деякий час порубана на шматки гадюка. Кінчилось, як відомо, тим, що жоден полк, жоден підрозділ з десятків тисяч оточених не вирвався з кільця.
День і ніч гриміло в районах Ганчешт, Мінжира, Хуші, Бакеу. Червона Армія трощила оточені ворожі дивізії. Тим часом інші війська обох Українських фронтів вели навальний наступ на центральні райони Румунії. До складу одного з цих наступаючих з'єднань 2-го Українського фронту входив і гвардійський стрілецький полк гвардії підполковника Самієва.
Війська, ринувши, як весняні потоки з гір, затопили всі шляхи, що вели в глиб Румунії на південь і південний захід.
Уже дійшли відомості, що взято Кишинів, Ясси, що Румунія капітулює, але це були поки що тільки чутки, певного бійці нічого не знали. Ішли спішним маршем, дні і ночі, майже не відпочиваючи. І було дивно, що групи румунів, здавшись, бредуть назустріч без конвою і їх ніхто не чіпає, хіба що якийсь веселий боєць гукне:
- А, Романія Маре! Шти русєшти?
- Рятуйся, хто як може, - в кукурудзу!…
А румуни брели, не відповідаючи на жарти, мовчазні й приховано радісні, деякі зовсім роззувшись і впріваючи під пузатими ранцями із своїми солдатськими злиднями. Видно було, що це йдуть хлібороби й пастухи, яких Анто-неску насильно відірвав од рідних шматків поля, продавши Гітлерові, як гурти овець, на заріз, їм уже ввижалися домівки, і вони поспішали по узбіччях шляхів, даючи дорогу нашим колонам.
Потім почали йти не тільки без конвою, а й при повнім озброєнні. Потяглись обози, артилерія, та сама артилерія, яка ще, може, кілька днів тому била по нас з-за дотів, а тепер покірно їхала назустріч похідним строєм.
Бійці почали роздобувати коней.
Старшина мінометної роти Вася Багіров, енергійний, тугий здоров'як з монгольськими вузькими очима, кидався вліво і вправо, рішучий, рвучкий, запальний. Під час штурму, підвозячи до висоти міни, старшина втратив усіх своїх коней: єдина дорога, по якій він гасав цілу добу, весь час була під вогнем. Брянський, хоча йому й шкода було втраченого транспорту, цього разу не дуже діймав старшину. Зрештою, в інших підрозділах полку було те ж саме.
- На те бій, - сухо сказав Брянський, радіючи в душі, що сам Вася, його улюбленець, залишився живий. - Були б люди, а все інше… буде.
Проте Багіров почував себе трохи винним перед командиром роти. Його сумління ще більше мучило те, що Брянський не розпікав його за понесені втрати.
Тепер Вася вирішив будь-що поставити роту на колеса. Він про щось по-змовницьки пошептався з Хаєцьким, переморгнувся, потім обидва шугнули кудись, і невдовзі Хома з'явився в мінроті, гордо сидячи в каруці, напнутій брезентом і запряженій добрячими ситими кіньми. В ці дні така ініціатива вважалася справою гріховною, суперечила інструкціям, і Брянський для порядку почав ганити бійця, хоча підвода йому була вкрай потрібна. Бійці його вже другий день заливалися потом під важкими в'юками з матеріальною частиною мінометів.
- Але порядок є порядок, - нахмурився Брянський. - І вам, товаришу Хаєцький…
- Що ви, товаришу гвардії старший лейтенант! - заволав Хаєцький, щиро відчуваючи себе невинним. - Хай бог милує, щоби я гарбав та свавільничав!… Я тільки своє забрав! Це ж наші коні, чи то я вже не годен їх впізнати?… З нашого колгоспу! Я би їх і облупленими впізнав!… Два роки ними зерно возив на станцію.
- Спробуйте це комбатові довести…
- А то я не доведу? Сам я їм клички давав!… Кличка цієї Весела, а цієї - Маринка!
- Це жеребець! - засміявся хтось із бійців. Хаєцькнй не розгубився.
- А то забороните мені жеребця кликати Маринкою?… Тут ще десь і корова в них моя, теж відберу, в душогубів!
Саме в цей час побіля мінометників проходив Самієв з румунським гладким полковником, командиром капітулюючої частини. Загледівши свого командира полку, Хома виструнчився на каруці і хвацько взяв під козирок. Брянський запитав дозволу приймати транспорт. Самієв махнув на ходу рукою:
- Приймай… Писарі оформлять пізніше…
- Ба, не я вам казав? - аж підскочив на радощах Хома. -По-моєму вийшло! А жаль, що я тієї карети не захопив!
- Якої карети, Хомо? - зацікавились бійці.
- Там така файна була берлина, роззолочена вся!… Сам буцімто король Міхай у ній їздив…
- От би тобі, Хомо, та в королівській кареті… Ха-ха-ха…
- Не встиг, братове: з-під носа трофейна команда вихопила… А, най вашій мамі!…
Брянський скомандував скласти на воза матеріальну частину. Бійці вмить розв'ючились, і за кілька хвилин міномети вже лежали в каруці, дбайливо обмощені сіном.
- Вйої - гукнув Хаєцький, поблискуючи білками. - Гаття на Букурешті!
Коні, видно, відчувши, що віжки попали в міцні руки, ожвавіли, підняли голови лебедями.
Втомлених цілодобовим маршем піхотинців охопило бажання швидше пересісти на коней. Саме як на те, назустріч ішла кавалерійська румунська дивізія, граючи кіньми, виблискуючи новою збруєю. Доки десь там штабні писарі сушиили собі голови, як оформляти в паперах передачу капітулюючими військами нашій армії засобів пересування (така передача була передбачена в акті про капітуляцію), сірі від доріжньої кіптяви піхотинці з радісним галасом накинулися на остовпілих кавалеристів. Хіба могли вони, перевтомлені останніми боями, безупинним маршем, пропустити таку нагоду одержати транспортні засоби! Танкістам, артилеристам, що заглиблювались в Румунію на важких бойових машинах, ці трофеї були ні до чого, а піхотному полкові воні зараз підвернулись під руку аж он як до речі. Ворог тікав не оглядаючись, і його треба було доганяти. А мимо проїжджають, сунуть кінвою війська вчорашнього сателіта німеччини… Очі розгорялися, руки самі тяглися до поводів…
Сагайда з'явився в роті на коні, ніби вроджений козарлюга. Чорна кубанка його була збита на вухо.
- Чого ви спите? -гукнув він хрипко. -Ні чорта не нищиться!
І знову зник у веремії. Повз Черниша пробіг схвильований Козаков.
- Привіт молодшому лейтенанту! - гукнув він на ходу. - Гайда по коней! Це було саме те, чого й Чернишеві кортіло.
- Гайда так гайда!
Черниш незабаром опинився з Козаковим у самій гущі. Румуни розтяглися на кілометр чи й більше, збилися кіньми на узбіччях дороги. Черниш бачив, як якийсь хотинець, лаючись, тягнув за ногу з коня чужого сержанта, а той безпорадно волав у простір:
- Капітуляція! Капітуляція!
Підскочив Козаков, відіпхнув бійця і гукнув сержантові:
