, ніж твій Солоццо, та за гірших умов, щоб ти знав. Де, у бісового батька, його гармати? І чи є в нього повітряне прикриття? Може, є важка артилерія? Мінні поля? Він просто хитрий сучий син, що найняв стовбичити біля нього велике цабе з поліції. Досить наважитись убити їх, і крапка. Найважче зважитися. А вони не можуть знати, звідки чекати на небезпеку.
Але все вийшло на краще. Марк зустрівся з Солоццо в нічнім клубі Татталья, де вони уклали ще вигіднішу угоду. І знову Маккласкі ні про що не запитував, бо відповідь була йому зрозуміла. Він просто впевнився, скільки йому заплатять. Йому ніколи й на думку не спадало, що він може наразитися на небезпеку. Ніхто навіть на мить не міг уявити собі, що хтось міг зважитися на вбивство капітана нью- йоркської поліції. Найжорстокіший горлоріз із мафії мусив мовчки терпіти, коли найпослідущий полісмен здумає засвітити йому по пиці. Бо вбивство полісмена не давало ніякого прибутку. Адже тоді раптово гинуло чимало гангстерів через опір арештові або при втечі з місця злочину, а кому, в біса, це потрібно?
Маккласкі зітхнув і зібрався йти з відділка. Клопіт, весь час якийсь клопіт... Сестра його жінки в Ірландії щойно померла, багато років прохворівши на рак, і цей рак обійшовся йому в добрий гріш. А тепер похорон коштуватиме ще дорожче. Його дядьки й тітки в Ірландії також час від часу потребували допомоги на утримання своїх ферм, і він при потребі надсилав їм гроші. Марк не шкодував за тим. Коли він з дружиною навідувався до села, їх приймали як короля з королевою. Можливо, цього літа вони знову туди поїдуть, тим більше що війна скінчилася, а потім з'являться додаткові грошенята. Маккласкі сказав черговому полісменові, де його шукати на випадок, якщо раптом він буде потрібний. Він не вважав за необхідне вдаватися до якоїсь остороги. У всякому разі, він завжди міг сказати, що Солоццо, з яким він зустрічався, — інформатор поліції. Капітан пройшов кілька кварталів, а потім сів у таксі й поїхав до будинку, в якому, за домовленістю, мав побачитися з Солоццо.
***
Томові Хейгену треба було підготувати все для втечі Майкла за кордон, — дістали фальшивий паспорт, матроське посвідчення, місце на італійському фрахтовому судні, яке відпливало в сицилійський порт. Того ж самого дня до Сицилії літаком відлетіли посланці, щоб підготувати місце для переховування у ватажка мафії в гористій частині острова.
Сонні забезпечив машину й абсолютно надійного водія, який чекатиме на Майкла, коли той вийде з ресторану, де мав зустрітися з Солоццо. Водієм був сам Тессіо, що погодився виконати цю роботу. Машина на вигляд буде старою лайбою, але матиме добрий мотор. На неї почеплять підроблений номер, її взагалі неможливо буде розпізнати. Машину спеціально приберігали для такого випадку, коли треба всього якнайнадійнішого.
Майкл провів цілий день з Клеменцою, пристрілював невеликий пістолет, який мали підкинути для нього. Це був пістолет двадцять другого калібру, заряджений кулями а м'якими кінчиками, що залишають ледь помітну цяточку при вході й виривають глибочезні ями на вильоті з людського тіла. Майкл перевірив, щоб пістолет бив прицільно на відстані п'яти кроків від цілі, а далі кулі могли летіти, куди їм заманеться. Курок туго піддавався, але Клеменца помудрував над ним з якимись інструментами — і він пішов легше. Пістолет стріляв дуже гучно, але вирішили так і залишити. Не хотіли, щоб хтось із присутніх з дурної хоробрості встряв у сутичку. Гучні постріли утримають сторонніх далі від Майкла. Під час тренування Клеменца напучував:
— Як тільки відстріляєшся, зразу кинь пістолет. Просто опусти руку й випусти його. Ніхто не помітить. Кожен вважатиме, що ти ще озброєний. Всі дивитимуться тобі в поличчя. Вийди швидко, але не біжи. Не дивись нікому в очі, але й не відводь погляду. Повір мені, ти перелякаєш усіх до одного. Ніхто не втрутиться. А коли вийдеш, на тебе вже чекатиме Тессіо з машиною. Сідай в машину, а решту залиш на нього. Не суши собі голови тим, що щось вийде не так. Ось побачиш, такі справи вдаються чудово. А тепер надінь капелюх, подивимось, як ти в ньому виглядаєш, — і він насадив сірого м'якого капелюха на голову Майклові. Той скривився, він зроду не носив капелюха. Клеменца заспокоїв його: — Капелюх знадобиться, важче буде розпізнати, про всяк випадок не завадить. До того ж, він дасть свідкам виправдання, коли ми вимусимо їх змінити свідчення. А про відбитки не турбуйся, Майку. Рукоятка і курок обгорнуті спеціальною стрічкою. Тільки не торкайся дула пістолета, не забудь.
