Казки матінки моєї Гуски

— Ах, добродію, моя мати вигнала мене з дому! — відповіла красуня.
Принц побачив, що при цих словах з її уст випали чотири чи п'ять перлин і стільки ж діамантів, страшенно здивувався і попрохав розповісти, звідки в неї такий дар. І вона все йому розповіла.
Юнак одразу ж закохався в красуню, яка володіла таким незвичайним даром, привіз її у палац до свого батька, і того ж вечора одружився.
А її сестру так усі зненавиділи, що навіть власна мати мусила вигнати її з дому, і грубіянка, не знайшовши ні в кого притулку, загинула в лісі.
 
 
ПОПЕЛЮШКА, АБО КРИШТАЛЕВИЙ ЧЕРЕВИЧОК
 
Один багатий удівець одружився вдруге з удовою, такою чванливою та гордовитою, якої, відколи світ світом, ніхто й не бачив.
Вона мала двох дочок, теж чванливих і гордовитих. А в чоловіка була своя дочка, надзвичайно добра та ніжна — вся в матір, найкращу жінку в світі.
Не встигли відсвяткувати весілля, як мачуха вже показала свою лиху вдачу. Вона зненавиділа пасербицю за її красу, бо поряд з нею її власні дочки здавалися ще огиднішими.
Отож мачуха й загадувала дівчині робити найбруднішу роботу в домі — мити посуд, прати одежу, прибирати кімнати.
Спала дівчина аж під самим дахом, на горищі, на благенькому солом'яникові, тим часом як сестри її жили в розкішних покоях з м'якими постелями та дзеркалами, що в них бачили себе з голови до ніг.
Бідна дівчина покірно терпіла всі кривди й не наважувалась жалітися батькові — той однаково вилаяв би її, бо в усьому корився своїй лихій дружині.
Упоравшись з роботою, дівчина йшла в куток і сідала просто на попіл, натрушений біля каміна. Тому всі в домі звали її Чорногузкою. А менша сестра, не така лиха, як старша, прозвала її Попелюшкою.
Та навіть в лахмітті і в попелі Попелюшка була куди гарніша за своїх сестер, хоч ті й ходили в пишних шатах.
Якось син короля, молодий і гожий принц, улаштував бал і запросив на нього всіх знатних людей королівства. Наші дві панночки теж дістали запрошення, бо їх мали за поважних осіб у тій країні.
Почалися клопоти й турботи — треба ж було приготувати сукні й оздоби і вибрати зачіски, які їм були б найбільше до лиця.
А Попелюшці додалося роботи — прати й прасувати білизну для сестер, крохмалити їм комірці та манжети.
Сестри тільки про те й говорили, як би краще вбратися, і без упину крутилися перед дзеркалами, вибираючи й приміряючи свої сукні.
— Я,— сказала старша,— вберуся в сукню з червоного оксамиту й почеплю оздоби, які мені привезли з Англії.
— А я,— мовила менша,— вберуся в буденну сукню, та зате надіну накидку, гаптовану золотими квітами, й діамантове намисто — такого ні в кого немає!
Вони замовили наймодніші капелюшки, накупили найдорожчих парфумів і пудри.
Вдягнувшися, покликали Попелюшку подивитися — адже вони знали, що в неї хороший смак.
Дівчина дала сестрам мудрі поради і навіть запропонувала зачесати їх. Ті залюбки погодились.
Коли вона їх зачісувала, сестри спитали:
— А ти, Попелюшко, хочеш поїхати на бал?
— Ой сестриці, не смійтеся з мене! Чи ж мені личить там бути?
— А й справді, всі сміялися б, якби побачили на балі Чорногузку!
Якась інша дівчина за такі слова, певно, зіпсувала б злим сестрам зачіски. Але Попелюшка була добра та незлостива і зачесала їх так гарно, що кращого годі було й бажати.
