інформацією до секретаря Суду за адресою:
The Registrar
European Court of Human Rights
Council of Europe
F-67075 STRASBOURG CEDEX
У листі потрібно:
1) дати стислий виклад скарг;
2) зазначити, які саме із прав за Конвенцією, на Вашу думку, було порушено;
3) констатувати, які саме засоби судового захисту Ви використали;
4) навести перелік офіційних рішень, прийнятих у Вашій справі, зазначивши дату кожного рішення, суд чи орган влади, що приймав рішення, а також подати стислий виклад самого рішення.
До листа слід додати копію кожного з цих рішень.
228
3. Захист прав людини та приведення української системи цього захисту...
Секретар Суду може запропонувати заявнику надати додаткову інформацію чи до¬кументи або додаткові роз'яснення до його скарги. Заявника можуть поінформувати про те, яким чином Конвенція тлумачилася раніше в аналогічних справах, а якщо ви¬явиться, що існує явна перешкода щодо прийнятності вашої скарги, вам можуть дати пораду і з цього приводу. Проте секретар Суду не може надавати консультації щодо права держави, проти якої подається скарга.
Якщо з листування із секретарем з'ясується, що скарга може бути зареєстро¬вана як заява і заявник бажає, щоб це було зроблено, йому буде надіслано необхідний документ, який він має подати як офіційну заяву. Після цього заяву буде передано до Суду.
Секретар інформуватиме заявника про просування його справи. На почат¬ковій стадії провадження у справі здійснюється письмово, тому приїздити до Суду особисто немає потреби.
На наступній стадії провадження, якщо у заявника немає достатніх коштів, щоб оплатити гонорар адвокатові, йому може бути надано право на отримання безоплатної правової допомоги. Але правова допомога не може бути надана в той час, коли особа подає заяву.
3.20. Характеристика виняткових випадків, коли не потрібне вичерпання національних засобів захисту.
Відповідно до вимог п. 1 ст. 35 Конвенції, однією з умов прийнятності такої скарги є вичерпання всіх національних засобів захисту прав людини.
Європейський суд займає досить гнучку позицію щодо правила про вичерпан¬ня національних засобів захисту. Якщо реалізація цього захисту невиправдано затягується, Суд може визнати ці засоби вичерпаними. Суд «реалістично оцінює не тільки наявність формальних засобів захисту в правовій системі відповідної держави-учасниці, але також і загальний правовий і політичний контекст, у якому ті діють, також як і особисті обставини апелянта». Тяганина і невиправдані перерви в розслідуванні можуть бути взяті Судом до уваги при вирішенні питан¬ня щодо вичерпання засобів захисту.
Якщо діяння, оскаржене апелянтом у принципі підлягає кримінальному переслідуванню, але спроба притягти винних до кримінальної відповідальності ні до чого не призвела, Суд не вимагає порушення позову про відшкодування шко¬ди для дотримання правила ст. 35 § 1.
У рішенні від 5 квітня 2005 р. за справою Афанасьев проти України Європейсь-кий суд з прав людини визнав порушення ст. 13 Конвенції через те, що «за скаргою заявника державні органи здійснили поверхову перевірку і лише допитали можли-вих порушників. Вони прийняли заперечення працівників міліції «за чисту моне¬ту» та відмовили в порушенні кримінальної справи проти них попри свідчення за¬явника та незаперечні тілесні ушкодження в нього. Кримінальне розслідування скарги заявника почалося лише більш ніж через рік після подій. Суд згоден із заяв¬ником у тому, що недоліки на початковій стадії розгляду його заяви суттєво впли¬нули на подальший хід розслідування загалом. Багато свідків були допитані пізніше ітравень-листопад 2001 р.) тому й не могли чітко свідчити щодо подій у березні 2000 р. Суд також зауважує, що в двох випадках національні суди відзначали суттєві недоліки в розслідуванні: більшість свідків були допитані лише після тривалої за-тримки, у той час як деякі інші свідки не були допитані взагалі. На думку Суду, ці недоліки самі собою дають достатні підстави для висновку, що органи влади не ви¬конали своїх зобов'язань за ст. 13 Конвенції» (Рішення Європейського суду з прав
229
Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката
людини у справі Афанасьев проти України (Afanasyev v. Ukraine) від 5 квітня 2005 p.).
Неможливо залишити поза увагою той факт, що в Україні існує дуже обмеже¬не коло засобів захисту прав людини. Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, не кожен елемент національної системи може бути визнаний ефек¬тивним засобом захисту прав людини. Лише правові засоби повинні бути вичер¬пані. Тобто справа повинна обов'язково бути розглянута всіма органами, до повноважень яких належить розгляд справи по суті. Так, у справі 7729/76 щодо депортації з Великої Британії Комісія зазначила, що заявник не повинен зверта¬тися до дорадчого журі присяжних, оскільки цей орган не має повноважень розглядати справу по суті.
У цьому випадку необхідно звернути увагу на інститут Уповноваженого Верховної Ради з прав людини (омбудсмена), адже саме його часто згадують як одного з дійових механізмів захисту прав людини в Україні. Відповідно до чинно¬го законодавства до функцій Уповноваженого належить, зокрема, здійснення парламентського контролю з метою захисту, дотримання та запобігання пору¬шенню прав людини. Єдиним можливим засобом впливу омбудсмена є звернен¬ня до Конституційного Суду України з клопотанням щодо відповідності Консти¬туції України законів та інших правових актів, які стосуються прав та свобод лю¬дини і громадянина та офіційного тлумачення Конституції і законів України, а також до судів загальної юрисдикції про захист прав і свобод людини, яка за ста¬ном здоров'я чи з інших поважних причин не може цього зробити. В інших ви¬падках Уповноважений може направити подання про вжиття відповідних заходів щодо усунення виявлених ним порушень прав і свобод. Подання є обов'язковим для органів, яким вони адресовані. Як бачимо, до функцій Уповноваженого з прав людини не належить розгляд справи по суті; отже, звернення до нього не може бути визнаним засобом захисту прав людини у розумінні Конвенції.
Відповідно до положень ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поши¬рюється на всі правовідносини, що виникають у державі, тобто основоположним елементом системи захисту прав людини в Україні є судова система.
Судочинство в Україні здійснюється Конституційний Судом України та судами загальної юрисдикції. Але роль Конституційного Суду України у захисті прав лю¬дини все ще залишається нез'ясованою до кінця. Відповідно до положень ст. 43 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 p., грома¬дяни мають право безпосередньо звертатися до Конституційного Суду України з питань тлумачення норм Конституції і законів України. Конституційний Суд не розглядає справи по суті і результатом розгляду звернення не може бути компен¬сація шкоди конкретному громадянинові.
У зв'язку з наведеним вище, цікавим є роз'яснення Європейського суду у справі Сільвер та інші проти Сполученого Королівства (1983). Суд зазначив: «Коли особа, наводячи аргументи, звертається із заявою про порушення гарантованих Конвенцією прав і свобод, вона повинна мати засоби правового захисту у відповідному національному органі як для того, щоб її питання було вирішене, так і з метою одержання, в разі необхідності, компенсації».
Отже, Конституційний Суд України теж не може розглядатись як засіб захис¬ту прав людини в розумінні Конвенції.
Чинна система загальних судів далеко не досконала і не всі стадії процесу можуть бути визнані стадіями захисту прав людини. У більшості випадків працює двоступенева, а в окремих випадках навіть одноступенева система судового захис¬ту прав людини. Перед поданням скарги до Європейського суду особа повинна
230
3. Захист прав людини та приведення української системи цього захисту...
