перепало всього по одному карбованцю. Такий «хліб насущний» отримали ті, хто творив славу і велич Росії.
Роздавалися «вельможним» гроші, чини, ордени, дарунки й тоді, коли поверталася «російська Мінерва» іншим шляхом через Україну до Петербурга. У Полтаві спеціально для неї підготували й розіграли під наглядом Потьомкіна велетенський спектакль із відтворенням Полтавської битви. Катерина II лишилася вдоволеною й пожалувала тут давньому фаворитові-любаснику високий титул: «граф Таврійський»; не обійшла і генералів та вищих офіцерів, одміряла духовенству 5 000 золотом. «Родичеві» Г. Потьомкіна графові Браницькому вручила табакерку зі своїм портретом вартістю 2 500 карбованців. Між іншим, табакерку з вензелем отримав і О. Суворов, але за справді ратні заслуги. Прості полтавці удостоїлися «чарівної усмішки» й помахування рукою благодійниці з колись «голубими очима».
Помпезно зустрічало імператрицю градоначальство і панство Харкова та краю. Все повторювалося, як і в інших містах: тріумфальні ворота, розкішні бали-маскаради і прийоми, пишні фейерверки, музика і співи хору, тепер уже харківських «воспитанников», всепідданнійші промови губернського начальства і дворянства, милостивий допуск вибраного кола поміщиків до цілування руки імператриці. Враховуючи досвід Києва й інших українських міст, харківському генерал-губернаторові Чорткову було видано наперед спеціальний циркуляр, яким наказувалося простим харків’янам «изъявлять радостные восклицания», кидати під колеса карети квіти, солдатам під гарматну стрілянину й передзвін усіх монастирських та церковних дзвонів кричати «ура». Натомість суворо заборонялося з’являтися на вулицях жебракам, калікам та всім мешканцям у «розвращенных и разодранных одеждах», подавати цариці будь-які прохання і скарги. За невиконання таких приписів чекало биття канчуками.
На честь «всевожделеннейшего пришествия» до Харкова Катерині II були піднесені панегіричні вірші під назвою «Торжество харьковского духовного училища», в яких славилися «дъла безсмертны героичны Велікая Екатерины, премудръшей в земных царях». Харківські одописці аж ніяк не були оригінальними.
Усе це відбувалося саме тоді, коли європейську частину Російської імперії, особливо Московську, Тульську, Рязанську, Калузьку, Білгородську губернії, північну частину України охопив голод; коли населення, поївши солому, полову, сіно, лободу і листя дерев, вимирало. Відомий державний діяч князь М. Щербатов у своєму «Рассуждении о нынешнем в 1787 году повсеместном голоде в России» з усією об’єктивністю та неприхованим співчуттям констатував: «Толпы нищих наполняют перекрестки, жалобным своим воплем останавливают проезжающие кареты, со-дрогшие от голода младенцы, среди холода и вьюги, единое чувство глада имеют, безвинные руки протягают, исчисляют число времени их пощения и милостыни просят, которой еще и не получают довольно; ибо частные люди всех прокормить не могут и случайная милостыня не иное что может произвести, как умножить число нищих, а правительство глухо и слепо и нечувствительно на сие является. То если глаголов моих поверит потомство, что скажет оно о нашем веке?»
Шлях «премудрої» від Харкова по Москви і Петербурга проходив якраз через найголодніші губернії. Місцева та московська влада перед приїздом імператриці, «дабы не обеспокоить ее видением такого числа нищих» і боячись монаршого гніву, висилала всіх стражденних подалі. «Бенкет під час чуми» тривав, і Катерина II задоволено писала баронові Грімму, що в Росії «немає худих людей», тобто голодних. '
Про матеріальне становище Росії на кінець владарювання Катерини II твердять по-різному. Одні автори доводять, що на його початку бюджет імперії становив 20 000 000 карбованців, а під кінець він сягав уже 50 000 000. Інші історики тверезіше оцінювали тогочасне фінансове становище. Обтяжливі війни з Туреччиною, Швецією, Персією, розпутні вакханалії і розбазарювання виснажили казну. Прибутки не покривали видатків. Зовнішній борг збільшився до 46 мільйонів карбованців сріблом, а борг внутрішній — до 157 000 000 карбованців. Валютний курс із кожним роком катастрофічно знижувався, асигнаційний карбованець поступово дешевшав і, наприклад, у 1796 році «коштував» усього 68 копійок. Загальне потрясіння європейської економіки і торгівлі французькою революцією розладнало російський комерційний обіг, збільшило банкрутство, суспільний кредит був нестійким. І це тоді, коли до складу Росії ввійшли величезні території, збільшилося на 12 000 000 населення, в державну казну внаслідок секуляризації було передано монастирські землі разом із кріпаками.
Однак коли зважити, що в різні періоди XVIII століття після Петра І російські імператриці й особливо «вража баба» Катерина II на задоволення своєї сексуальної хтивості і взагалі розбещеності промотувала фавори-там-любасникам мільйони народного добра, по- варварськи кидала в кріпосне рабство мільйони людських душ, то названі вище підрахунки далекі від нещадної правди. Торжествувала анексіоністсько-колонізаторська політика правителів «тюрми народів» Російської імперії! У тому «темному царстві» (М. Добролюбов) лише зрідка пробивався промінь світла. «Од молдаванина до фінна на всіх язиках» (Т. Шевченко) все мовчало, бо «благоденствувало». Недаремно великий Кобзар по-народному правдиво прочитав напис на збудованому за наказом Катерини II пам’ятнику Петрові І у Петербурзі:
