журнал записувались
усі більш-менш значні і навіть незначні події з життя Роланда та Мімішки.
Нарешті наставала пора вечеряти, після чого час проводили по-різному. Коли у
пані Міноги була звана вечеря, то Незнайко приводив Мімі й Роланда в кімнати,
щоб гості могли помилуватися собаками. Коли Мінога їхала в театр, то неодмінно
брала з собою і Мімішку, бо в той час була мода тягати по театрах своїх
кімнатних цуциків. Усіх, хто з'являвся в театр або на концерт без собаки,
вважали нещасними злиднями і сміялися з них. У такі вечори Незнайко опікувався
тільки Роландом, і вони вдвох ішли в спортивний собачий зал або в плавальний
басейн, де дивилися якесь собаче змагання, або вирушали в дрянингський «Тупичок»
і провідували хворого Козлика.
Треба сказати, що Незнайко ніколи не забував про свого хворого друга. Не минало
й дня, щоб він не заскочив до нього хоча б на хвилинку. Як завжди, це вдавалося
зробити в час післяобідньої прогулянки. Щоразу, обідаючи з собаками, Незнайко не
з'їдав свою порцію до кінця, а ховав у кишеню то пиріжок, то котлетку, то
окрайчик хліба і ніс усе це голодному Козликові.
Першого ж дня він звернувся до пані Міноги з проханням заплатити йому хоча б за
тиждень наперед, бо йому треба помогти хворому приятелеві, який перебував у
дрянингській нічліжці. Пані Мінога сказала, що тепер він живе в багатому домі, у
товаристві пристойних собак, і йому не личить водити компанію із злидарем
Козликом, який навіть свого житла не має, а спить у чужій нічліжці.
— Ні про яких таких Козликів я не хочу й чути! — сказала вона. — Якщо ж ви при
мені або при Мімішці з Роландом вимовите якесь непристойне слово на взірець
«нічліжки», я вас звільню. Що ж до платні, то ви одержуватимете її раз на
тиждень, тільки не наперед, а як мине тиждень.
Справді, як тільки минув тиждень, хазяйка заплатила Незнайкові п'ять фертингів.
Для нього це була велика радість. Другого дня, під час післяобідньої прогулянки
з собаками, він зайшов у лікарню і запросив до Козлика лікаря.
Лікар уважно оглянув хворого й сказав, що його найкраще було б покласти в
лікарню, бо хвороба дуже запущена. Довідавшись, що за лікування в лікарні
доведеться заплатити двадцять фертингів Незнайко страшенно засмутився і сказав,
що він одержує всього лиш п'ять фертингів на тиждень і йому потрібен буде цілий
місяць, щоб зібрати таку суму.
Коли протягти ще місяць, то хворому вже не допоможе ніяка медицина, — мовив
лікар. — Щоб врятувати його, потрібне негайне лікування.
Він дістав олівець і клаптик паперу й почав робити якісь розрахунки.
— Ось, — сказав нарешті він. — Я приходитиму двічі на тиждень і робитиму хворому
уколи. За кожний візит будете платити мені по півтора фертинга. Решта грошей
піде на ліки. Думаю, тижнів за три ми зможемо поставити хворого на ноги.
Він одразу ж виписав багато рецептів. Тут були різні медикаменти як для прийому
всередину, так і зовнішні: вітаміни різних сортів, антибіотики, синтоміцинова
емульсія для прикладання до розпухлої шиї, а також стрептоцид, пірамідон і
новокаїн.
Лікування справді пройшло успішно, і за два тижні лікар дозволив Козликові
вставати, а ще за тиждень сказав, що тепер йому приходити нема потреби, бо
хворий зовсім видужав; йому конче треба тільки добре харчуватися, щоб відновити
сили.
Це був радісний день як для самого Козлика, так і для Незнайка. Вони сиділи на
полиці в дрянингському «Тупичку» і мріяли.
Тепер нам не треба буде витрачати гроші па оплату лікаря і ліків, — казав
Незнайко. — Ти будеш краще харчуватися, а коли сили твої відновляться, теж
знайдеш якусь хорошу постійну роботу.
— О, це було б чудово! — щасливо усміхаючись, мовив Козлик.
На підлозі біля них лежали Роланд з Мімішкою і, здавалося, прислухались до
їхньої розмови. Насправді ж вони ні до чого не прислухались, а підстерігали
пацюка, який ховався від них під полицею. Роланд з природи був чудовим ловцем
пацюків, тому він з величезним задоволенням ходив з Незнайком у дрянингську
нічліжку, де саме повітря, здавалося, було просякнуте пацючим смородом.