звернутися за захистом своїх прав до національних судів усіх рівнів, аж до найви¬щих органів, до повноважень яких належить розгляд такого виду справ. Тут слід зазначити, що особа повинна використати лише загальнодоступні засоби. Загаль¬нодоступність полягає у можливості кожної заінтересованої особи у разі зазіхання на її права особисто звернутися до відповідного органу з заявою про відновлення, захист, охорону чи запобігання порушенню цих прав. Така заява повинна бути без-посередньою підставою для відкриття провадження у справі, а не відкриття спра¬ви у винятковому (надзвичайному) порядку. З цього приводу Європейський суд, у справі Де Беккер проти Бельгії, зазначив, що засіб не може бути визнано як такий, що необхідно вичерпати, відповідно до принципів міжнародного права, якщо він спрямований на здобуття прихильності, а не на відстоювання права. В іншій справі (№ 299/57) вказано, що засоби, які є виявом милості, прихильності (grace), не є серед тих, які повинні бути вичерпані відповідно до вимог Конвенції залежно від галузі відносин, з приводу яких виник спір на стадії процесу, існують різні мож¬ливості для судового захисту прав та свобод людини.
Першим прецедентом щодо України стала ухвала Суду з прав людини від 4 травня 1999 р. у справі № 41974/98 Кучеренко проти України. У ній Суд дав роз'яснення щодо вичерпання національних засобів захисту, зокрема, щодо звер¬нення зі скаргою у порядку нагляду як одного з елементів. Суд зазначив, що оскільки заявник не має права самостійно вимагати перегляду рішення (згідно з чинним законодавством це може зробити лише прокурор, голова суду, який виніс рішення, чи їх заступники), то перегляд справи у порядку нагляду, передбачений національним законодавством України, є «надзвичайним», таким, що не перед¬бачений п. 1 ст. 35, засобом. Отже, він не може бути взятий до уваги при визна¬ченні того, чи має Суд юрисдикцію розглядати заяву, з огляду на несумісність цієї заяви з положеннями Конвенції. Перегляд рішення суду у порядку нагляду теж не Е засобом захисту прав людини у розумінні Конвенції. Тобто практично всі зга¬дані вище засоби захисту прав людини, що існують на сьогодні в Україні, не відповідають європейським стандартам.
3.21. Виконання рішень Європейського суду з прав людини.
Якщо Суд визнає, що було допущено порушення Конвенції, і якщо націо-ільне законодавство відповідної держави передбачає можливість лише частко¬вої компенсації, Суд може надати потерпілій стороні справедливу сатисфакцію (ст. 50 Конвенції). Як правило, така сатисфакція означає відшкодування витрат, пов'язаних із судовими провадженнями, і, в разі необхідності, компенсацію
еріальних збитків та (або) моральної шкоди.
Згідно зі ст. 53 Конвенції, Договірні держави зобов'язуються виконувати рішення Суду. До цього часу держави, яким Суд висував вимогу сплати компен¬сації відповідно до ст. 50, належним чином виконували її. Починаючи з жовтня 1991 р. у резолютивну частину свого рішення Суд включає положення, яке вима¬гає сплатити заявникові компенсацію протягом трьох місяців від дня винесення рішення, а починаючи з січня 1996 р. Суд при цьому постановляє також про на-рахування і виплату з конкретної суми компенсації процентів у разі недотриман¬ня строку виконання цієї вимоги.
Визнання Судом факту порушення Конвенції у багатьох випадках спонукає
звідну державу-відповідача, а іноді навіть інші Договірні держави вжити
загальних заходів для виконання ухваленого Судом рішення, а вищі національні
суди — привести у відповідність із цим рішенням свою судову практику. Іноді
231
Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката
саме передання справи на розгляд до Суду заохочувало або пришвидшувало вне¬сення поправок до актів законодавства та нормативних актів чи спонукало до зміни судової практики. Рішення Суду також примушували державу-відповідача вжити конкретних заходів щодо відповідної особи або осіб. Наведемо декілька прикладів.
1. Справа Рінгайсен проти Австрії (Ringeisen v. Austria), рішення від 16 липня 1971 р. (серія А, № 13) Це рішення Суду спонукало Конституційний суд Австрії переглянути свою попередню практику тлумачення слів «цивільні права та обов'язки» (п. 1 ст. 6 Конвенції).
