звичайно, про тих чоловіків, у яких є серце! — І він із почуттям притиснув руки до свого власного серця.
— О! — жваво обізвалася Енн. — Мені хочеться вірити, я вмію віддати належне таким почуттям і таким серцям. Боронь Боже недооцінювати здатність до вірності й ніжності у своїх же співбратів! Я б заслуговувала презирства, якби посміла припустити, нібито тільки жінки здатні на любов і вірність. Ні, я вірю, заради коханих ви здатні на велике. Я вірю, що вас не лякають ніякі труднощі і терпіння ваше незмірне, але доки — якщо мені дозволено так висловитися, доти вам є для кого терпіти й долати труднощі. Я хочу сказати: доки жінка, яку ви кохаєте, жива і віддано кохає вас. На мою думку, єдина перевага жінки (і вельми незавидна) — це наша здатність кохати довше, коли вже немає надії на взаємність або коли коханого вже немає серед живих.
Вона більше не могла говорити; серце її було переповнене; дихання її переривалося.
— Добра ви душа, — вигукнув капітан Гарвіл, із ніжністю поклавши їй руку на плече. — Я не хочу з вами сваритися. А коли думаю про Бенвіка, то взагалі німію.
Тут їм довелося відвернути свою увагу. Місіс Крофт збиралася додому.
— Що ж, Фредеріку, ми з тобою, здається, розстаємося, — сказала вона. — Я йду додому, а в тебе справи з твоїм другом. Сьогодні ввечері ми всі будемо мати приємність знову зустрітися на вашому прийомі (повертаючись до Енн). Ми вчора одержали картку від вашої сестри, і Фредерік, наскільки я знаю, теж, хоч сама я її не бачила; адже ти теж вільний увечері, Фредеріку?
Капітан Вентворт з великою поспішністю складав свого листа й чи то не міг, чи то не хотів дати пряму відповідь.
— Так, — сказав він. — Правда. Розстаємося, але незабаром ми з Гарвілом тебе наздоженемо. Якщо ти готовий, Гарвіле, я йду за хвилину. Я ж знаю, що ти підеш, не вагаючись. За хвилину я буду до твоїх послуг.
Місіс Крофт пішла, і капітан Вентворт, швидко запечатавши листа, дійсно прагнув якнайшвидше піти, що було добре видно з його обличчя. Енн нічого не розуміла. Капітан Гарвіл попрощався з нею, сказавши найніжнішим голосом: «На все добре! Бережи вас Бог!», а капітан Вентворт не сказав їй ані слова й навіть не подивився на неї! Він вийшов із кімнати, навіть не глянувши на неї!
Проте, ледве вона підійшла до столу, за яким він тільки-но писав, як почулися кроки, що наближалися; двері відчинилися — це був він. Він просить пробачення, але він забув рукавички, і, за одну мить перейшовши через усю кімнату до письмового столу й стоячи спиною до місіс Мазгроув, він вийняв з-під розкиданих паперів листа, поклав його перед Енн, спрямувавши до неї палкий, благаючий погляд, поспішно схопив рукавички й одразу ж вийшов із кімнати, так що місіс Мазгроув навіть майже не помітила його появи. Усе відбулося за одну мить!
Годі й намагатись описати той переворот, який ця мить викликала в душі Енн. Лист, не дуже ясно адресований «Міс Е. Е.», і був, очевидно, тим самим листом, якого він так поспішно складав. Вона думала, що він писав тільки до капітана Бенвіка, але він писав і до неї! Від цього листа залежало все її щастя. Усе могла вона зараз витерпіти, усе могла перенести, крім невідомості. У місіс Мазгроув з'явились якісь справи, і, сподіваючись на їхнє прикриття, Енн опустилася на той самий стілець, де він тільки-но сидів і писав, і заходилася поглинати очима такі рядки:
«Я більше не можу слухати вас мовчки. Я мушу відповідати вам доступними мені засобами. Ви надриваєте мені душу. Я охоплений то відчаєм, то надією. Не кажіть же, що я спізнився, що я тепер вам байдужий. Я знову пропоную вам себе, і моє серце належить тільки вам, навіть більше, ніж тоді, коли ви ледве не розбили його вісім з половиною років тому. Не кажіть, що чоловік забуває швидше, що його кохання швидше гине. Я нікого, крім вас, не кохав. Так, я міг бути несправедливим, нетерплячим, образливим, але непостійним я ніколи не був. Лише заради вас я приїхав до Бата. Я думаю тільки про вас. Невже ви не помітили? Невже не вгадали моїх надій? Я б і цих десяти днів не чекав, якби вмів так читати у вашому серці, як ви, гадаю, уміли читати в моєму. Мені важко писати. Щомиті я чую ваші слова, які долають мене. Ви притишуєте голос, але я чую його нотки й тоді, коли вони недоступні для будь-якого іншого слуху. Надто добра! Надто прекрасна! Ви справедливі до нас. Ви вірите, що чоловіки здатні на щире й вірне кохання. Вірте ж незмінності почуттів палко й віддано люблячого вас
Я мушу піти, не знаючи долі своєї; та я повернуся й приєднаюся до вас, тільки-но з'явиться можливість. Одне ваше слово, один ваш погляд — і я увійду до дому вашого батька сьогодні — або ніколи».
