— Вставай, бо віддам тебе вовкам, якщо ти злякався Солов'я-розбійника.
Схопився кінь на рівні ноги, поїхав Ілля Муромець далі. А Соловей-розбійник як побачив, як зіскочив з дуба, та — до нього!.. Та
Ілля Муромець націлився з лука і пустив стрілу прямо в нього. Впав Соловей-розбійник на землю. Ілля Муромець підскочив до нього, бачить — ще живий… Взяв тоді Ілля
від свого сідла стремена — ремені міцні, зв'язав Солов'ю-розбійнику руки, зв'язав ноги, прив'язав до сідла, сів і їде прямо до Солов'я-розбійника у двір.
А Соловей-розбійник мав дочку, дочку-богатирку. Як побачила та богатирка, що їде Ілля Муромець, а батько її прив'язаний до сідла, схопила вона залізну дошку у дев'яносто пудів та й кинула просто в Іллю Муромця, щоб його вбити.
Та Ілля Муромець як ударив плечем у ту дошку, вона відскочила, назад полетіла, прямо в богатирку!.. Вона так і покотилася.»
Вибігла тут і жінка Солов'я-розбійника, побачила все й почала просити:
— Бери який хоч викуп, золотом або сріблом, тільки залиши мені чоловіка живим.
Він каже їй на те:
— Ні, не можу я його живим лишити. Стільки він людей загубив, стільки дітей осиротив, щоб я тепер його помилував?! Мені золота-срібла не треба, я не багатіти їду, а людей захищати.
Повернув коня і поїхав до Києва.
У Києві княжив тоді князь Володимир. Саме на той час сидів князь зі своїми богатирями за столами, мед-пиво пили, бенкетували. Як приїхав Ілля Муромець, увійшов до княжого палацу та оголосив, хто він та звідкіля, князь його й питає:
— Якою ж ти дорогою їхав до нас?
— Я їхав, — каже Ілля Муромець, — прямоїжджою дорогою.
Усі богатирі посхоплювалися з місць, а найвидатніший з них був там Альоша Попович. Схопився й він також і каже:
— Не може того бути, князю, то він бреше. Хіба ж можна проїхати прямоїжджою дорогою? Адже там Соловей-розбійник сидить, там ні птиця не пролітає, ані звір не пробігає.
— Бач який з тебе богатир, — каже Ілля Муромець, — ти Солов'я-розбійника боїшся? Ану, — каже, — ходім, я вам покажу, де ваш Соловей-розбійник.
Вийшли всі з палацу: і князь, і княгиня, і богатирі. Показав їм Ілля Муромець:
— Ось ваш Соловей-розбійник!
Вони як глянули, — а той до сідла прив'язаний! Ото й видко всім, що Ілля Муромець — справжній богатир.
Тоді князь Володимир каже:
— Ану, розбійнику, засвищи по-солов'їному, зареви по-звіриному!
А Соловей-розбійник відповідає:
— Не ти мене взяв у полон, не тобі й наказувати мені! Нехай мені накаже той, хто полонив мене.
Князь Володимир і каже:
— Ну, Ілля Муромець, накажи ти йому!
А Ілля Муромець на те:
— Станьте коло мене, князю та княгине, я вас буркою накрию, щоб перетинки у вухах не полопались, як він свистітиме.
А Солов'ю-розбійнику наказує:
— Ану, засвищи ще раз, Соловей-розбійник, по-солов'їному!
Розбійник як засвистів — листя посипалося з дерев і всі богатирі, що тут були, попадали і рачки повтікали. А тоді ще заревів розбійник по-звіриному, так усе живе полягло, тільки один Ілля Муромець та князь із княгинею в нього під буркою втрималися.
— Отакі ви богатирі! — каже Ілля Муромець. — Від розбійника тікаєте?! А я ж не тікав і його переміг!
Солов'я-розбійника покарали на смерть за всі його злочинства, а Ілля-Муромець зостався жити у князя Володимира.
Та не злюбили Іллю інші богатирі за те, що він перед ними вихвалявся, а з них сміявся. Недаремно казали Іллі ті старики, що водою його напували, сили йому додавали, щоб не хвастався він силою, не говорив про неї нікому, а робив мовчки добро людям. Тепер з отих хвастощів і прийшла біда.
Не злюбили Іллю Муромця інші богатирі і почали на нього наклеп зводити, наговорювати князеві, нібито Ілля хвалиться князя скинути й самому на його місце стати. Повірив їм князь і посадив Іллю Муромця у в'язницю. Та ще й наказав не давати йому їсти три роки — хай, мовляв, там і загине.
А дочка князя Володимира, щоб ніхто не знав, потайки носила Іллі їсти. Сидить він у в'язниці, їсть, п'є, сили не втрачає, а князь гадає, що він давно вже помер.
Проминуло три роки. Коли це один татарський цар — богатир, що звався цар Калін, присилає до князя гінця з листом, а в тому листі написано: «Я татарський цар Калін. Хочу я забрати твою Київщину. І коли ти мені добровільно не віддаси свого князівства, то я прийду з військом, завоюю тебе і заберу тебе з твоєю княгинею у неволю».
Прочитав князь Володимир того листа, перелякався. Покликав жінку та дочку:
— Що нам робити?! Як врятуватися?!
А дочка й каже:
— Ану, приведіть сюди Іллю Муромця!
— Та чи ти здуріла? — каже князь. — Три роки він голодний сидить, давно вже помер, мабуть.
— Ану, накажіть піти по нього! Може, він ще живий.
Послухався батько дочки, послав прислужників.