2. Справа Голдер проти Сполученого Королівства (Golder v. the United Kingdom), рішення від 21 лютого 1975 p. (серія А, № 18), внаслідок якої було внесено
The Registrar
European Court of Human Rights
Council of Europe
F-67075 STRASBOURG CEDEX
У листі потрібно:
1) дати стислий виклад скарг;
2) зазначити, які саме із прав за Конвенцією, на Вашу думку, було порушено;
3) констатувати, які саме засоби судового захисту Ви використали;
4) навести перелік офіційних рішень, прийнятих у Вашій справі, зазначивши дату кожного рішення, суд чи орган влади, що приймав рішення, а також подати стислий виклад самого рішення.
До листа слід додати копію кожного з цих рішень.
228
3. Захист прав людини та приведення української системи цього захисту...
Секретар Суду може запропонувати заявнику надати додаткову інформацію чи до¬кументи або додаткові роз'яснення до його скарги. Заявника можуть поінформувати про те, яким чином Конвенція тлумачилася раніше в аналогічних справах, а якщо ви¬явиться, що існує явна перешкода щодо прийнятності вашої скарги, вам можуть дати пораду і з цього приводу. Проте секретар Суду не може надавати консультації щодо права держави, проти якої подається скарга.
Якщо з листування із секретарем з'ясується, що скарга може бути зареєстро¬вана як заява і заявник бажає, щоб це було зроблено, йому буде надіслано необхідний документ, який він має подати як офіційну заяву. Після цього заяву буде передано до Суду.
Секретар інформуватиме заявника про просування його справи. На почат¬ковій стадії провадження у справі здійснюється письмово, тому приїздити до Суду особисто немає потреби.
На наступній стадії провадження, якщо у заявника немає достатніх коштів, щоб оплатити гонорар адвокатові, йому може бути надано право на отримання безоплатної правової допомоги. Але правова допомога не може бути надана в той час, коли особа подає заяву.
3.20. Характеристика виняткових випадків, коли не потрібне вичерпання національних засобів захисту.
Відповідно до вимог п. 1 ст. 35 Конвенції, однією з умов прийнятності такої скарги є вичерпання всіх національних засобів захисту прав людини.
Європейський суд займає досить гнучку позицію щодо правила про вичерпан¬ня національних засобів захисту. Якщо реалізація цього захисту невиправдано затягується, Суд може визнати ці засоби вичерпаними. Суд «реалістично оцінює не тільки наявність формальних засобів захисту в правовій системі відповідної держави-учасниці, але також і загальний правовий і політичний контекст, у якому ті діють, також як і особисті обставини апелянта». Тяганина і невиправдані перерви в розслідуванні можуть бути взяті Судом до уваги при вирішенні питан¬ня щодо вичерпання засобів захисту.
Якщо діяння, оскаржене апелянтом у принципі підлягає кримінальному переслідуванню, але спроба притягти винних до кримінальної відповідальності ні до чого не призвела, Суд не вимагає порушення позову про відшкодування шко¬ди для дотримання правила ст. 35 § 1.
У рішенні від 5 квітня 2005 р. за справою Афанасьев проти України Європейсь-кий суд з прав людини визнав порушення ст. 13 Конвенції через те, що «за скаргою заявника державні органи здійснили поверхову перевірку і лише допитали можли-вих порушників. Вони прийняли заперечення працівників міліції «за чисту моне¬ту» та відмовили в порушенні кримінальної справи проти них попри свідчення за¬явника та незаперечні тілесні ушкодження в нього. Кримінальне розслідування скарги заявника почалося лише більш ніж через рік після подій. Суд згоден із заяв¬ником у тому, що недоліки на початковій стадії розгляду його заяви суттєво впли¬нули на подальший хід розслідування загалом. Багато свідків були допитані пізніше ітравень-листопад 2001 р.) тому й не могли чітко свідчити щодо подій у березні 2000 р. Суд також зауважує, що в двох випадках національні суди відзначали суттєві недоліки в розслідуванні: більшість свідків були допитані лише після тривалої за-тримки, у той час як деякі інші свідки не були допитані взагалі. На думку Суду, ці недоліки самі собою дають достатні підстави для висновку, що органи влади не ви¬конали своїх зобов'язань за ст. 13 Конвенції» (Рішення Європейського суду з прав
229
Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката
людини у справі Афанасьев проти України (Afanasyev v. Ukraine) від 5 квітня 2005 p.).