Опинившись з Незнайком у нічліжці і спіймавши пацюка, Роланд звичайно не
загризав його, а, лише придушивши трохи, віддавав погратися Мімішці. Мімішка
вищала й бігала, тримаючи пацюка в зубах, потім на хвилиночку відпускала його і
вдавала, ніби дивиться вбік, а коли пацюк намагався втекти, знову ловила його.
Все це страшенно розважало мешканців нічліжки, які тепер щодня з нетерпінням
чекали, коли прийде Незнайко із своїми собаками.
Радість Незнайка й Козлика була недовгою. Пані Мінога вже давно звернула увагу
на те, що від її улюбленої Мімішки почало чомусь тхнути пацюками. Запідозривши
недобре, вона подзвонила по телефону в контору розшуку й дала завдання
простежити, де буває Незнайко, гуляючи з собаками. Власник контори доручив що
справу досвідченому сищику панові Біглю, який невідступно слідкував за Незнайком
три дні, після чого подав докладний звіт про його дії. Вивчивши звіт, власник
контори розшуку повідомив Міногу про точну адресу дрянингського готелю і час,
коли Незнайко буває там із довіреними йому собаками.
Діставши цю звістку, пані Мінога мало не зомліла. Дізнавшись від покоївки, що
Незнайко недавно пішов на прогулянку, вона негайно викликала з розшукної контори
сищика Бігля і звеліла йому відвезти її разом з покоївкою туди, де він бачив
Незнайка з її улюбленцями.
І ось саме в ту мить, коли Незнайко й Козлик мріяли, а Мімішка гралася з
пацюком, якого щойно спіймав для неї Роланд, двері відчинились, і в нічліжці
з'явилась пані Мінога в супроводі покоївки й сищика Бігля. Побачивши Роланда,
який розлігся на брудній підлозі біля ніг Незнайка, і свою улюблену Мімішку з
огидним пацюком у зубах, пані Мінога заверещала і, закотивши очі, впала на
підлогу. Сищик перелякався і, взявши Міногу за талію, почав щосили трясти її, а
покоївка тим часом бризкала їй на обличчя одеколоном. Нарешті пані Мінога
опритомніла і, побачивши, що Мімішка все ще бавиться пацюком, закричала:
— Ах, заберіть же від неї цього мерзотного, цього гидкого пацюка! Дайте мені
сюди! Дайте зараз же!
Сищик Бігль миттю підскочив до Мімішки і, відібравши у неї напівдохлого пацюка,
шанобливо подав хазяйці.
— Що це? Ідіть геть! — завищала Мінога, відпихаючи від себе пацюка і тіпаючись
усім тілом. — Навіщо ви тицяєте мені цю огидну, мерзотну тварюку? Ідіть геть,
кажуть вам!
— Ви ж самі сказали «дайте»! Я думав, вам хочеться пацюка, — розгублено
промимрив Бігль.
— Нащо мені пацюк? Я сказала, дайте Мімішку, дурна ви тварина!
Сищик шпурнув пацюка на підлогу і, впіймавши Мімішку, подав хазяйці.
— Ах ти бідна моя лапочка! Мімочка моя! Моя красунечка! — заголосила господипя,
притискаючи Мімішку до грудей і цілуючи її прямо в ніс. — Хто дав тобі цього
огидного пацюка? Це він? — закричала вона, показуючи на Незнайка. — Це він
привів тебе в це жахливе звіряче лігво? Роланде! Ти чого лежиш на брудній
підлозі? Хіба ти не бачиш, скільки там бруду, паскудна ти тварино! Марш зараз же
до мене!
Покоївка схопила Роланда за нашийник і потягла до хазяйки.
— Ходімо зараз же звідси! — кричала Мінога. — Тут бруд! Тут мікроби! Собаки
захворіти можуть! А ви, мерзенна тварино, ви звільнені! — закричала вона,
звернувшись до Незнайка. — Не смійте з'являтися до мене! Я не потерплю, щоб ви
водили собак по різних розбійницьких кублах! Я вас до суду віддам, недолюдок,
мерзотна ви істота!
Вона галасувала доти, доки зникла за дверима із своїми собаками. Незнайко не міг
навіть слова сказати на свій захист. Та й що він міг сказати?
_Розділ_двадцять_сьомий_
ПІД МОСТОМ
Козлик був страшенно приголомшений тим, що скоїлося.
— Це все через мене! — казав він. — Якби я не захворів, нічого не сталося б.
— Не біда! — втішав кого Незнайко. — Я особисто зовсім не шкодую, що не
зустрінуся більше з цією противною Міногою. А роботу якусь ми знайдемо. Не
переживай!
Козлик потроху заспокоївся, а надвечір по нічліжці поширилася чутка, що завтра
має приїхати
