Відсутність огорож сприяла влаштуванню у дворах тенісних кортів, бігових
доріжок, плавальних басейнів, футбольних, волейбольних, баскетбольних,
крокетних, городошних та різних інших майданчиків. Коротульки могли вільно
переходити із свого двору в інші й грати з сусідами в різні ігри, що дуже
сприяло зміцненню здоров'я і розвитку м'язів.
Найбільше нашим мандрівникам сподобалось те, що майже в кожному будинку був
театр або кіно. Особливо багато було лялькових театрів. Майже на кожному кроці
рябіли написи: «Великий ляльковий театр», «Малий ляльковий театр»,
«Театр маріонеток», «Лялькова комедія», «Веселий петрушка» та інші. Для того,
щоб глядачам не було влітку душно, в театрах було влаштовано двобічні сцени, з
двома завісами. Одним боком сцена виходила в зал для глядачів, а другим боком —
на вулицю. Таким чином, виставу можна було дивитися взимку з залу, а влітку —
просто з вулиці або з двору. Досить було тільки повернути в другий бік
декорації, винести з залу стільці й поставити на свіжому повітрі.
Незнайко з захопленням дивився на все, що творилося довкола, й тому весь час
натикався на когось із перехожих. Це його дуже сердило. Звичайний перехожий,
зіштовхнувшись з Незнайком, казав «пробачте», а Незнайко, замість того, щоб
чемно відповісти «будь ласка», сердито бурчав:
— Та ну вас к бісу!
— Це негарно, — сказала йому Кнопочка. — Коли перед тобою вибачаються, ти
повинен сказати «будь ласка».
— Іще чого захотіла! — відповів Незнайко. — Якщо кожному казати «будь ласка», то
діждешся, що хтось і на голову сяде!
Тим часом вони підійшли до високого будинку з балконами, які були з'єднані між
собою мотузяними драбинами. Такі самі драбини були протягнуті до балконів з
вікон горішніх і нижніх поверхів. Ті драбини та ще мотузки, які тягнулись у всіх
напрямках, надавали будинкові вигляду оснащеного, готового до плавання корабля.
В будинку цьому жили пожежники, котрі весь час тренувалися, лазячи по мотузках
та драбинах.
Незнайко задивився на цей дивовижний будинок, а через те, що будинок був
великий, то Незнайкові довелося задирати голову дуже високо. Від того капелюх
злетів з його голови. Незнайко нагнувся, щоб підняти капелюх, але тут раптом
трапилася непередбачена пригода. Саме в цей час по вулиці йшов малюк на ім'я
Листочок, і читав на ходу книжку, яка звалася «Кумедні пригоди чудового гусеняти
Яшка». Цей Листочок був з тих книгопоглинателів, котрі можуть читати книги за
будь-яких умов: і вдома, і на вулиці, і за сніданком, і за обідом, при світлі, і
в темряві, і сидячи, і лежачи, і стоячи, і навіть на ходу.
Захопившись книгою й не помітивши, що Незнайко нагнувся за капелюхом, Листочок
наштовхнувся на нього й упав. Падаючи, він повалив Незнайка й боляче вдарив його
по голові ногою.
— Ну от, уже починають сідати на голову! — закричав Незнайко. — Ах ти осел!
— Хто осел? Я осел? — запитав, підводячись Листочок.
— А хто ж? Може, гадаєш, я? — кричав далі Незнайко.
— Не можу з вами погодитися, — ввічливо сказав Листочок. — Осел — це тварина на
чотирьох ніжках, з довгими вухами…
— От ви і є ця сама тварина на чотирьох ніжках!
— Ні, це ви, мабуть, тварина на чотирьох ніжках!
— Я тварина на чотирьох ніжках? — спалахнув Незнайко. — Я вам докажу, хто з нас
на чотирьох ніжках!
— Ану, докажіть, докажіть!
— І докажу!
— Брешете! Нічого не докажете!
— Ах, брешу! Виходить, я брешу? — кричав Незнайко, задихаючись від люті. Він тут
же махнув чарівною паличкою і сказав: — Хочу, щоб оцей коротулька перетворився
на осла!
— Мало чого… — почав Листочок.
Він хотів сказати: «Мало чого ви хочете», але саме на цьому слові перетворився
на осла й, махнувши хвостом, пішов геть, постукуючи по тротуару копитами.
