зарила носом на всипаному гравієм паркувальному майданчику мотелю «Червоний млин». Але жодного разу ніхто не зґвалтував. Всі вони, ці білі паскудники, поверталися додому з синіми яйцями, всі до одного. А мовою книги рекордів Детти Волкер це означало, що вона чемпіон, непереможна королева. Чия королева? Та їхня. Королева всіх цих стрижених, прилизаних, застебнутих на всі Ґудзики, ввічливих білих мерзотників.
Була королевою. До сьогодні.
Витримати натиск демона, що жив у велемовному кільці, їй було не по зубах. Жодних дверних ручок, жодної машини, з якої можна було б втекти, жодного будинку, за який забігти, немає щік, щоб по них гамселити, немає лиця, в яке можна вп'ястися кігтями, нема яєць, щоб по них заїхати, коли білий вилупок не доганяє.
Демон опинився просто на ній… а потім блискавично — в ній.
Вона відчула, як ця істота — він — тисне на неї, щоб повалити на спину, хоч і не бачила, який він із себе. Вона не бачила його рук, але вони на очах порвали їй сукню в кількох місцях. А потім був різкий біль. Її наче розірвали між ніг, і від болю й несподіванки Детта закричала. Едді озирнувся, звужуючи очі.
— Все нормально! — крикнула вона. — Давай, Едді, про мене забудь! Усе гаразд.
Але вона обманювала. Вперше, відколи Детта стала на шлях сексуальної війни (а сталося це в тринадцять років), їй загрожувала поразка. У тіло ввійшов неймовірний набряклий холод, наче її трахали крижаною бурулькою.
Немов у тумані, вона побачила, що Едді відвертається і знову малює на землі, а вираз тривоги закоханого змінюється жахливою холодною зосередженістю, яку вона часом спостерігала на його обличчі. Але менше з тим, правда? Вона ж сама наказала йому не відвертатися, забути про неї, робити те, що треба, і привести хлопчика в цей світ. То був її внесок у видобування Джейка, і вона не мала права ненавидіти когось із цих чоловіків — бігме, вони ж не викручували їй руки чи щось інше, щоб примусити це робити. Але холод усередині заморожував її дедалі більше, і вона ненавиділа їх обох. Цієї миті, коли б її воля, то вона повідривала б цим білим падлюкам яйця.
Аж раптом Роланд обійняв її ззаду за плечі своїми сильними руками. І хоча він не вимовив ні слова, вона почула: «Не пручайся. Так ти не здобудеш перемогу — це призведе до загибелі. Секс — його зброя, Сюзанно, але водночас і слабкість».
Так. В цьому завжди була їхня слабкість. Різниця тільки в тому, що цього разу їй доведеться дати трохи більше, ніж раніше, Та, може, так і треба. Можливо, врешті–решт цей невидимий білий демон заплатить їй за все.
Вона змусила себе розслабити стегна. І щойно це сталося, вони негайно розійшлися, залишаючи по собі довгі сліди на землі. Вона закинула голову назад, підставляючи лице зливі, й відчула, що обличчя демона нависає над нею, а жадібні очі поглинають кожну її криву гримасу.
Неначе заміряючись дати ляпаса, жінка відвела руку назад… і несподівано обійняла демона–мучителя за шию. Відчуття було таке, наче вона зачерпнула долонею густого диму. І ґвалтівник смикнувся назад, заскочений зненацька її ласкою. Вхопившись за невидиму шию, вона піднялася і зручніше вмостилася під ним, водночас ширше розставляючи ноги. Жалюгідні залишки сукні тріснули по швах. До чого ж він великий!
— Ну ж бо, — видихнула вона. — Ти мене не зґвалтуєш. Ні. Хочеш трахнути мене? Не вийде. Це я тебе трахну. Я тебе так виїбу, що ти ніколи цього не забудеш! До смерті затрахаю!
Вона відчула, як тремтить всередині неї набрякла субстанція, відчула, що демон, хай навіть на мить, спробував втекти.
— Е ні, сонце, — прохрипіла вона, стискаючи стегна. — Забава тільки починається. — Вона піднялася й притислася до невидимого тіла. Потім простягнула вільну руку, склала пальці обох рук у замок і вигнулася назад, силкуючись втриматись руками за видиму порожнечу. Губи розійшлися в акулячій усмішці, мокре від поту волосся лізло в очі. Детта нетерпляче змахнула прядки з лоба.
«Відпусти мене!» — закричав голос демона в неї в голові. Але водночас вона відчувала, що господар голосу мимохіть відповідає на її рухи.
