вподоби, бо декотрі мої матроси люди брутальні й мають з вами давні порахунки, тоді можете лишитися тут, на острові. Харчами ми поділимося з вами нарівно. І знову ж таки присягаюся вам, що перше судно, яке ми зустрінемо, я заверну до вас. Тепер ви бачите, що я кажу до діла. На кращі умови вам годі й сподіватись. Гадаю, - сказав він голосніше, - що всі люди в цьому домі чують мої слова, бо що я кажу одному, те кажу всім.
Капітан Смоллет підвівся й струсив попіл з люльки на долоню лівої руки.
- Це все? - спитав він.
- Все до останнього слова, побий мене грім! - відповів Джон. - Якщо ви відхилите ці умови, то замість мене заговорять наші рушниці.
- Чудово, - сказав капітан. - А тепер вислухайте мене. Якщо ви прийдете сюди поодинці і без зброї, я закую вас усіх у кайдани й одвезу до Англії, щоб вас судили справедливим судом. А якщо ви не прийдете, то запам'ятайте, що мене звуть Александер Смоллет, що я стою під британським прапором і що я спроваджу вас усіх на той світ до нечистого. Ніяких скарбів ви не знайдете. Втекти на кораблі ви не зможете: серед вас нема нікого, хто міг би його вести. Боротися з нами вам теж не по силі: адже Грей сам-один подолав п'ятьох із вас. Ви добре сидите на мілині, пане Сілвере, і вам з неї не знятись. Це я вам кажу і це останнє добре слово, яке ви чуєте від мене, бо, клянуся небом, я всаджу вам кулю межи плечі, коли зустріну ще раз. Забирайтеся звідси, чоловіче. Та швидше!
Обличчя Сілверове побагровіло, в очах його спалахнула лють. Він теж струсив попіл зі своєї люльки.
- Дайте руку, щоб я зміг підвестися! - скрикнув він.
- Тільки не я, - відповів капітан. [95]
- Хто ж поможе мені підвестись? - проревів Сілвер. Ніхто з наших не зрушився з місця. Страшенно лаючись,
він доповз по піску до ґанку і, спершись на нього, знову став на свою милицю. Тоді сплюнув у струмок і вигукнув:
- Отак! Отак я плюю й на вас! Не мине й години, як я розтовчу цей старий блокгауз, мов пляшку з ромом! Смійтеся, смійтеся! Не мине й години, як ви засмієтесь на кутні, присяйбі! А хто лишиться живим, той позаздрить і мертвим.
Кленучи усіх останніми словами, Сілвер пошкутильгав схилом униз до частоколу; кілька разів пробував він перелізти через нього, та все зривався, аж поки врешті йому допоміг чоловік з білим прапором, і за хвильку по тому вони зникли серед дерев.
Розділ XXI
АТАКА
Тільки-но Сілвер зник, капітан, який увесь час не зводив з нього очей, обернувся до будинку й завважив, що на своєму посту стоїть лише Ґрей. Тоді ми вперше побачили капітана таким розгніваним.
- На місця! - гримнув він. І коли ми шугнули на свої пости, промовив: - Ґрею, я запишу твоє ім'я до корабельного журналу. Ти виконував свій обов'язок, як справжній моряк. Містере Трелоні, я дивуюсь вам, сер. Докторе, таж ви носили військовий мундир! Якщо так ви служили й біля Фонтенуа, сер, то краще б ви сиділи вдома.
Лікарева вахта стала до стрільниць, а решта заходилася набивати запасні мушкети. Всі ми почервоніли, бо ж були таки винуваті.
Деякий час капітан спостерігав усе це мовчки, а тоді знову заговорив:
- Я, друзі, як то кажуть, випалив по Сілверові з усіх гармат. Навмисне допік його до живого. Він погрожував, що не мине й години, як нас атакують. Ви знаєте, що числом їх більше, зате ми сидимо в укріпленні, а хвилину тому я міг би навіть сказати, що в нас перевага і в дисципліні. Я не маю найменшого сумніву, що ми можемо перемогти їх, якщо ви цього захочете.
Потім він обійшов усіх нас і визнав, що тепер усе гаразд.
У двох коротких стінах блокгаузу - північній і західній -було тільки по дві стрільниці; у південній, де ґанок, теж дві, а в північній - п'ять. На сімох чоловік ми мали двадцять [96] мушкетів. Дрова ми склали в чотири штабелі - по одному біля кожної стіни, - і на них, як на столи, примістили бойові припаси й по чотири набиті мушкети, щоб мати їх напохваті. Посередині приміщення лежали кортики.
