— Ліквідували і його… Як можливе джерело витоку інформації…
Паттег ступив уперед між сусідніми напівсферами. Я підштовхнув ящик інтраскопа; невагомий прилад поплив до Паттега.
— Лови, Володю, — встиг сказати я.
А от рушити вперед не встиг. Блакитна завіса розділила нас. Лічильник радіоактивності вибухнув тріском.
З усіх напівсфер виривалися в простір потоки променистої енергії, міріадами спалахів засяяв іонізований космічний пил.
Годі було й думати подолати цю завісу: тут до променевої хвороби і не дійшло б — миттєвий розпад тканин. Як у промені гразера.
— Ти живий? — долинув крізь шум і скрегіт у навушниках слабий радіоголос Володі.
— Живий, живий…
Скафандр Паттега невиразно білів по той бік променевого потоку. Зв’язок з Тхангом перервався.
Що ж трапилося? Спочатку біля напівсфер пробрався Паттег… і все залишалося як і раніше… Потім я підштовхнув інтраскоп… Він проплив над напівсферою… і одразу ж почалося випромінювання. Паттег пройшов, інтраскоп — ні. Людина і прилад… Виходить, автоматика розрізнила живий і неживий об’єкти. Біологію і технологію. Такого приладу в нас немає і поки що не може бути, це абсолютно точно.
Чи не тому Небезпечний Об’єкт не нападав на автомати, маяки, транслятори?
— Що робити? — запитав Паттег.
Володимир опинився в пастці. Поки йде потік випромінювання, до модуля йому не пробратися, а повітря в його скафандрі — години на три. Ось тобі й інструкція…
— Володю, пройди в головну частину, спробуй знайти шлюз. Не знайдеш — іди на ракетному поясі у відкритий космос. По цілі, що віддаляється, автомат навряд чи стрілятиме. А я повернусь до модуля, викличу підмогу, щоб тебе спіймали. Не ризикуй!
— Гаразд, — буркнув Паттег.
Шкандибати по обшивці не лишалося часу. Звичайно, якщо зараз корабель рвоне, я й писнути не встигну — але так швидше: я відімкнув причепи…
Ракетний пояс — зручна річ: за хвилину я вже був у модулі.
— Йде випромінювання. Що сталося, що сталося? — бився в переговорнику голос Тханга.
Я ввімкнув передавач на повну потужність.
— “Вайгач”, як чуєш?
— Чую, чую, — зрадів Тханг. — Ви неушкоджені, вибачте?
— Паттега відрізано випромінюванням у носовій частині корабля. До модуля повернутися не може. Нехай “Уелен” підійде наскільки зможе і вишле модуль по Паттега. Володя стартує на поясі, спіймаєте його в космосі. Повітря у нього — на три години.
— Зрозуміло, — озвався Тханг. Я перемкнувся на Паттега:
— Володю, як справи? Тебе спробує зняти модуль з “Уелена”.
Голос Паттега ледь-ледь долинав крізь тріскотіння розрядів:
— Я на носі. Тут щось схоже на шлюзову камеру. Спробую ввійти.
— Володю, що показує інтраскоп? Що там усередині?
— Порожньо.
— Обережно, прошу тебе. Постарайся нічого не перемикати. Можлива пастка.
— Для кого? В найгіршому разі — самоліквідатор.
Якийсь час Паттег мовчав. Звідси, з борту модуля, нічого не було видно, тільки примарний язичок випромінювання. І тут мене охопило дивне відчуття: здалося, ніби хтось пильно дивиться на мене, дуже уважно, доброзичливо і з усмішкою. Відчуття мені не сподобалося. Я відмахнувся від нього і знову гукнув Паттега. Мовчання. Потім ледь чутно долинуло:
— Знати б ще, в якому порядку…
І Паттег замовк. Увійшов усередину? Напевне — не чути й сигналів маячка на його скафандрі.
— Увага, “Вайгач”. Увага, ескадра. Паттег ввійшов усередину корабля. Зв’язку немає. Повторюю: хоч би що сталося — ніяких агресивних дій. Маневрувати тільки в крайньому разі.
“Уелен” доповідав про свої дії. Я його майже не чув: думав про Володю. На що він сподівається? На досвід, інтуїцію? Та що може допомогти інтуїція в чужому кораблі? Я невиразно підозрював, що Паттег не тішить себе особливими ілюзіями, що просто йому остобісіли ці космічні піжмурки, ця зловісна пітьма Вугільного Мішка, постійне, огидливе відчуття: ось вихопиться “Ангел”, і знову — смерть і руйнування. Існування “Ангела” просто ображало його гідність гарного гончака. І зараз Володя зовсім не певен, що корабель, в який він увійшов — чужий. А лякатись “Ангела” йому не личить.
Проте корабель у будь-якому разі, навіть автомат, — не купа мертвого металу. Це технологічна істота, електронний мозок, і хто скаже, які риси його творців утілені в ньому?
Не хочу про це думати, але корабель може відповісти Паттегові так, як це зробили б його творці.
V
…Здається, я закричав — не згадаю зараз чому. Адже я нічого не відчув, анічогісінько. Тільки побачив, як зникла блакитна завіса випромінювання, як повільно й страшно, мов пухирі на обпаленій шкірі, здулася броня між скошеними пілонами носових маневрових
