Але «батько» був заодно з Катериною й заплатив запорожцям та всьому українському народові чорною невдячністю. Тому М. Добролюбов мав усі підстави констатувати, що царедворці безсоромно грабували народ, «брали із казни цілими мільйонами і сотнями тисяч, кидали на танцівниць і на брильянти» й творили все це безкарно, як і їх вінценосна меценатка-блудниця. А перед тим
О. Пушкін пророкував, що історія оцінить вплив царювання Катерини II на моральність, розкриє жорстоку діяльність її деспотизму під личиною лагідності й толерантності, скаже правду про розкрадену казну, покаже важливі помилки у політичній економії, убогість політики імператорші у законодавстві, огидне фіглярство у зносинах з філософами XVIII століття, — і тоді «голос знадженого Вольтера» не позбавить її від прокляття всієї Росії.
Зрештою і Потьомкін надокучив Катерині. Крім того, він досить часто виїздив із Петербурга командувати арміями та засновувати нові міста на півдні імперії. Знаючи еротичні потреби «дешперації» імператриці, він разом із Безбородьком постійно поставляв Катерині м’язистих і вродливих своїх ставлеників. До речі, змолоду Катерина вибирала коханців і фаворитів за своїми літами, сильних і «завзятих», які нібито допомагали їй і в управлінні державою. Під старість її увага затримувалася здебільшого на женоподібних молодих красенях, які, в свою чергу, помишляли про своє благополуччя та кар’єру. А те, що вони були наполовину чи й більше молодші від неї та займали мізерне становище в суспільстві, для імператриці нічого не значило. За одну ніч блуду з царицею коханці ставали поміщиками, а тисячі селян — на все життя кріпаками, безправними рабами.
Зубови та інші. Жалована грамота дворянству
Після півторарічного перебування у спальні цариці згадуваного П. Завадовського і винагородження його «ясновельможній» розпутниці «найясніший князь» Потьомкін надсилає для «дешперації» свого ад’ютанта, непримітного «гусарського майора» із сербів, якогось С. Зорича. За «старання» жеребця імператриця нагородила його землями і кріпаками, з майоріа одразу возвела у генерал-майори та флігель-ад’ютанти, подарувала містечко Шклов, понад 500 000 валюти, нові землеволодіння в Ліфляндії, на 200 000 карбованців дорогоцінностей. Коли ж вона увільнила Зорича із «службової стезі», то він все те багатство проциндрив, а селян перепродав іншим кріпосникам.
За Зоричем слідує у 1778–1780 роках «неотесаний і грубий» потьомкінський гвардієць Корсаков, якого Катерина «застукала» в обіймах своєї подруги графині Брюс і вигнала. За ним появляються у спа<льні імператриці інші дрібноликі користолюбці-«жеребці» — як спеціально підіслані Потьомкіним, так і уподобані розпутницею: Стоянов, Левашов, Міклашевський, Мілорадович, Мордвинов, Пожарський, й числа їм «несть». З приводу походження такої «служби» придворні складали непристойні анекдоти, які «при дамах» не розповідали. Та біда в тому, що такий гидотний «марш» гірко позначався на долі підданих кріпаків імперії — розплачувалася ж цариця народними грошима.
Десь у 1780–1784 роках на «службову стезю» вступає на двадцять п’ять років молодший вїд Катерини 11
О. Ланський, якого імператриця також одразу призначила флігель-ад’ютантом та замучила на смерть своєю сексуальною несамовитістю. Боячись немилості «Медеї», для збудження статевої спроможності він вживав наркотичні засоби на кшталт нинішніх допінгів і помер від того у свої 26 років.
Покійника «Сашу Ланського» невдовзі у 1784–1785 роках замінив якийсь служака Єрмолов, а потім у 1785–1789 роках на 38 років молодший від неї, також ад’ютант Потьомкіна, гвардії поручик О. Дмитрієв-Мамонов. Цього «вродливця» цариця одразу підвищила із поручика в полковники, потім у генерал-ад’ютанти і генерал-майори, надала титул графа і маєтки з кріпаками, тримала його біля себе під час подорожі з Петербурга на Вкраїну і Таврію. Між іншим, цей «генерал-донжуан» встигав одночасно мати інтимні зв’язки з фрейлиною двору княжною Щербатовою, що їх також «на гарячому» застукала цариця. Розлючена «Мінерва» своєрідно «покарала» обох, одруживши свого молодого любасника із суперницею, «пожалувала» їм 2 250 кріпаків, 100 000 карбованців та вигнала з Петербурга аж… до Москви.