Неможливо залишити поза увагою той факт, що в Україні існує дуже обмеже¬не коло засобів захисту прав людини. Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, не кожен елемент національної системи може бути визнаний ефек¬тивним засобом захисту прав людини. Лише правові засоби повинні бути вичер¬пані. Тобто справа повинна обов'язково бути розглянута всіма органами, до повноважень яких належить розгляд справи по суті. Так, у справі 7729/76 щодо депортації з Великої Британії Комісія зазначила, що заявник не повинен зверта¬тися до дорадчого журі присяжних, оскільки цей орган не має повноважень розглядати справу по суті.
У цьому випадку необхідно звернути увагу на інститут Уповноваженого Верховної Ради з прав людини (омбудсмена), адже саме його часто згадують як одного з дійових механізмів захисту прав людини в Україні. Відповідно до чинно¬го законодавства до функцій Уповноваженого належить, зокрема, здійснення парламентського контролю з метою захисту, дотримання та запобігання пору¬шенню прав людини. Єдиним можливим засобом впливу омбудсмена є звернен¬ня до Конституційного Суду України з клопотанням щодо відповідності Консти¬туції України законів та інших правових актів, які стосуються прав та свобод лю¬дини і громадянина та офіційного тлумачення Конституції і законів України, а також до судів загальної юрисдикції про захист прав і свобод людини, яка за ста¬ном здоров'я чи з інших поважних причин не може цього зробити. В інших ви¬падках Уповноважений може направити подання про вжиття відповідних заходів щодо усунення виявлених ним порушень прав і свобод. Подання є обов'язковим для органів, яким вони адресовані. Як бачимо, до функцій Уповноваженого з прав людини не належить розгляд справи по суті; отже, звернення до нього не може бути визнаним засобом захисту прав людини у розумінні Конвенції.
Відповідно до положень ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поши¬рюється на всі правовідносини, що виникають у державі, тобто основоположним елементом системи захисту прав людини в Україні є судова система.
Судочинство в Україні здійснюється Конституційний Судом України та судами загальної юрисдикції. Але роль Конституційного Суду України у захисті прав лю¬дини все ще залишається нез'ясованою до кінця. Відповідно до положень ст. 43 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 p., грома¬дяни мають право безпосередньо звертатися до Конституційного Суду України з питань тлумачення норм Конституції і законів України. Конституційний Суд не розглядає справи по суті і результатом розгляду звернення не може бути компен¬сація шкоди конкретному громадянинові.
У зв'язку з наведеним вище, цікавим є роз'яснення Європейського суду у справі Сільвер та інші проти Сполученого Королівства (1983). Суд зазначив: «Коли особа, наводячи аргументи, звертається із заявою про порушення гарантованих Конвенцією прав і свобод, вона повинна мати засоби правового захисту у відповідному національному органі як для того, щоб її питання було вирішене, так і з метою одержання, в разі необхідності, компенсації».
Отже, Конституційний Суд України теж не може розглядатись як засіб захис¬ту прав людини в розумінні Конвенції.
Чинна система загальних судів далеко не досконала і не всі стадії процесу можуть бути визнані стадіями захисту прав людини. У більшості випадків працює двоступенева, а в окремих випадках навіть одноступенева система судового захис¬ту прав людини. Перед поданням скарги до Європейського суду особа повинна
230
3. Захист прав людини та приведення української системи цього захисту...
