Прокидайтесь,
Прокидайтесь,
На бій збирайтесь!
Швидше, не гайтесь,
Прокидайтесь,
На бій збирайтесь! [22]
- Дзень-дзелень! - вторували їм чудові, срібні звуки дзвоників.
- Ох, та це ж моя музична скринька! - радісно вигукнула Марі й швидко відскочила вбік.
І тоді вона побачила щось дуже дивне: в шафі горіло світло й панував якийсь шарварок. Ляльки бігали, метушилися, вимахували ручками. Враз Лускунчик підхопився, скинув із себе ковдру, вискочив із ліжечка й вигукнув:
Трісь-лусь,
Миші, дзусь!
Трам-тарам,
Буде вам,
Клац-тук,
Всім каюк!
Він витяг із піхов шабельку, махнув нею і крикнув:
- Любі мої васали*, друзі і братове! Чи ви станете попліч зі мною в тяжкій боротьбі?
Три Скарамуччо, Панталоне**, чотири сажотруси, два лірники та один барабанник загукали у відповідь:
- Так, володарю, ми вам вірні до скону і всі як один підемо з вами в бій! Перемога або смерть!
[* Васал - людина, залежна від свого володаря.]
[** Скарамуччо, Панталоне - італійські ляльки; перша зображає хвалька і брехуна, а друга - пихатого недовірливого багатія.]
І вони кинулися за Лускунчиком, що в бойовому запалі відчайдушно зважився стрибнути з верхньої шухляди в нижню. їм було добре стрибати: вони були не тільки вбрані в шовки й оксамити, а ще й тулуб мали напханий тирсою або [23] ватою, тому ляпали додолу, як мішечки з вовною. Але бідолашний Лускунчик напевне поламав би собі руки й ноги, бо ж подумайте - від тієї шухляди, де він стояв, до нижньої було майже два фути, а сам він був ламкий, наче вирізаний з липового дерева. Так, Лускунчик напевне поламав би собі руки й ноги, якби тієї миті, коли він скочив, мамзель Кларуня не схопилася з канапи й не спіймала героя з шаблею в руці у свої ніжні обійми.
- Ох, люба моя, добра Кларуню! - скрикнула Марі. - Яка я була несправедлива до тебе! Ти, напевне, й сама віддала б Лускунчикові ліжечко!
А мамзель Кларуня пригорнула молодого героя до своїх шовкових грудей і сказала:
