— Твоя правда, Луїзо. Я ледь не розреготалась. Її прихід — така дурість! Це ж треба — мчати полем через те, що сестра застудилась! А її волосся — неохайне, розпатлане!
— Та ото ж. А її нижня спідниця! Гадаю, ти бачила її нижню спідницю — вона вся була у грязюці, цього не змогло приховати навіть приспущене плаття.
— Може, змальована тобою картина й є надзвичайно точною, Луїзо, — мовив містер Бінглі, — але все це уникло мого погляду. Мені здалося, що міс Елізабет Беннет виглядала надзвичайно добре, коли зайшла сьогодні вранці до кімнати. А її брудної нижньої спідниці я просто не помітив.
— А ви, містере Дарсі? Ви ж просто не могли цього не помітити! — запитала міс Бінглі. — Я схильна думати, що вам зовсім не хотілося б, аби подібним чином виглядала, скажімо, ваша сестра?
— Звичайно ж, не хотілося б.
— Пройти три, чотири, п'ять — чи скільки там? — миль по коліна у грязюці, і до того ж сама, абсолютно сама! Цікаво, що вона хотіла цим сказати? Як на мене, то в такий задерикувато-хвалькуватий спосіб вона хотіла продемонструвати свою самостійність і свою селюцьку байдужість до правил пристойності.
— Вона хотіла продемонструвати свою любов до сестри, і це — дуже похвально, — сказав Бінглі.
— Боюся, містере Дарсі, — зауважила міс Бінглі майже пошепки, — що ця пригода похитнула ваше захоплення її чарівливими очима.
— Аж ніяк, — відповів той. — Швидка хода тільки додала їм сяйності.
Після цієї фрази на деякий час запала тиша; потім озвалася місіс Герст:
— Я почуваю надзвичайну повагу до Джейн Беннет, вона — дівчина дійсно надзвичайно гарна, і я всім серцем бажаю їй вдало вийти заміж. Але при таких батьках і за відсутності знатних родичів, боюся, що шансів на це вона не має ніяких.
— Ти наче казала, що їхній дядько — адвокат у Меритоні.
— Так; і вони мають іще одного, він живе десь поблизу Чіпсайда.
— Велике цабе, нічого не скажеш, — зауважила її сестра, і вони обидві весело загиготіли.
— Та нехай хоч усі їхні родичі живуть у Чіпсайді — це не зробило б сестер Беннет менш приємними ані на гран! — скрикнув Бінглі.
— Але це суттєво б зменшило їхні шанси вийти заміж за чоловіків зі становищем, — відповів Дарсі.
У відповідь на цю репліку Бінглі промовчав, зате його сестри радо з нею погодились і певний час весело втішалися з приводу простолюдних родичів своєї дорогоцінної подруги.
Але коли до них знову повернулися ніжні подружні почуття, то вони полишили їдальню і попрямували до неї в кімнату, а потім сиділи біля Джейн, аж доки їх не покликали до кави. Джейн почувалася ще дуже погано, і Елізабет на відходила від неї ні на крок до самого вечора, коли з полегшенням пересвідчилася, що сестра її заснула, і коли вона скоріше через ввічливість, ніж через бажання пішла вниз до вітальні. Зайшовши до кімнати, застала все товариство за грою в мушку; її негайно запросили приєднатись, але вона, здогадуючись, що гра йде по-крупному, відмовилася, пославшись на необхідність догляду за сестрою, а потім сказала, що деякий час побуде внизу і трохи почитає. Містер Герст отетеріло витріщився на неї.
— Вам цікавіше читати, ніж грати в карти? — запитав він. — Це щось оригінальне!
— Міс Еліза Беннет, — сказала міс Бінглі, — карти терпіти не може. Книги для неї — все, інше ж її просто не цікавить.
— Я не заслуговую ні на таку похвалу, ні на такий осуд! — вигукнула Елізабет. — Книги для мене — далеко не все, інші речі мене теж цікавлять і дають мені насолоду!
— Як на мене, то ви отримуєте насолоду від догляду за вашою сестрою, — сказав Бінглі. — Сподіваюся, що незабаром насолода ваша зросте, коли ви побачите її при доброму здоров'ї.
Елізабет подякувала йому за таке співчуття, а потім підійшла до столу, на якому лежали декілька книжок. Містер Бінглі відразу ж запропонував принести їй іще книжок — оце, власне, було і все, з чого складалася його бібліотека.
— Звичайно, хотілося б, аби моя книгозбірня була більшою — вам на втіху, а мені на честь; але я — парубок лінивий, і, маючи книжок небагато, читаю їх іще менше.
Елізабет запевнила його, що прекрасно обійдеться тими книгами, що були в кімнаті.
— Просто диву даюся, — мовила міс Бінглі, — і чому це мій батько залишив нам у спадок таку нечисленну книгозбірню? От у вас в Пемберлі бібліотека просто прекрасна, містере Дарсі!
– Іншою вона просто не може бути, бо являє собою витвір багатьох поколінь.
— Та ви й самі зробили до неї чималенький внесок, бо завжди купуєте книги.
— Не розумію, як можна нехтувати родинною бібліотекою в такі часи, як наші.
— Нехтувати! Я певна, що ви нічого не шкодуєте, аби примножити красу і привабливість вашої шляхетної домівки. Чарльзе, коли ти матимеш свій
— Я теж сподіваюсь.
— Але я дійсно раджу тобі придбати будинок у тій же місцевості, а за зразок взяти Пемберлі. Немає в Англії графства, кращого за Дербішир.
— Я цілковито підтримую цю ідею — візьму і куплю Пемберлі, якщо Дарсі мені його продасть.
— Я говорю лише про реальні можливості, Чарльзе.
— Та годі тобі, Керолайн, я і справді думаю, що краще Пемберлі придбати, ніж намагатися копіювати.
Елізабет так зацікавила ця розмова, що вона ледь не забула про свою книгу; потім зовсім відклала її і, присунувшись ближче до картярського столу, влаштувалася між містером Бінглі та його старшою сестрою і почала спостерігати за грою.
— Міс Дарсі сильно підросла за час, що минув з весни? — запитала міс Бінглі. — Мабуть, вона буде такою на зріст, як і я.
— Гадаю, що так. Уже зараз вона така ж зростом, як і міс Елізабет Беннет, а може, навіть і трохи вища.
— Так хочеться знову її побачити! Ні з ким іншим я не спілкувалася з таким задоволенням, як із нею. Який вигляд, які манери! Така розвинена і освічена для свого віку! А на фортепіано вона грає просто чудово.
— Дивно, як тільки у дівчат вистачає терпіння ставати такими освіченими і розвиненими! Вони зараз усі такі!
— Усі молоді дівчата розвинені та освічені? Що ти маєш на увазі, мій любий Чарльзе?
— Саме це я і маю на увазі. Всі вони добре малюють, клеять ширми і в'яжуть гаманці. Щось я не пам'ятаю дівчат, які б не вміли всього цього робити, а про дівчину, котру представляють уперше, неодмінно скажуть, що вона надзвичайно розвинена та освічена.
— Ваш перелік найбільш розповсюджених достоїнств дуже близький до істини, — зазначив Дарсі. — Таку характеристику застосовують зараз до будь-якої жінки, котра вміє зв'язати гаманець чи наклеїти ширму. Але я зовсім не погоджуюсь із вашою оцінкою дівчат в цілому. Тут я не можу похвалитися — серед усіх моїх знайомих я знаю не більше шести, котрі дійсно розвинені та освічені.
– І я не знаю, — підтримала міс Бінглі.