звернутися за захистом своїх прав до національних судів усіх рівнів, аж до найви¬щих органів, до повноважень яких належить розгляд такого виду справ. Тут слід зазначити, що особа повинна використати лише загальнодоступні засоби. Загаль¬нодоступність полягає у можливості кожної заінтересованої особи у разі зазіхання на її права особисто звернутися до відповідного органу з заявою про відновлення, захист, охорону чи запобігання порушенню цих прав. Така заява повинна бути без-посередньою підставою для відкриття провадження у справі, а не відкриття спра¬ви у винятковому (надзвичайному) порядку. З цього приводу Європейський суд, у справі Де Беккер проти Бельгії, зазначив, що засіб не може бути визнано як такий, що необхідно вичерпати, відповідно до принципів міжнародного права, якщо він спрямований на здобуття прихильності, а не на відстоювання права. В іншій справі (№ 299/57) вказано, що засоби, які є виявом милості, прихильності (grace), не є серед тих, які повинні бути вичерпані відповідно до вимог Конвенції залежно від галузі відносин, з приводу яких виник спір на стадії процесу, існують різні мож¬ливості для судового захисту прав та свобод людини.
Першим прецедентом щодо України стала ухвала Суду з прав людини від 4 травня 1999 р. у справі № 41974/98 Кучеренко проти України. У ній Суд дав роз'яснення щодо вичерпання національних засобів захисту, зокрема, щодо звер¬нення зі скаргою у порядку нагляду як одного з елементів. Суд зазначив, що оскільки заявник не має права самостійно вимагати перегляду рішення (згідно з чинним законодавством це може зробити лише прокурор, голова суду, який виніс рішення, чи їх заступники), то перегляд справи у порядку нагляду, передбачений національним законодавством України, є «надзвичайним», таким, що не перед¬бачений п. 1 ст. 35, засобом. Отже, він не може бути взятий до уваги при визна¬ченні того, чи має Суд юрисдикцію розглядати заяву, з огляду на несумісність цієї заяви з положеннями Конвенції. Перегляд рішення суду у порядку нагляду теж не Е засобом захисту прав людини у розумінні Конвенції. Тобто практично всі зга¬дані вище засоби захисту прав людини, що існують на сьогодні в Україні, не відповідають європейським стандартам.
3.21. Виконання рішень Європейського суду з прав людини.
Якщо Суд визнає, що було допущено порушення Конвенції, і якщо націо-ільне законодавство відповідної держави передбачає можливість лише частко¬вої компенсації, Суд може надати потерпілій стороні справедливу сатисфакцію (ст. 50 Конвенції). Як правило, така сатисфакція означає відшкодування витрат, пов'язаних із судовими провадженнями, і, в разі необхідності, компенсацію
еріальних збитків та (або) моральної шкоди.
Згідно зі ст. 53 Конвенції, Договірні держави зобов'язуються виконувати рішення Суду. До цього часу держави, яким Суд висував вимогу сплати компен¬сації відповідно до ст. 50, належним чином виконували її. Починаючи з жовтня 1991 р. у резолютивну частину свого рішення Суд включає положення, яке вима¬гає сплатити заявникові компенсацію протягом трьох місяців від дня винесення рішення, а починаючи з січня 1996 р. Суд при цьому постановляє також про на-рахування і виплату з конкретної суми компенсації процентів у разі недотриман¬ня строку виконання цієї вимоги.
Визнання Судом факту порушення Конвенції у багатьох випадках спонукає
звідну державу-відповідача, а іноді навіть інші Договірні держави вжити
загальних заходів для виконання ухваленого Судом рішення, а вищі національні
суди — привести у відповідність із цим рішенням свою судову практику. Іноді
231
Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката
саме передання справи на розгляд до Суду заохочувало або пришвидшувало вне¬сення поправок до актів законодавства та нормативних актів чи спонукало до зміни судової практики. Рішення Суду також примушували державу-відповідача вжити конкретних заходів щодо відповідної особи або осіб. Наведемо декілька прикладів.
1. Справа Рінгайсен проти Австрії (Ringeisen v. Austria), рішення від 16 липня 1971 р. (серія А, № 13) Це рішення Суду спонукало Конституційний суд Австрії переглянути свою попередню практику тлумачення слів «цивільні права та обов'язки» (п. 1 ст. 6 Конвенції).
2. Справа Голдер проти Сполученого Королівства (Golder v. the United Kingdom), рішення від 21 лютого 1975 p. (серія А, № 18), внаслідок якої було внесено