— Ні, котику. Ти сам цього хотів… тепер маєш. — Вона рвучко піднялася, не зменшуючи темпу, щосили зосереджуючись на крижаному холоді всередині. — Я розтоплю твою бурульку, солоденький. Що ж ти без неї робитимеш? — Її губи піднімалися й опускалися, піднімалися й опускалися. Вона безжально стисла стегна, заплющила очі, вп'ялася руками глибше в невидиму шию і подумки благала, щоб Едді не барився.
Чи довго їй вдасться протриматися, вона не знала.
Джейк збагнув, що все просто: десь у цьому вогкому, як льох, страшному будинку є замкнені двері. Потрібні йому двері. Все, що від нього вимагається, — знайти їх. Але це було важко, бо він відчував, як згромаджується в будинку енергія чиєїсь присутності. Нерівне бурмотіння багатьох голосів помалу зливалося в один звук — тихий хрипкий шепіт.
Він наближався.
Двері праворуч стояли прочинені. Поряд із ними до стіни був прикріплений вицвілий дагеротип. Картинка зображала повішеного, що, як гнилий фрукт, гойдався на мертвому дереві. За дверима була кімната, яка колись слугувала кухнею. Плиту забрали, але в дальньому кутку на витертому бугристому лінолеумі досі стояв старезний льодовник з круглим барабаном для льоду вгорі. Його дверцята зяяли порожнечею. Звідти колись цівкою витікала чорна смердюча рідина, від чого на підлозі утворилася калюжа. Тепер і рідина, і калюжа присохли намертво. Кухонні шафки стояли відчинені. В одній з них Джейк угледів, напевно, найстарішу в світі бляшанку консервованих морепродуктів. З іншої стирчала голова дохлого щура. Його очі були білі й наче рухалися. Придивившись краще, Джейк зрозумів, що то просто черви ворушаться в очницях.
Раптом щось хляпнуло йому на голову. З переляку Джейк скрикнув, простягнув руку і вхопив щось м'яке й волохате, на дотик наче гумовий м'ячик. Знявши його з себе, він побачив, що це гидотний жирний павук, кольору свіжого синця. Павучі очі споглядали його тупо і недоброзичливо. Джейк щосили швиргонув його об стіну. Від удару павук луснув і стік по стіні, слабо дриґаючи щупальцями.
Ще один упав на шию і вкусив просто під лінією, де починалося волосся. Джейк побіг назад у передпокій, перечепився через повалені поруччя, бухнувся на підлогу і відчув, що павук розчавлений. Його нутрощі, мокрі, тремтливі й слизькі, теплим яєчним жовтком попливли йому між лопаток. Тепер він бачив, як у кухонному проході з'являються інші павуки. Деякі спускалися зі стелі на практично невидимих нитках, наче огидні волохаті балансири, інші просто гепалися з хляпанням на підлогу і радо дріботіли привітатися з Джейком.
Не перестаючи кричати, Джейк схопився на ноги. У його свідомості наче почала рватися стара пошарпана мотузка. Здавалося, ще трохи — і він втратить глузд. Ця думка остаточно позбавила Джейка хоробрості. Він більше не міг це витримувати, хай там якою не була б винагорода. Він побіг, прагнучи втекти, якщо шлях до втечі ще відкритий, і зрозумів, що вже запізно, що він повернув не в той бік і тепер біжить у глиб Маєтку замість тікати до вхідних дверей.
Кімната, в яку він пірнув, була завеликою для вітальні. Здавалося, це зала для учт і танців. Зі шпалер за Джейком підглядали з–під гостроверхих зелених капелюхів ельфи з дивними хитрими пичками. Запліснявілу канапу хтось відсунув до стіни. Посеред зали, на покривленому паркеті, лежала розбита люстра. Серед розсипаних запилених підвісок вперемішку зі скляними «краплями» зміївся іржавий ланцюг. Джейк обережно обійшов його і злякано озирнувся через плече. Жодних павуків. Якби не огидна рідина, яку він досі відчував на спині, то можна було б подумати, що потвори йому приверзлися.
Джейк знову повернув уперед і застиг на місці, мало не послизнувшись. За скляними дверима, що стояли напіврозчинені, простягався ще один коридор. А в кінці цього коридору виднілися інші двері — замкнені, з золотою ручкою. На них був напис (а може, гравіювання). Одне слово:
Під ручкою блищала срібна пластина філігранної роботи з замковою щілиною.
«Я їх знайшов! — зрадів Джейк. — Нарешті я їх знайшов! Це вони! Я знайшов двері!»
У нього за спиною пролунав низький сердитий стогін, наче будинок збирався сам себе розірвати на шматки. Джейк перелякано глянув на протилежний бік зали. Диван проїхав уперед від стіни, бо вона почала видаватися вперед. Старі шпалери затріпотіли, ельфи на них затремтіли й затанцювали. Подекуди шпалери