Сестри два дні майже нічого не їли, крутилися перед дзеркалами і весь час роздивлялися — чи не схудли, бува, і чи не треба ще тугіше зашнурувати їх,— адже вони хотіли бути тонесенькими та стрункими.
Аж ось щаслива мить настала. Сестри з матір'ю сіли в карету й поїхали на бал.
Попелюшка довго стояла під брамою й сумно дивилася їм услід.
Коли ж карета зникла з очей, дівчина сіла на ганку й гірко заплакала.
Раптом з'явилася її хрещена мати — чарівниця. Побачивши, що дівчина вмивається сльозами, вона спитала:
— Що сталося?
— Я хотіла б... хотіла б...— сказала Попелюшка й заплакала так гірко, що не могла більше вимовити й слова.
— Ти хотіла б поїхати на бал, авжеж? — спитала чарівниця.
— Авжеж! — відповіла Попелюшка, схлипуючи.
— Дуже, дуже хотіла б.
— Не плач, усе буде добре,— мовила чарівниця.— Якщо ти будеш слухняною дівчинкою, я зроблю так, що ти поїдеш туди.
Вона вийшла з Попелюшкою на подвір'я і наказала:
— Піди на город і принеси мені найкращий гарбуз!
Попелюшка побігла на город, знайшла найкращий гарбуз, зірвала його і принесла хрещеній матері, й гадки не маючи, як цей гарбуз допоможе їй поїхати на бал.
Чарівниця розрізала гарбуз, вибрала насіння, вдарила по ньому своєю чарівною паличкою — і в ту ж мить гарбуз перетворився на розкішну визолочену карету.
Потім вона заглянула в мишачу пастку й побачила в ній шестеро мишей.
Вона звеліла Попелюшці відчинити пастку.
Миші одна по одній вибігали з неї, чарівниця доторкалася до кожної своєю чарівною паличкою, і кожна миша оберталася на чудового коня.
Отак з'явилося шестеро гарних коней, мишачо-сірих у яблуках.
Тепер черга була за кучером.
— Піду гляну на щурячу пастку,— сказала Попелюшка,— може туди впіймався щур? От і був би нам кучер.
— Чудово,— мовила хрещена мати,— піди глянь.
Попелюшка принесла щурячу пастку — там сиділо три великі щури.
Чарівниця вибрала найбільшого, старого, з довгими сивими вусами й доторкнулась до нього своєю чарівною паличкою. Мить — і товстелезний кучер-вусань уже стояв перед ними.
Потім хрещена мати сказала Попелюшці:
— Піди-но в садок — там біля криниці ти знайдеш шість ящірок, принеси їх мені.
Попелюшка принесла ящірок, і чарівниця обернула їх на шістьох лакеїв у строкатих лівреях; вони стрибнули на приступку позад карети, та так спритно, ніби за своє життя нічого іншого й не робили. Тоді чарівниця сказала:
— Ну ось, Попелюшко, тепер ти маєш у чому їхати на бал. Ти рада?
— Авжеж! Тільки як же я поїду туди в цьому лахмітті? — зітхнула дівчина.
Чарівниця доторкнулася до Попелюшки своєю паличкою, і враз її дранка перетворилася на розкішну сукню, гаптовану золотом, сріблом і самоцвітами.
Ще дала чарівниця дівчині пару кришталевих черевичків, таких гарненьких та ловких, що кращих не було ні в кого у світі.
Рада та весела, сіла Попелюшка в карету.
На прощання хрещена мати наказала їй над усе пам'ятати, що вона може бути на балі тільки до півночі, бо опівночі всі чари зникають: карета знову стане гарбузом, коні — мишами, лакеї — ящірками, кучер — щуром, а її розкішна сукня — благенькою дранкою.
Попелюшка пообіцяла, що так і зробить.
Вона поїхала до королівського палацу, не тямлячи себе від щастя.
Принц, якому доповіли, що приїхала якась незнайома принцеса, вийшов її зустріти. Він подав їй руку і