Книжка, яку він упустив, так і лишилася лежати серед тротуару. Перехожих у цей
час поблизу не було, й ніхто не бачив цієї незвичайної пригоди. Кнопочка й
Пістрявенький не помітили, що Незнайко заґавився перед будинком з мотузяними
драбинами, й пішли вперед. Коли Незнайко наздогнав їх, вони стояли перед високим
будинком з великим написом поперек стіни: «Готель «Мальвазія».
— Отут ми й зупинимось, — сказала Кнопочка. — Мандрівники завжди в готелях
зупиняються.
Троє наших друзів попрямували до під'їзду готелю.
Розділ одинадцятий
Коли закінчився день
Опинившись біля входу в готель, наші мандрівники квапливо відскочили, тому що
двері навстіж розчинилися, ніби хтось штовхнув їх ізсередини. Побачивши, що з
будинку ніхто не виходить, Незнайко та його супутники ввійшли в приміщення, і
двері за ними одразу ж зачинилися. Мандрівники злякано озирнулись довкола.
Праворуч вели широкі сходи, ліворуч стояв стіл і декілька крісел. Прямо перед
ними в стіні були чорні двері. Несподівано на тих чорних дверях спалахнув білий
телевізійний екран. На ньому з'явилося зображення малючки. Вона була кругловида,
рум'янощока й світлокоса. Її зачіску прикрашали два великих чорних банти. На
вухах у неї були радіонавушники. На столі стояв мікрофон. Малючка привітно
усміхнулась і сказала:
— Прошу вас підійти ближче.
Незнайко та його друзі несміливо підступили.
— Ви хочете зупинитись у готелі? — запитала малючка й, не діждавшись відповіді
від розгублених мандрівників, заговорила далі: — Вільні кімнати є на п'ятому
поверсі. Прошу вас увійти в ці двері й піднятися ліфтом.
Усміхнувшися ще раз, малючка зникла з екрана. Чорні двері, на яких містився
екран, відчинилися. Незнайко, Кнопочка й Пістрявенький увійшли туди й опинились
у кабіні ліфта. Двері тут же зачинились, і кабіна стала підніматися вгору. На
п'ятому поверсі вона зупинилась, і двері відчинилися знову. Подорожні вийшли в
коридор, й одразу на стіні перед ними спалахнув екран, на якому з'явилось
усміхнене обличчя тієї самої малючки.
— Ваш номер дев'яносто шостий, у кінці коридору праворуч, — сказала вона. — Але
спочатку прошу кожного записати своє ім'я у зошиті, який лежить перед вами.
Незнайко розкрив зошит, прочитав записані в ньому на останній сторінці імена,
тоді взяв ручку й написав з найсерйознішим виглядом: «Автомобільний мандрівник
Незнай Незнайович Незнаєнко». Побачивши цей підпис, Пістрявенький навіть пирхнув
від задоволення, потім на хвилину замислився, почухав кінчик носа і, взявши із
стола ручку, старанно вивів у зошиті: «Іноземець Бруднуале Пістряніні». І лише
Кнопочка без будь-яких викрутасів записала своє коротеньке ім'я у зошиті.
Покінчивши з цією справою, наші друзі попрямували по коридору повз безліч
дверей. Побачивши двері, на яких було написано «№ 96» Кнопочка сказала:
— Номер дев'яносто шість. Нам сюди.
Незнайко відчинив двері, і всі опинились у просторому передпокої. На протилежній
стіні знову спалахнув екран, і на ньому з'явилась та сама усміхнена малючка.
— От ви і вдома, — сказала вона. — Хочете відпочити з дороги? Ліворуч од вас
двері в кімнати. Заходьте і влаштовуйтеся без церемоній. Свої капелюхи можете
повісити тут у передпокої на вішалці або в шафі, що стоїть перед вами. Це
удосконалена шафа-пилосос. Вона чистить одяг й автоматично висмоктує з нього
пилюку. Праворуч двері до ванної кімнати. Може, хто-небудь із вас хоче прийняти
душ або ванну чи хоча б просто вмитися? — запитала вона, з посмішкою глянувши на
Пістрявенького.
— Ми вашу пропозицію обміркуємо, — відповів Пістрявенький.