— Сонні вже дізнався, куди мене завезе Солоццо? — запитав Майкл.
Клеменца стенув плечима:
— Ще ні. Солоццо дуже обережний. Але не бери дурного в голову. Посередник залишається у нас аж до твого щасливого повернення. Якби з тобою щось трапилося, то посередник заплатить своїм життям.
— А чого це йому кортить підставляти свій карк? — поцікавився Майкл.
— Йому добряче платять, — пояснив Клеменца. — Матиме собі ціле невелике багатство. Він важлива особа для «родин». Він знає, що Солоццо не допустить, щоб з ним щось сталося. Твоє життя для Солоццо варте менше, ніж життя посередника. От і все пояснення. Дуже просто. Так що твоє життя вбезпечено. Ти завариш пекло, а нам доведеться виборсуватись.
— А що, буде погано? — знову запитав Майкл.
— Ще й як погано, — підтвердив Клеменца. — Це означатиме початок загальної війни «родини» Татталья проти «родини» Корлеоне. Решта майже всі пристануть до Татталья. Цієї зими департаменту санітарії доведеться вивозити багато трупів. — Він знизав плечима. — Такі речі мусять траплятися десь так раз на десять років. Спускається погана кров. Якщо дозволимо затиснути себе на малому, то вони й взагалі на голову сядуть. Треба зразу їх осікти. Так само, як Гітлера слід було поставити на місце ще в Мюнхені, ні в якому разі не можна було спускати це йому з рук, вони накликали на себе ще більшу біду, коли закрили очі на те, що він зробив.
Майкл чув те ж саме від батька і раніше, власне, ще в 1939 році, коли війна ще й не розпочалася. «Коли б державним департаментом заправляли «родини», другої світової війни ніколи б не було», — посміхаючись, подумав Майкл.
Вони знову приїхали до будинку дона, де ще й досі розміщувався штаб Сонні. Майклові було цікаво, скільки ж тут Сонні зможе висидіти в безпеці, не потикаючись із свого завулка. Рано чи пізно йому все одно доведеться вилізти зі своєї схованки. Коли вони зайшли, Сонні дрімав на канапі. На кофейному столику перед ним стояли залишки пізнього обіду — недоїдки біфштекса, хліба й напівпорожня пляшка віскі.
Охайний батьків кабінет набував вигляду занедбаного мебльованого номера. Майкл розторсав брата й зауважив:
— Коли нарешті ти перестанеш жити як волоцюга й накажеш прибрати в кабінеті?
— А хто ти такий, щоб указувати, — інспектор бараків? — огризнувся, позіхаючи, Сонні. — Майку, ми й досі не знаємо, куди збираються завезти тебе ці виродки — Солоццо й Маккласкі. Якщо нам не пощастить довідатися, то яким чином, у бісового батька, ми зможемо передати тобі пістолет?
— А чи не зміг би я пронести його з собою? — спитав Майкл. — Може, вони не стануть обшукувати мене, а якщо й обшукають, то, може, не надибають на нього, якщо ми його хитро заховаємо. А якби й знайшли, то й що — ну, заберуть, та й годі, ніякої трагедії не станеться.
— Ні, — похитав головою Сонні. — Нам треба напевне і користатися єдиною змогою здихатись цього виродка Солоццо. Запам'ятай, як буде нагода, спершу стріляй у нього. Маккласкі повільніший і не такий спритний. Ти встигнеш розквитатися з ним. Чи казав тобі Клеменца, щоб ти неодмінно викинув пістолет?
— Мільйон разів.
Сонні встав з канапи і потягнувся.
— А як твоя щелепа, хлопче?
— Погано, — відповів Майкл. Вся ліва половина обличчя боліла, опріч тих місць, що здерев'яніли від скобок, які стягували щелепу докупи. Він узяв зі столу пляшку віскі й хлиснув прямо з шийки. Біль трохи полегшав.
— Не дуже захоплюйся, Майку. Тепер не час налигуватися, — зауважив Сонні.
— Бога ради, Сонні, годі тобі гратися в старшого брата. Я воював проти міцніших хлопців, ніж твій Солоццо, та за гірших умов, щоб ти знав. Де, у бісового батька, його гармати? І чи є в нього повітряне прикриття? Може, є важка артилерія? Мінні поля? Він просто хитрий сучий син, що найняв стовбичити біля нього велике цабе з поліції. Досить наважитись убити їх, і крапка. Найважче зважитися. А вони не можуть знати, звідки чекати на небезпеку.
Вы читаете Хрещений Батько