- Загасіть вогонь, - звелів капітан. - Уже не холодно, а дим тільки очі їсть.
Містер Трелоні виніс на подвір'я залізну жарівню й розкидав жарини серед піску.
- Гокінс ще не снідав... Гокінсе, візьми свій сніданок і поїж на посту, - вів далі капітан Смоллет. - Жвавіше, хлопче, тобі не завадить підкріпитись. Гантере, налий усім по чарці бренді.
Поки ми виконували це все, капітан обміркував план оборони.
- Ви, докторе, станете біля дверей, - мовив він нарешті. - Пильнуйте, але не вистромляйтесь: стійте всередині й стріляйте з дверей... Ти, Гантере, будеш зі східного боку, а ти, Джойсе, - із західного. Містере Трелоні, вам, як найкращому стрільцеві, - вам з Ґреєм припаде найдовша північна стіна, де п'ять стрільниць: звідти основна небезпека. Якщо вони підступлять до блокгаузу й почнуть стріляти крізь них, справи наші будуть кепські. Ми з тобою, Гокінсе, ніякі стрільці, тож ми будемо набивати мушкети й допомагати іншим.
Капітан мав слушність: вже було не холодно. Сонце, ледве підбившись над верхи дерев, своїм світлом залляло весь пагорб і розігнало болотні випари. Пісок став гарячим, а на колодах блокгаузу виступила розтоплена смола. Ми поскидали куртки та сурдути, порозстібали коміри сорочок і засукали рукава по самі плечі. Кожен стояв на своєму посту, знемагаючи від спеки й напруги.
Так минула година.
- Хай йому чорт! - сказав капітан. -Стає нудно, як у мертвий штиль. Ану, Ґрею, засвисти, чи що - може, вітер прикличеш!
І саме цю хвилину з'явились перші ознаки того, що починається атака.
- З вашого дозволу, сер, -г спитався нараз Джойс, - коли я побачу кого-небудь, то чи стріляти?
- Аякже! - крикнув капітан.
- Дякую, сер, - так само спокійно й чемно відповів Джойс. Нічого поки що не трапилося, але це Джойсове запитання
змусило нас усіх насторожитись і напружити зір і слух. Стрільці піднесли мушкети, а капітан стояв серед блокгаузу, міцно стуливши губи й насупивши брови. [97] Так збігло кілька секунд. Раптом Джойс просунув мушкета в стрільницю і пальнув. Не встигла ще завмерти луна від цього пострілу, як з лісу навсібіч знялася запекла стрілянина - кулі летіли одна за одною, мов гуси вервечкою. Кілька їх влучило в колоди блокгаузу, але жодна не потрапила всередину.
Коли ж розвіявся пороховий дим, навколо частоколу й у лісі стало знову тихо й порожньо, як і передніше було. Жодна гілка не погойдувалась, жодна цівка рушниці не поблискувала, виказуючи присутність наших ворогів.
- Поцілив? - спитав капітан.
- Ні, сер, - відповів Джойс. - Мабуть, ні, сер.
- Добре, хоч правду кажеш, - пробурмотів капітан Смоллет. - Набий мушкета йому, Гокінсе. Скільки пострілів було з вашого боку, докторе?
- Я знаю точно, - відповів доктор Лівсі. - 3 цього боку було три постріли. Я бачив три спалахи: два поруч, а один далі на захід.
- Три! - повторив каштан. - А скільки у вас, містере Трелоні?
Але тут відповісти було нелегко. З північного боку стріляли багато: сквайр нарахував сім пострілів, а Ґрей вісім чи дев'ять. З заходу й сходу пальнули тільки по разу. Отже, атаки слід було чекати з півночі, а з інших боків стріляли, тільки щоб відвернути нашу увагу. Проте капітан Смоллет не змінив розміщення наших сил, міркуючи так: якщо заколотники перескочать через частокіл, вони зможуть захопити порожні бійниці й перестріляти нас усіх, мов щурів, у нашій власній фортеці.
А втім, нам не дали багато часу розмірковувати. З півночі раптом розлігся гучний крик, і невеличкий гурт піратів вискочив з лісу й побіг прямо до частоколу. Ту саму мить із заростей знов заторохкотіли постріли, і одна куля, влетівши в двері, розтрощила лікарів мушкет. Нападники швидко, наче мавпи, подерлися через частокіл. Сквайр і Ґрей стріляли раз за разом. Троє з нападників упали: один у загороду, а двоє - по той бік. Щоправда, один з них був, мабуть, наляканий, а не поранений, бо відразу ж схопивсь на ноги й зашився між дерев.