Прочитавши такого листа, хто б одразу опам'ятався? Півгодини роздумів на самоті могли б її заспокоїти; ті ж десять хвилин, які їй пощастило побути наодинці зі своїми думками, не принесли заспокоєння. Навпаки, кожна хвилина несла нові тривоги. Щастя її переповнювало. І не встигла вона хоч трошки отямитись, як увійшли Чарлз, Мері й Генрієтта.
Намагаючись приховати свої почуття, вона боролася з собою, але невдовзі їй довелося скоритися. Не розуміючи жодного слова з того, що їй казали, вона була змушена, вибачившись, послатися на нездужання. Тоді вони побачили, що в неї справді дуже хворобливий вигляд, і приступили до неї зі співчуттям і турботою. А це було просто нестерпним. Якби вони пішли й залишили її саму, це було б для неї найкращими ліками, але вони обступили її й не відступали, і вона, збентежена й зневірена, сказала, що їй треба йти додому.
— Господи, люба моя, — зойкнула місіс Мазгроув, — ідіть же швидше додому й добре відпочиньте до вечора. Якби тут була Сара! Вона б вас швидко вилікувала, а сама я лікувати не вмію. Чарлзе, викликай-но портшез. Їй не можна ходити пішки.
Який портшез! Гірше нічого б і бути не могло. Упустити можливість поговорити з капітаном Вентвортом, тихо йдучи містом (а вона була майже впевнена, що його зустріне), — ні, про це вона й думати не хотіла. Портшез було рішуче знехтувано, і місіс Мазгроув, яка могла думати лише про певну хворобу, ретельно з'ясувала, чи Енн не впала й не вдарилася, чи останнім часом їй не траплялося посковзнутися, впасти і вдаритися головою; і, впевнившись, що Енн не падала, місіс Мазгроув нарешті заспокоїлася й відпустила її, у надії побачити ввечері, вже цілком здоровою.
Подолавши збентеження, передбачлива Енн сказала:
— Я боюся, мем, що нас не всі зрозуміли. Будьте такі ласкаві, нагадайте іншим, що ми чекаємо всіх у себе сьогодні ввечері. Я боюся, коли б не трапилася помилка. Зробіть ласку, запевніть капітана Гарвіла й капітана Вентворта, що ми сподіваємося бачити їх обох.
— Та ні, моя люба, усі нас добре зрозуміли, можете не сумніватися. Капітан Гарвіл нічого іншого й на думці не має.
— Ви так вважаєте? Але я хвилююсь; а я б так засмутилася. Ви обіцяєте мені про це згадати, коли їх побачите? Ви ж іще побачите їх обох цього ранку. Обіцяйте мені.
— Не хвилюйтесь, я їм усе скажу, якщо ви просите. Чарлзе, якщо побачиш де-небудь капітана Гарвіла, не забудь виконати доручення міс Енн. Повірте, моя люба, у вас немає причин тривожитися; капітан Гарвіл вважає, що він обов'язково мусить прийти, я в цьому впевнена; і капітан Вентворт, безсумнівно, теж.
Енн зробила все, що могла, але її серцю ввижалися всілякі непорозуміння, які раптом могли затьмарити її радість. Але навіть якби сталося якесь непорозуміння, воно не мусило, проте, затягтися надовго. Якщо він сам і не прийде на Кемден-плейс, вона може подати йому чіткий знак через капітана Гарвіла. Але тут трапилася ще одна прикра несподіванка. Жалісливий Чарлз, щиро за неї вболіваючи, вирішив провести її додому, не бажаючи й чути ніяких заперечень. Це вже було зовсім не до речі. Але Енн не могла довго залишатися невдячною; заради неї він пожертвував зустріччю зі зброярем, і вона рушила разом із ним, і з її обличчя ніхто б не здогадався, що вона відчуває не тільки вдячність.
Вони йшли по Юніон-стрит, коли швидкі кроки позаду, добре знайомі кроки, надали їй змогу підготуватися до зустрічі з капітаном Вентвортом. Він наздогнав їх, але, нібито не знаючи, підійти йому чи пройти мимо, ані слова не сказав і лише подивився на неї. Енн встигла опанувати себе настільки, що змогла зустріти його погляд, і не занадто суворо, її щоки, тільки-но бліді, зашарілися, і рухи з невпевнених стали рішучими. Він пішов поряд з нею. Зненацька Чарлз, приголомшений раптовим здогадом, сказав:
